ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ — З ЛЮБОВ'Ю, ТРИВОГОЮ, НАДІЄЮ
Як відомо, першим було Слово. Слова формували мову. За оцінками фахівців, нині понад 6000 мов зберігають історичну пам'ять про різні народи світу. Водночас вони гинуть швидше за тварин, занесених до Червоної книги: щодня зникає дві мови. Цей процес посилюється і тим, що практично половина відомих мов ніколи не фіксувалися на папері. Такі факти навів віце-президент НАНУ Володимир Литвин у виступі на засіданні «круглого столу» «Мова та культура», організованому Національною академією наук. Ішлося про долю рідної мови, розвиток і перспективи мовної культури в Україні.

ЗОЛОТІ СЛОВА
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Леся Українка

Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.
Микола Вінграновський

Ти втратив корінь і основу,
душею вигорів дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала.
Дмитро Білоус

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
Олександр Олесь

Щоб зберегти, необхідно вивчати
Більшість людей помилково ототожнюють уміння розмовляти зі знанням мови. Та насправді будь-яка мова, зокрема українська,— це величезний пласт культури народу. Вона має постійно розвиватися, щоб бути здатною передати здобутки суспільства в усіх сферах його буття. Мова, яка не оновлюється, старіє і згодом зникає, немов жива істота. На думку фахівців, чи не найсильніше на цей процес впливає брак спеціальної мовної термінології, що унеможливлює вживання певної мови на науковому рівні. Нині єдиною міжнародною мовою, здатною виконувати всі потрібні функції, визнано англійську. Латина, що тривалий час об'єднувала вчених різних країн, тепер на третьому місці. Надзвичайно поетична українська мова (недарма її називають солов'їною) за використанням у науці посідає тільки 36 місце. Так було не завжди.
Максим Стріха, заступник міністра освіти і науки, доктор фізико-математичних наук: «Ще 1893 року видатний український математик Володимир Левитський (1872–1956), тоді студент Львівського університету, надрукував першу в історії статтю з вищої математики українською. Він також видав перший термінологічний словник українською, а незабаром і перші українські підручники з математики для гімназії. Фактом є й те, що перша енциклопедія з кібернетики також була видрукована українською мовою. Тому не можна навіть припустити, щоб у наш час в українських дослідницьких лабораторіях переважала англійська. Наука має бути державним пріоритетом. Свою роботу ми не уявляємо поза Національною академією наук. Спільною працею досягнемо того, щоб українська мова була мовою науки і культури».
Володимир Широков, член-кореспондент НАНУ, заступник голови наукової ради з проблем інформації, мови й інтелекту: «Українська мова має перспективи, вона є постійним об'єктом досліджень. Важливим інструментом розв'язання мовної проблеми є створення національної словникової бази України. За її допомогою українська мова в її літературному, науково опрацьованому варіанті поширюється серед широкого загалу. Основа словникової бази — серія академічних словників нового покоління — «Словники України», яких уже видано понад 60. Це, зокрема, «Український орфографічний словник» (6-те видання), «Білорусько-український словник», різноманітні термінологічні словники. Крім паперових, в Українському мовно-інформаційному фонді НАНУ створено найбільший у світі український електронний словник. Щоб уявити масштаб цієї роботи, наведу одну цифру: якщо зміст цього словника роздрукувати на папері, вийде понад 120 тисяч сторінок. Звісно, користуватися подібною книгою-велетнем було б неможливо. Завдяки нашим фахівцям є також електронна версія Конституції України. Уже є і наш спільний з Міністерством освіти і науки здобуток: у Таврійському університеті (м. Сімферополь) з'явилась перша у світі віртуальна лексикографічна лабораторія, що дасть змогу об'єднати всіх мовознавців України за допомогою мережі Інтернет.
Віталій Скляренко, директор Інституту мовознавства імені О. Потебні, академік-секретар відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАНУ: «Центральне місце має посідати утвердження української мови як державної. Для цього необхідно створити сприятливі умови в суспільстві — це завдання влади. Наведу надзвичайно мудрі і справедливі слова Івана Михайловича Дзюби: «Більшість опонентів воює не за російську мову, а за право не знати українську». Безперечно, зберігати мови необхідно заради повного відтворення картини світу. Наше завдання — досліджувати українську мову, літературу, мистецтво загалом. Результатом є поява таких унікальних академічних видань, як «Історія української музики», «Історія декоративного мистецтва», Цього року передамо до видавництва чотири з 10 томів «Історії української літератури». Не менш важливим для України є і захист скривджених мов, і таких, що опинилися на межі зникнення, наприклад кримськотатарської».
Іван Дзюба, академік, радник президії НАНУ: «Незважаючи на те, що лінгвістика добре розвивається в Україні, без мінорної ноти не обійтись. Ми переживаємо часи тривоги всього людства, яке стоїть на порозі великої духовної екологічної катастрофи. Більша частина суспільства перебуває у невіданні і використовує мову для спілкування на рівні: «Я продав, я купив». Найголовніша наша проблема і біда у величезному розриві між науковими здобутками і людською свідомістю. Необхідно вивчати функціонування української мови: це захопливо для дослідника і важливо для суспільства. В жодному разі мову не можна нав'язувати, адже «силою не бути милою». Водночас в освіті без елементу обов'язковості не обійтися. Тепер у школі займаються зубристикою. Коли онука готувалася до іспиту з лінгвістики, я переконався, що на половину запитань не відповів би. Маємо зацікавлювати молодь, показувати красу мови. Повністю погоджуюсь з колегами в тому, що гостро стоїть проблема меншин: здебільшого про рідну мову не дбають, говорять російською. Не вистачає розуміння того, що існування великої кількості мов перешкоджає уніфікації життя, не дає знищити його багатобарвність».
Авторська ремарка. За інформацією МОН, в Україні мовами національних меншин підготовлено 628 підручників.

