ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
НАСИЛЬСТВО У СІМ’Ї: ЩО РОБИТИ?
Українські соціологи, наслідуючи західну моду, взялися порахувати середньостатистичну вартість одного випадку насильства у родині. Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла-Страда» і Харківський інститут соціальних досліджень, проаналізувавши півсотні характерних випадків, вивели цікаву цифру: 7306 гривень 38 копійок.

Саме стільки коштує побитий посуд, поламані меблі, подальше лікування, оплата робочого часу працівників міліції й суду, витрати на тимчасове перебування потерпілої у притулку для жінок і багато іншого. Сума, відверто кажучи, видається фантастичною, та й дослідники визнають, що документально вона нічим не підтверджена, бо всі розрахунки ґрунтуються на інтерв’юванні потерпілих жінок, а вони в таких питаннях рідко бувають об’єктивними. Проте спроба полічити збитки від цього виду правопорушень, незважаючи на те, що її методика далека від досконалості, заслуговує на повагу.

Мовою статистики
Тепер про інші, документально підтверджені цифри, з яких можна скласти уявлення про масштаби явища і успіхи боротьби з ним. П’ятий рік у Кодексі України про адміністративне правопорушення (КУАП) є стаття 1732 — «Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Нею передбачено три види стягнень: штраф (від 17 до 119 грн), виправні роботи (до двох місяців із відрахуванням 20% заробітку) та адміністративний арешт (до 15 діб).
За даними Міністерства внутрішніх справ, протягом минулого року за цією статтею було складено 91598 протоколів, тож маємо повне право казати, що торік в Україні було зареєстровано саме стільки фактів сімейного насильства. Насправді ж їх було набагато більше, однак про кількість незафіксованих випадків можна лише гадати. Адже зареєстрованому фактові має передувати виклик міліції на сімейно-побутовий конфлікт, а для цього потрібно, аби жертва щонайменше зателефонувала за номером «02». Проте виклик не означає автоматичну фіксацію факту, бо міліціонери, діючи іноді як вправні психологи, можуть помирити обидві сторони конфлікту (коли, звичайно, сварка між ними не дійшла до бійки з важкими наслідками), а в рапорті написати, що виклик не підтвердився.
Цікава подальша доля складених протоколів. Кожний десятий з них йде, так би мовити, у кошик для сміття, оскільки суддя, котрий розглядає адміністративну справу, може не дати їй хід і обмежитися усним зауваженням. Таке буває, коли правопорушник щиро розкаюється у скоєному. З числа інших: до штрафу притягнуто 72080 осіб, на виправні роботи скеровано 412, адміністративний арешт накладено на 9718 дебоширів. Таким чином, вісім із десяти сімейних насильників обмежуються лише матеріальним покаранням.
Заслуговує на певну увагу персональний склад зазначеного контингенту. Законом України «Про попередження насильства у сім’ї» передбачено усіх винних ставити на облік і вести з ними профілактичну роботу. Оскільки одна й та сама особа може протягом року не раз скоїти акт насильства, то їхня кількість має бути меншою за кількість вчинених ними правопорушень. Тож минулого року на облік було взято 65 тисяч таких зловмисників, із них 38 тисяч — за фізичне насильство, 24 тис.— за психологічне, 3 тисячі — економічне. На обліку така особа перебуває впродовж року, якщо за цей термін на неї не буде скарг, з «чорного списку» її викреслюють автоматично. Станом на 1 березня цього року на обліку було 87 тисяч осіб, із яких 77 тис. чоловіків, 9 тис. жінок і тисяча дітей, тобто осіб віком від 16 до 18 років. Зауважимо, що жертвами сімейного насильства з боку жінок і дітей найчастіше стають їхні матері, рідше батьки. Чоловіки на своїх дружин чи сестер скаржаться рідко, хоча трапляються й такі випадки.

