ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ЖИТЛО В КРЕДИТ? ЦІЛКОМ МОЖЛИВО

Серед проблем, з якими офіцери Збройних сил України та члени їхніх сімей звертаються до Міністерства оборони, чільне місце займає житлова. Наприклад, під час останнього прийому з особистих питань, який проводив заступник міністра оборони Валерій Іващенко, майже 90 відсотків відвідувачів хвилювала саме вона. Передовсім з числа військовослужбовців Київського гарнізону: в столиці з житлом (кажу це без перебільшення) склалась катастрофічна ситуація, бо в черзі на отримання власних помешкань перебувають близько восьми тисяч осіб. А їх, цих помешкань, виділяють обмаль. Щоб читач краще зрозумів гостроту проблеми, про яку йдеться, звернусь до власного досвіду. Так ось, в чергу на одержання квартири мене поставили у 1993-му. За номером 7657. Відтоді минуло 15 років. І нині я займаю в ній «почесне» 3456 місце. Це означає, що якщо вона, ця черга, далі рухатиметься такими темпами, то власний дах над головою я отримаю через 15 років!
Неважко підрахувати, що термін перебування в черзі на одержання житла становитиме аж 30 років: не впевнений, що доживу до цього дня. Знаю, що десятки моїх колег, які звільнилися з армії, так і не отримавши квартир, але залишившись в чергах, відійшли в потойбічний світ, не проживши і дня у власних оселях.
Зважаючи на гостроту проблеми, про яку йдеться, військовослужбовці вирішують її хто як може, орендуючи кімнати в гуртожитках різних столичних підприємств і сплачуючи за них чималі кошти. Проте останнім часом і над ними почали, як мовиться, збиратися хмари.
— Кілька років я оббивав пороги різних чиновників, аби «пробити» своїй сім’ї кімнату в гуртожитку однієї будівельної компанії,— розповідає підполковник Олексій Аркушин.— І, нарешті, «вибив» кімнатку. Хоча мені разом із дружиною й двома дітьми було тісно в ній, ми раділи й цьому. Та недовго, бо з часом дирекція фірми наказала нам залишити її, мовляв, своїм робітникам не вистачає місць.
Не варто, мабуть, картати за таке рішення керівників: вони мусять турбуватись насамперед про своїх працівників, а не військовослужбовців. Олексій це чудово розуміє і не ображається на них.
— Де ж ти живеш, друже? — поцікавився якось у нього.
— У своєму робочому кабінеті,— гірко усміхається підполковник, за плечима якого 22 роки вислуги і який є учасником бойових дій.
— А родина?
— Дружина із сином й донькою оселилися в її матері в Білій Церкві,— відповідає офіцер.— Тож за можливості провідую їх.
Подібних випадків міг би навести десятки. Свого часу, скажімо, познайомився із сім’єю прапорщика, котра, маючи немовля, жила... у вантажному контейнері. Про це знали навіть керівники Міністерства оборони, які бували в полку і до яких прапорщик звертався по допомогу. Врешті-решт, його родина отримала більш-менш пристойне житло, але чекати на нього довелося довго.
Словом, житлове питання в Збройних силах є проблемою з проблем. Не скажу, що попередники Юрія Єханурова не звертали на неї уваги. Та всі їхні зусилля не приносили бажаних результатів. Наприклад, Анатолій Гриценко, який нині очолює комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, докладав титанічних зусиль для вирішення цієї проблеми. Одначе торік військо отримало лише 1 650 квартир. Чому? Головна причина — брак коштів, потрібних для спорудження і придбання готових квартир. Це, погодьтесь, не тільки залежить від керівника військового відомства. Анатолій Степанович, пам’ятаю, не раз перед ухваленням річних бюджетів виступав у парламенті, переконуючи народних обранців збільшити фінансування МО, зокрема, капітального будівництва. Та до його аргументів не завжди прислухалися.
Так, лише минулоріч МО ініціювало розгляд цієї проблеми у Верховній Раді. І вона, за результатами цих слухань, ухвалила відповідну постанову, в якій поінформувала Кабінет Міністрів про стан забезпечення житлом військовослужбовців, рекомендуючи йому «вжити відповідних заходів щодо поліпшення ситуації». Уряд прислухався і доручив Міністерству регіонального розвитку та будівництва розробити і внести на розгляд парламенту Державну програму забезпечення житлом військовослужбовців.
За наполяганням деяких міністерств і відомств було ухвалено рішення відмовитись від розробки і прийняття окремої житлової програми для військовослужбовців: це питання внесли до концепції Загальнодержавної програми забезпеченням житлом громадян на 2009–2012 роки. Ініціатори такого рішення кажуть, що в Україні й так існує чимало різних житлових програм, які дублюють одна одну. А ухвалення єдиної програми сприятиме ефективнішому використанню бюджетних коштів, усуваючи це дублювання. Можливо, але в Міністерстві оборони так не вважають. За словами директора департаменту будівництва МО Тетяни Амосової, для кардинальних зрушень у питанні забезпечення житлом офіцерів і прапорщиків, в тому числі для створення фонду службового житла, наявність якого сприятиме більш успішному реформуванню війська, зокрема, переходу його на контрактну основу, має бути окрема «військова» програма. А ще у військовому відомстві переконані, що, зважаючи на гостроту проблеми, одним зі шляхів її вирішення може стати кредитування. Адже, як свідчить досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Польщі, завдяки йому в їхніх арміях житлової проблеми не існує. До речі, тамтешній досвід Україна вирішила запозичити давно: право на отримання кредиту для будівництва житла гарантоване військовослужбовцям Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ухваленим 1991 р. Та ще не висохло, як мовиться, чорнило, котрим писали згаданий закон, як про нього забули. Згадали аж через 13 років, коли уряд своєю постановою від 28 січня 2004 р. затвердив порядок кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань. Зміст всього документа не переказуватиму, а один пункт процитую.
