ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
КРАСОЮ ДУШУ НАПОЇТЬ
8 БЕРЕЗНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ЖІНОЧИЙ ДЕНЬ
Раїса Недашківська — народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги. В її репертуарі десятки ролей. Проте якби вона зіграла лише Мавку в «Лісовій пісні» Лесі Українки і Катерину Білокур у кінофільмі «Буйна», цього було б достатньо, щоб увійти в історію українського мистецтва.

У привабливої й талановитої жінки немає віку, є лише біографія. У Раїси Степанівни вона налічує чудові ролі в театрі та кіно. Це і «Царева наречена», і «Помилка Оноре де Бальзака», і «Комісар», і «Народжена революцією». На сцені київського Молодого театру вона збирала аншлаги у легендарних спектаклях «Канте Хондо» і «Сірано де Бержерак». Із таким обличчям, як у Недашківської, можна зробити зоряну кар’єру в Голлівуді, але в її творчості на першому місці завжди були поезія і духовність.
Ще коли майбутня актриса навчалася у 87-й київській середній школі та відвідувала хореографічну майстерню Будинку піонерів, учителі пророкували їй чудове майбутнє. Згодом поетичну Мавку побачив у ній кінорежисер Віктор Івченко, шукаючи головну героїню для екранізації «Лісової пісні» за поемою Лесі Українки. Ця роль стала злетом для юної Раїси та її хрестом, бо долю цієї «дитини природи» вона спроектувала на себе. «Мавкою іду по життю...»,— зізнається актриса. Через багато років Недашківська знову повернулася до Лесиного твору. Нині на сцені Київського музичного театру для дітей та юнацтва вона виходить на сцену у моноспектаклі «Лісова пісня». Це експериментальна постановка, де грають лише двоє — актриса і симфонічний оркестр. Недашківська перевтілюється у всіх героїв драми. Під звуки музики вона промовляє поетичні рядки, вбрана у темно-зелений із золотим оздобленням одяг. На голові вінок з дарами природи. Виконавиця малює всю гаму почуттів Мавки, Лукаша, Перелесника, дядька Лева віртуозною зміною вібрації голосу, його насиченістю і темпоритмом. Так відчути зерно твору про нещасливе кохання могла лише жінка, котра сама пережила у житті подібні почуття...

Життя — коротка мить...
Наша розмова починається дещо не традиційно. Не згадуємо про акторські будні, говоримо про життя, радше про здоров’я. Раїса Степанівна із сумом сповіщає, що останнім часом втратила багатьох друзів і колег.
— На жаль, ми не надаємо належного значення здоров’ю,— говорить актриса.— Ми скоріше ставимо свою машину на профілактику, а ось про профілактику самого себе забуваємо. На мене сильне враження справила книжка Юрія Батуліна «Откровение двоих, победивших рак». Кожен, хто прочитає її, я переконана, сам може створити диво зі своїм організмом, вилікуватися від онкозахворювання без ліків. Як? Про це треба читати від першої до останньої сторінки. У книжці важливе кожне слово. Гадаю, що книжку слід читати здоровій людині для того, щоб зміцнитися думками у власних силах і не впадати у відчай у складних ситуаціях. Хворому вона необхідна, бо подає не просто надію, а впевненість у собі. Крім того, тут чимало методик, які можна використати у лікуванні.
Мені подобається московська програма «Малахов плюс». Мрію щось подібне зробити в Україні. Людям потрібно допомагати. З цього приводу у мене відбулася розмова на першому каналі телебачення. Важливо, аби ми всі того захотіли.
Нещодавно я переглянула фільм «Секрет». Молодій жінці поставили діагноз: онкологія молочних залоз. З тієї ж миті вона почала дякувати Богові за зцілення. Ні, вона не просить її зцілити, а вже дякує за зцілення. Вона придбала улюблені комедійні стрічки й почала їх дивитися. Десь три місяці жінка реготала над улюбленими картинами і коли пішла до лікаря на консультацію, страшного діагнозу як не було. А ще, з власного досвіду, раджу відганяти сумні думки. Життя — це мить. Треба берегти один одного від обрaз, пліток, неприємностей. Позитивним емоціям — широку дорогу! В Анапі, на фестивалі, ми вітали Клару Лучко з 75-річчям. Я читала їй твори Василя Стуса. Вона настільки засвітилася від щастя, що підійшла до мене і ми вже разом читали Лесю Українку: «Я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні. Без надії таки сподіватись. Буду жити. Геть думи сумні!» Взагалі, людині для щастя дуже мало потрібно: бути в злагоді із собою, мати гармонію в душі й налаштовуватися на позитив.