Яка держава, таке і ставлення до рідного слова
Ганна Скрипник, академік, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського: «Не можна говорити про мову, не згадуючи культури. Нині гуманітарні проблеми нерідко зведені до найпростішого, зокрема, заміни назв вулиць тощо. Влада не вміє донести державницьку ідею до загалу. Питання національних інтересів, державної безпеки мають бути органічними, а не дискусійними. Українська еліта сповідує асоціальний підхід до дійсності і не бере на себе будь-якої відповідальності. Щодо мови, то ставлення до її популяризації застаріле, заклики до всіх заговорити українською викликають зворотну реакцію. Є тонкі механізми, які не застосовуються. Зокрема для того, щоб молодіжне середовище органічно сприймало українську мову, необхідно створювати конкурентоспроможний мовний продукт. Слід підвищити інформаційний потенціал українського слова, аби воно було цікавим для юні. Величезне значення має телебачення, «розкручений» журналіст, який формує свідомість. Не допустимо, що українські вчені-гуманітарії в рідній країні не мають доступу до високих трибун і можуть обговорювати нагальні проблеми мовознавства, культури тільки в колі однодумців у камерних аудиторіях».
Ігор Алексєєнко, директор видавництва «Наукова думка»: «Негативно оцінюю ставлення держави до нашої проблематики. Маю для цього вагомі підстави: рішенням Держтелерадіо другий рік не виходить повне зібрання творів Олеся Гончара, призупинено видання повного академічного зібрання творів Тараса Шевченка. Минулого ювілейного року не видано п'ять додаткових томів Івана Франка. Всю цю роботу ми виконували згідно з розпорядженнями Президента України, Кабміну. Як можна було не знайти місця в плані для класиків української літератури?»
Авторська ремарка. Авторитетні науковці говорили і про недоліки власної роботи: недостатньо вивчаються унікальні пам'ятки літератури, що збереглися в Україні, надзвичайно мало україністів-мовознавців, які могли б їх прочитати. Окремі словники створюються на основі відредагованих, а не авторських текстів, що призводить до збіднення мови. Пролунала пропозиція розпочати підготовку серії словників авторів, зокрема Івана Франка, Лесі Українки. Серед найболючіших проблем — фінансова. Хоча фінансування НАНУ в цілому збільшилося, гуманітарні науки отримують лише 2% від загального обсягу коштів. Не можуть вітчизняні вчені миритися і з тим, що, на відміну від більшості країн світу, в Україні немає державної програми із дослідження мови.
Володимир Литвин: «Мова має бути цивілізованим гербом України. Нас перш за все вирізняє духовність, мова, культура. Мова — інструмент культури. Уваги потребує питання мовного суверенітету. Необхідний спонукальний прагматизм: що це дасть і державі, й окремому громадянинові. У мови і народу — одне обличчя, тому двомовності не може бути. Тема державності — це не тема для дискусій. Я не сприймаю нав'язані суспільству розмови про два народи. І хоча люди проти, на цьому вже будуються політичні платформи. Тому небезпечними є закони, які не мають наукового підґрунтя, а тільки політичну підкладинку. Суспільні настрої інші. Отже, вченим необхідно прилучатися до роботи над законами, змінами до Конституції, створювати нові наукові програми, любити українську мову».
