ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ІКОНИ НА СКЛІ
В Українському домі відкрилася виставка доробку вінницького художника Олександра Ковальчука «Образ життя». Це вже не перша його експозиція в столиці. Автор працює в кількох напрямах — гобелен, батик, ікона на склі. Саме малярству на склі художник віддав перевагу, організовуючи нинішню виставку. Митець представив хатні образи, відтворивши традиції, сюжети, стиль і манеру письма, характерну для ХVIII ст.

Першокласника тато відвів у ізостудію при будинку піонерів, помітивши, що синові подобається малювати. І хто знає, чи вилилося б це захоплення в професію, якби не вчителі. Згодом Олександр став студентом Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв).
— На відділенні художнього текстилю зібралися ентузіасти. Наш курс був дуже сильним. У всіх палали очі прагненням учитися, набути якомога більше знань,— розповідає він.— Бігали на виставки, радилися з майстрами. Працювали в бібліотеках, у запасниках. Отож із двадцяти студентів чотирнадцятеро закінчило ВНЗ з червоними дипломами. Ковальчук захопився гобеленами ще на другому курсі, і хоча, як мовиться, гобелен — справа марудна, після третього курсу його «Подих землі» вже експонували на республіканській виставці. А в 1989-му на рахунку новоспеченого дипломованого художника було дванадцять республіканських та одна всесоюзна виставка.
Направлення отримав до рідної Вінниці, за власним бажанням, пішов працювати на художній комбінат. Там його зустріли не надто прихильно. Либонь, успіхи молодого колеги радували далеко не всіх. Ще б пак: хлопець уже встиг заявити про себе, його твори купувало Міністерство культури, запрошували до участі у виставках... Одне слово, замовлень для Ковальчука у Вінниці не знайшлося. Не було за що жити. Та добрим ангелом стала для нього художниця Ніна Саєнко, яка знала і високо цінувала доробок вінничанина. Олександра підтримали. Пробував себе в жанрі батика й створив дивовижну серію «Легенда про писанку», «Писанкове життя». Розробляв ескізи для тканин. Одне слово, хотілося висловити все те, чим жила душа. У 1990 році став членом Спілки художників.
Після розпаду СРСР державі художники стали непотрібними, а люди не купували їхніх творів — не було за що... Щоб якось звести кінці з кінцями, Олександр виготовляв вітражі для ресторанів. А коли випадала вільна хвилька, працював, як мовиться, для душі. Захопився живописом на склі. За зароблені на вітражах гроші влаштував виставку в столиці. Звідти почалася стежинка, котра вивела з прірви безнадії. Картини почали купувати. Експонував доробок у Національному університеті імені Тараса Шевченка, виставляв у музеях Павла Тичини, Лесі Українки, Михайла Грушевського...
В Українському домі презентовано переважно ікони на склі — а їх у нього аж сто чотирнадцять. Є кілька гобеленів і кумедних картинок у народному стилі. Власне, й ікони я радше назвала б парсунами, які малювали наші предки на дерев’яних дошках, беручи за прообрази сільських чоловіків та жінок. Ніяких церковних канонів, усе побудовано на апокрифах, переказах. Узагальнені портрети українців.
— Живописом на склі захопився ще на третьому курсі інституту. Перегорнув гори літератури, яку тоді було нелегко дістати,— розповідає митець.— Пробував копіювати — не виходило. Ікони не «дихали». Вдався Микола Чудотворець. Ожив. Потім створив образ «Богородиці в трояндах». Відтоді це моя улюблена тема. Божій Матері присвячено не менше сотні малюнків. А ще — Юрій Змієборець, символ перемоги Добра над злими силами. Розумів, що церква не сприйме, а художники не визнавали такого жанру, вважаючи примітивним. Хоча цей вид мистецтва бере початок ще у ХVIII ст. Так малювали у всій Європі, Китаї, Японії, Індії, в Україні також.
На першу виставку хатніх ікон зважився лише в 2001 році. Показав сорок п’ять образів у Києві, в Національному музеї декоративно-прикладного мистецтва. І ось тепер — в Українському домі, де перед експозиційним залом відвідувачів зустрічає виткане «Дерево життя».
Хочеться додати, що роботи Олександра Ковальчука зберігаються у фондах Національної спілки художників, Міністерства культури і туризму, в Чернігівському та Вінницькому художніх музеях, у багатьох приватних колекціях.

Віра КУЛЬОВА
також у паперовій версії читайте:

• «ОРФЕЙ ГІТАРИ» В КИЄВІ
• ЛЮК ДО ПЕКЛА

назад »»»