Дідівські методи
Успішній протидії насильству у родині заважає чимало юридичних проблем, котрі виникли не вчора й не сьогодні. До 2001 року у вітчизняному законодавстві не було поняття «насильство у сім’ї», тож формально воно не каралося. Якщо чоловік на вулиці чи в громадському місці ображав когось брутальною лайкою, його на законних підставах могли на 15 діб запроторити до буцегарні за дрібне хуліганство (ст. 173 КУАП). Коли він те саме робив удома щодо дружини, дітей, батьків чи інших членів сім’ї, тобто не у громадському місці, то це, з юридичної точки зору, було його законним правом. Інша справа, коли б він когось убив чи покалічив, тоді його можна покарати за статтями Кримінального кодексу, де йдеться про вбивство, нанесення тяжких чи середніх тілесних ушкоджень. Проте усім відомо, що вбивству на сімейно-побутовому ґрунті передує тривалий час систематичних сварок із лайками та образами, від яких найчастіше потерпають жінки.
Утім, за радянських часів із насильством у родині успішно боролися й без закону — дідівськими способами. Службова інструкція, що регламентувала роботу дільничних інспекторів міліції, виводила таке поняття, як «сімейний дебошир» і вимагала від правоохоронців ставити їх на облік і вести з ними виховну роботу.
Міліціонери старшого покоління можуть з усмішкою розповісти про так звані «розстріли». Дебошира, на якого не впливали умовляння, вели у тихе безлюдне місце, давали в руки лопату і заставляли копати собі «могилу». Потім ставили обличчям до ями і грізним голосом читали «смертний вирок», котрий зазвичай закінчувався словами: «Іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік засуджується до розстрілу!». Після цього дільничний стріляв у нього над вухом зі своєї табельної вогнепальної зброї. Одне слово, у сімейного розбишаки складалось враження, ніби його збиралися розстріляти, але не влучили, і він дивом лишився живий. Після цього він, звичайно, повертався у сім’ю, але відтоді тримав себе тихше води, нижче трави. Слід визнати, що такий жорстокий метод навіть у ті часи переслідувався вищестоящим керівництвом, оскільки були нещасні випадки, коли «сліпа куля» влучала не у небо, а в людину.
За часів незалежної України найпоширенішим недотриманням закону з боку міліції була фальсифікація обставин скоєння насильства у сім’ї. Це робилося для того, щоб надалі кваліфікувати скоєне як дрібне хуліганство і заарештувати зловмисника на 15 діб. Інспектори в таких випадках писали у протоколах, ніби чоловік «лаявся нецензурною лайкою» не у себе вдома, а на сходовому майданчику, біля будинку чи на вулиці, тобто у місці, яке підходить до категорії громадського. Судді чудово розуміли цю «військову хитрість», але закривали на неї очі. Затриманий міг криком кричати у суді, що все відбувалося у нього вдома і ніхто зі сторонніх їхньої сварки не бачив і не чув, але суддя засуджував його до адмінарешту.

Закон виявився «беззубим»
Виходом із цього не зовсім зручного становища мав стати згаданий нами закон «Про попередження насильства у сім’ї», ухвалений у 2001 році, але з ним стався прикрий юридичний казус. Будь-який закон має складатися з трьох основних частин: власне правова норма, механізм виконання і покарання за його порушення. Названий документ дав повне визначення поняттю насильства у сім’ї й з цього боку претензій до нього не було. Механізм виконання — це в даному разі працівники міліції, які мали досвід утихомирення сімейних дебоширів. А от про покарання за його порушення в законі сказати забули. Тож, незважаючи на документ, насильство у родині два роки формально було безкарним.
Ситуація трохи поліпшилась 15 травня 2003-го, коли з волі Верховної Ради у КУАП з’явилася також згадана нами стаття 1732 (вчинення насильства в сім’ї), але й з її застосуванням на практиці було не все гаразд. Річ у тім, що нею дозволяється застосовувати до правопорушника адмінарешт лише тоді, коли його до цього протягом року вже притягували до адмінвідповідальності за цією самою статтею і він був засуджений до матеріальних форм покарання. Якщо скарга на сімейного дебошира надійшла вперше, його можна лише оштрафувати чи засудити до виправних робіт. Це означає, що затримати його можуть тільки на три години для встановлення особи і складання адмінпротоколу.
Однак практика свідчить, що найефективніший спосіб утихомирити сімейного розбишаку відправити до буцегарні принаймні на добу чи хоча б на одну ніч, поки не остудиться його гаряча голова. А так через три години він знову повернеться до родини і знущатиметься над своїми домашніми, мовляв, чого ви добилися тим, що викликали міліцію? Штраф, який йому доведеться сплатити за рішенням суду, тяжким тягарем ляже знову ж таки на його сім’ю.
Така невідповідність вимог закону до вимог здорового глузду була виявлена правоохоронцями одразу ж, але тільки 14 листопада 2006 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект про вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї. Найбільше, що в ньому корисного, це поправки до згадуваної нами ст. 1732 КУАП: законопроектом пропонується до будь-якого сімейного дебошира — й до того, який попався вперше, й до того, котрого притягували до відповідальності протягом року,— застосовувати, в числі інших, стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк до трьох діб.
Усі інспектори міліції зраділи б, якби цей закон було ухвалено. Адже відтепер не доведеться займатися фальсифікаціями, але з’явиться можливість на законних підставах покарати правопорушника. Щоб втілити цю пропозицію у життя, потрібно небагато: аби лишень 226 народних депутатів натиснули кнопку «за». Все інше за них уже зробили фахівці.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• МВС ПЕРЕВІРЯЄ ЗАКОННІСТЬ РОБОТИ КМДА

назад »»»