«Оплата послуг з експертної оцінки вартості житла, а також сплата відсотків за кредит здійснюються за рахунок військовослужбовців». Він, цей коротенький пункт, відразу перекреслив усі надії й сподівання людей в погонах на вирішення їхніх житлових проблем. Чому? А тому, що, враховуючи розмір їхнього грошового забезпечення, жоден із них не в змозі сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної облікової ставки. Адже нині, після чергового підвищення грошового утримання, той же майор отримує трохи більше двох тисяч гривень. Вартість двокімнатної квартири в Києві становить понад 500 тисяч гривень. Тож офіцер, скориставшись кредитом, змушений буде сплатити відсотки, обсяг яких перевищить вартість помешкання...
Зважаючи на безперспективність такого порядку кредитування, з часом Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У ньому передбачено надання офіцерам і прапорщикам, які мають вислугу 20 і більше років, кредитів терміном до 20 років і з погашенням загальної суми й відсоткових ставок за кредитами за рахунок коштів, передбачених державними бюджетами на утримання ЗС. Згідно з цим законом, порядок та умови надання кредитів має визначати уряд. Зважаючи на ухвалення нового закону, МО розробило проект відповідної постанови Кабінету Міністрів, погодивши його з багатьма заінтересованими міністерствами і відомствами. Їхні керівники погодилися з пропозиціями Міністерства оборони. Всі, крім Мінфіну. Його чиновники свою відмову поставити підписи під цим документом пояснили тим, що загальна сума кредиту, отриманого офіцером на вирішення своєї житлової проблеми, враховуючи відсотки за користування ним протягом 20 років, перевищить початкову вартість будівництва житла в кілька разів. Отже, резюмували вони, такий механізм надання кредитів є інвестиційно невигідним.
Отже, замкнене коло. Проте в Міністерстві оборони, попри труднощі, інколи абсурдні, оптимізму не втрачають. Приміром, у департаменті будівництва МО пропонують створити єдиний реєстр військовослужбовців, які мають право на отримання кредитів. При цьому вони повинні мати право вибору структур для вкладання через них коштів у спорудження житла. На думку керівника зазначеного департаменту Тетяни Амосової, зобов’язання держави перед своїми захисниками потрібно розділити на такі програми: на будівництво службового житла, спорудження постійного житла за зобов’язаннями до 2011 року, накопичувально-іпотечна система з 2011-го для тих, хто має вислугу менш як десять років. Ці програми мають фінансуватися за рахунок державного і місцевого бюджетів, інвесторів, а також власних заощаджень. Щоб люди, котрі вирішуватимуть таким чином свої житлові проблеми, не потрапили в халепу, вони мають отримати від держави певні гарантії. Бо до кого ж їм іще апелювати?
Якщо інфляція, нарешті, буде прогнозованою, а ціни на ринку нерухомості теж стабілізуються, то ще одним із варіантів вирішення проблеми, про яку йдеться, могла б стати накопичувальна система. Міністерство оборони, інші силові відомства вносять на рахунки своїх військовослужбовців кошти під певні відсотки. Тоді, проживаючи під час служби в службовій квартирі, офіцер після звільнення міг би скористатися цими грішми. А коли б не вистачило, то взяти кредит, але таку суму, яку було б значно легше повернути.
У Міністерстві оборони кажуть, що так воно й буде починаючи з 2011 року. Що ж, поживемо — побачимо. До речі, дещо можна запозичити і у нашого північного сусіда. Росія, як відомо, кілька років тому почала запроваджувати нові правила отримання військовиками житла, зокрема, цю проблему вона вирішує через систему різних компенсацій, за допомогою державних житлових сертифікатів, які є особистими документами. Маючи вартісне вираження, їх можна обміняти на житло. Сліпо копіювати чужий досвід не потрібно, а ось дещо взяти з нього, на мою думку, варто. Але хай там як, у жодному разі без фінансової підтримки з боку держави не обійтись.
До речі, нещодавно міністр оборони Юрій Єхануров оприлюднив плани військового відомства щодо вирішення житлової проблеми. Цього року, за словами Юрія Івановича, захисники Вітчизни мають отримати близько восьми тисяч квартир. А Президент України Віктор Ющенко, говорячи про внесення певних змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік» заявив про необхідність додаткових асигнувань потреб МО. На думку Віктора Андрійовича, понад 6 мільярдів гривень потрібні для вдосконалення соціального захисту військовослужбовців, зокрема, для забезпечення їх житлом. Отже, як бачимо, перші особи держави в курсі всіх проблем людей в погонах. Хочеться сподіватись, що за їхніми обіцянками будуть конкретні справи. Оптимізму додає те, що останнім часом практично всі обіцянки, найперше ті, що мають соціальне забарвлення, виконуються. Суттєво збільшено грошове забезпечення військовослужбовців ЗС, почався перерахунок пенсій військовим пенсіонерам тощо. Тож є підстави сподіватись на позитивні зрушення щодо вирішення житлової проблеми.

також у паперовій версії читайте:

• ДОВІРЯЙ, АЛЕ ПЕРЕВІРЯЙ

назад »»»