Друзі мої
Раїса Степанівна щойно повернулася з Москви. Її переповнюють враження:
— Я повертаюсь поїздом. Ранок. У вікні сонце. Паморозь. Боже, скільки прекрасного довкола! Який чудовий світ! У Будинку кіно відзначали 40 років «Комісару» та день народження режисера Олександра Аскольдова. До глибини душі Олександра Яковича зворушили вітання з України. Від переповнення приємних почуттів плакала його дружина і я разом з ними. Нарешті Спілка театральних діячів і Спілка кінематографістів України порушили питання і звернулися до міністра культури і туризму, аби справедливість перемогла й Олександрові Аскольдову вручили нагороду за фільм «Комісар». До речі, ця стрічка про Україну, знімали її у нас Ялтинська кіностудія та студія імені Горького. Олександр Якович до війни жив у Києві, його батько був директором заводу «Більшовик», за доносом його розстріляли, а матір заарештували. Ось така трагічна доля. Ми, актори, отримали за цю картину «Ніку». Сама ж стрічка отримала багато нагород, а Олександр Аскольдов, автор сценарію і режисер — нічого. Хочеться вірити, що нагорода нарешті знайде героя.
— У Москві у мене багато друзів,— ділиться Раїса Степанівна.— За можливості навідую свою подругу Нонну Мордюкову.

У піняві квітування
Михайло Гойда, Ніна Божко, Віктор Зарецький — художники, котрі писали портрети Раїси Недашківської. Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської, важко пережив смерть дружини, батька і пішов із життя у 1990 році.
— Віктор рятував себе пензлем,— розповідає Раїса Степанівна. Не випускав його до останньої хвилини. Помираючи, намалював мій третій портрет. Другий написав, коли я повернулася з Америки, дуже гарний портрет. Його продали родичі в Англію. Мене ніхто про це не питав: можливо б, я його викупила. Нині слабенька копія є в каталозі Віктора. Перший портрет він мені подарував, а останній малював у ролі Катерини Білокур.
Цей портрет є в Яготинському музеї серед робіт Віктора Зарецького. На ньому Катерина з мольбертом. Раїса Недашківська там така молоденька... А ось портрет, який стоїть в її кімнаті, Віктор писав навесні. Він щодня приносив троянди, бузок і говорив: «Рафаель малював свою мадонну в оточенні ангелів, а я тебе — у піняві квітування».
— Ми взагалі з ним хотіли багато зробити,— ділиться думками Раїса Степанівна.— Тоді ми лише встигли з Віктором Василенком зробити фільм, що називається «Портрет». Це документальна стрічка про Зарецького.

Не питайте свою долю...
Від її ролей віє таїною, навіть трохи містикою. Нині люди легко піддаються впливу всіляких магів, ворожок, екстрасенсів. Та Раїса Недашківська словами Кобзаря застерігає:

І то лихо попереду знати,
Що нам в світі зустрінеться.
Не знайте, дівчата,
Не питайте свою долю.
Само серце знає,
кого любить.

— Слухати треба лише власне серце,— стверджує акторка.— У жодному разі не йти до ворожки. Якщо в скрутну хвилину життя ви вбачаєте у цьому єдиний порятунок, то це — помилка. Уявіть собі, що вона вам скаже, не приведи, Боже, скільки вам залишається жити. Ця інформація зазвичай відкладається у вашій підсвідомості. Відтоді, як ви почули її, починаєте виконувати програму ворожки. Самі того не розуміючи, стверджуєте: «Вона мені казала і так вийшло». Насправді ви просто виконали її програму, настанову. Взагалі — це гріх пророкувати подібне. У мене стільки прикладів і негативних наслідків від таких спілкувань серед моїх родичів і добрих знайомих, що я хочу застерегти всіх від цих хибних кроків у житті. Моєму родичу, наприклад, дід наворожив, що в 33 роки він помре. Той з переляку в 30 років так почав пити, що в 33 залишив дружину, двох дітей і помер. Моя інтелігентна подруга також ходила довідатися про долю. Лише коли вона померла, мені баба в селі зізналася: «Вона мені говорила, що помре у 50 років». Щойно їй виповнилося 50, вона впала в депресію і не вийшла з неї.
А ось мене до деяких ролей сам Господь «не допускає», особливо, які суперечать моїй сутності. Приміром, я так і не зіграла у виставах «Політ над гніздом зозулі», «Хто боїться Вірджинії Вульф?». Під час репетиції сцени в будинку для божевільних у виставі «Убивство Марата» мене ледь не вбили. Потім зі мною почало таке робитись, що дивувалася: невже це я? Від усього лихого відводить Бог.
...Раїса Недашківська любить згадувати слова свого кумира Івана Миколайчука, котрий казав: «Жінка — не людина, і мужчина — не людина, лише в парі вони єдина людина». У актриси скільки планів: мріє зробити виставу «Марія» за поемою Тараса Шевченка, особисто Миколайчуку хоче присвятити виставу Івана Франка «Украдене щастя».
А ще мріє відродити зелений туризм в Україні. Як, приміром, можна прожити й не побачити чудові місця Полтавщини, де Олександр Довженко знімав «Землю» — це в мальовничому селі Яреськи, або у Стайках — це Трипіллям, що на Київщині, на маминій батьківщині. Там їй виділили землю під будівництво. Хоче побудувати звичайну сільську хату, насадити мальв під тином. А в хаті — піч, скриня і запах скошеного сіна. І ні в якому разі не змагатися з палацами «крутеликів».
Коли Раїса Недашківська проходить вулицями Києва, озираються не лише чоловіки, а й жінки: оригінально вбрана, вона нагадує княгиню часів Київської Русі.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:

• У ЖИТТІ, НЕМОВ У ЖИТІ

назад »»»