ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС НА ОБОЛОНІ
Зразкова студія петриківського розпису в Оболонському дитячому оздоровчо-екологічному центрі добре відома, і не тільки в Києві. Про себе вона заявляла на численних конкурсах та виставках. Нині дитячі твори експонують у Музеї декоративно-прикладного мистецтва в Києво-Печерській лаврі.

А починалося все так. Анна Юріївна Венглінська, керівник студії, розповіла, як 16 років тому випадково зайшла в центр, де працювала її знайома, й потрапила на обговорення планів їхньої роботи. Жінку так це захопило, що мимоволі зронила: «Візьміть мене на роботу...». Досі дивується, як це сталося. Адже на той час мала чималий досвід роботи зовсім не педагогічного профілю. Випускниця столичного технікуму художньо-прикладного мистецтва вже встигла попрацювати художником фабрики художньої вишивки імені Смирнова-Ласточкіна. На той час займалася дизайном — перспективним напрямом. Здавалося, знайшла себе, ніщо не віщувало фахових перемін. І раптом...
Так розпочалася історія студії петриківського розпису. Одразу з’явилося багато охочих навчатися прадавнього українського народного мистецтва. Либонь, розмай кольорів і буяння фантазії привабили міських дітей. Як мовиться, спрацювала й циганська пошта, адже невдовзі вже набралося вісім груп по 15–20 дітей у кожній. Власне, як каже пані Анна, не відмовляла нікому, не обмежувала ні в часі, ні в просторі. Скільки приходило, стількох й навчала. У класі понад 30 місць, а у вихідні доводилося позичати стільці.
Уперше показали свій доробок у столичному Будинку вчителя. Після цього почали їздити на Оболонь по науку з інших районів Києва. І вже через три роки студії надали звання зразкової. Потім були численні конкурси, перемоги.
— Дитина працює над твором три-чотири місяці, фантазує, старається, душу свою вкладає в кожний штришок, а ти потім мусиш віддати його за так у чужі руки. Ми не згоджувалися на такі умови. Навіть престиж не зваблював. Хіба за те, щоб показати людям красу, треба ще й платити? — дивується керівник студії.— А ще не завжди мали гроші на оформлення. Адже малюнок треба показати, як належить, не абияк, а з настроєм, щоб заграв сюжет. І кожна рамочка коштує, як мінімум, п’ятдесят гривень. А де їх узяти?
Тепер ці клопоти позаду. Знайшлися добрі люди, котрі перебрали їх на себе. Рік тому відбулася виставка в Будинку художника, де зазвичай надають площу для експозиції лише відомим і знаним. Роботи мали неабиякий резонанс. І ось студійців запросили для участі у виставці «Святий Миколай», влаштованій Національним музеєм декоративно-прикладного мистецтва, що в Києво-Печерській лаврі. Діти готувалися до неї з особливим піднесенням. До слова, не тільки картини виставили юні живописці, а й розписані петриківкою тарелі, карафки, навіть скриню. Нею особливо зацікавилися мистецтвознавці. Про успіх виставки юних художників можна не говорити. Факт: тривалість експозиції продовжували вже тричі, бо потік відвідувачів не зменшується.
Чимало вихованців студії після школи обрали мистецькі професії, навчаються (а дехто вже й закінчив) у столичному політехнічному, будівельному університетах, інституті дизайну. Аня Білошицька вибрала Національну художню академію. Юля Супрун удосконалює майстерність з оформлення інтер’єрів в аспірантурі будівельного університету, набувають знань на творчих факультетах Аня Макаренко, Оля Вербова, Аня Смерека, а Людмила Бондаренко вже працює дизайнером.
Нині на Оболонь у студію петриківського розпису приїздять не лише кияни, а й з Вишгорода, Борисполя, Броварів. І не лише діти, а й дорослі. Хоча зазвичай дорослих не беруть. Як, наприклад, Тетяну Басову, яка водила онучку в підготовчу групу «Бджілка» при центрі й не змогла встояти перед красою. Захотіла спробувати й сама. Умовила-таки Анну Юріївну...

Віра КУЛЬОВА
також у паперовій версії читайте:

• МІНЯЮ СУРЖИК... НА СУРЖИК
• ІНЖЕНЕР ДИТЯЧИХ ДУШ

назад »»»