Авторська ремарка. Цілком зрозуміло: щоб українська мова лунала на вулицях міст і містечок, у культурних і наукових закладах, в оселях громадян, необхідна виважена, детально продумана, послідовна, делікатна державна політика. Нині її немає. Деякі закони є, та й вони не дієві. Ідеться не про позицію сили, а про відповідальність влади перед громадянами. Коли держава з повагою ставиться до своїх громадян, реально захищає їхні права і свободи, створює гідні умови життя, людина з власного бажання вивчає мову, історію і культуру, бо пишається рідною країною і хоче жити тільки в ній. Саме жити, а не виживати протягом десятиліть. Тому, коли хтось закохався у Францію і вирішив там оселитися, він вивчить французьку, інакше не зможе спілкуватися, отримати пристойну роботу, почуватися комфортно. Також не можна уявити, щоб у парламенті Великої Британії хтось з парламентарів поставив запитання англійською, а відповідь отримав... німецькою. У нас інакше. З одного боку, на 17-му році незалежності близько половини депутатів вищого законодавчого органу, виступаючи, вживають не найкращу російську мову та ще й заявляють про «гонения на русскоязычное население». З іншого боку, від пересічних громадян вимагається подавати будь-які звернення до органів влади тільки українською. Чи не варто спочатку створити умови для її вивчення, наприклад, організувати безплатні курси для охочих, як це, скажімо, зробили в країнах Балтії? Під впливом тривалих, штучно вигаданих ідейно збанкрутілими політиками дискусій про українську мову виникає чимало запитань. Зокрема, як може незалежна держава жити без закону про державну мову? Чому на вулицях Києва засилля магазинів з іноземними назвами? Чому в столиці непросто знайти національні сувеніри? І ще багато «чому». Начебто і глава держави, й уряд прагнуть утвердити українську мову, а в реальному житті перемагають невігласи, які перетворили мову на політичну зброю.
Ще 1915 року всесвітньо відомий учений-мислитель Володимир Вернадський — фундатор і перший президент Української академії наук — написав статтю, в якій викрив сутність державної національної політики Росії щодо українського народу і висловився на підтримку національної незалежності України. Академік Вернадський вважав відродження української мови «надзвичайно великим позитивним явищем», водночас болісно сприймав безглузді дії чиновників, що відвертали людей від усього українського. У 1918 році, перебуваючи в Полтаві, Володимир Іванович записав у щоденнику: «Зараз у Полтаві дуже тривожно в зв'язку з насильницькою українізацією. Всюди наказано ввести діловодство українською мовою. Збуджується ненависть до мови. Водночас увага до української мови недостатня. Іноді впадаєш у відчай, коли бачиш, хто вийшов на поверхню. Відбувається годівля, створення незліченного неосвіченого жадібного до грошей чиновництва, неспроможного діяти, а також хабарництво». Недарма вчені стверджують, що хід історії відбувається по спіралі. Якщо політична еліта на це не зважає, то ми, звичайні громадяни, аж ніяк не можемо ловитися на ту саму наживку. Українська мова ні перед ким не завинила. Вивчаючи її, наслідуємо традиції багатьох поколінь, ширше відкриваємо для себе вікно у світ літератури, мистецтва, інтелекту, духовності.

Віра ШМИГОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»