ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
ЗАБАВА — РІЧ СЕРЙОЗНА
У які ігри граються сучасні діти? Чи змінюються ігри унаслідок розвитку суспільства? Чи завжди вони корисні малюкам? У чому має полягати допомога старших — батьків і вихователів? Хіба не дивно, що така забава, як гра, може викликати стільки запитань. Утім, не все так просто. Адже, як-то кажуть, для кого гра, а для кого — серйозна робота.

Диван як пароплав
Про те, що гра — один з важливих видів самостійної діяльності дітей, можна прочитати у будь-якому підручнику з педагогіки. Розрізняють кілька видів ігор: сюжетно-рольові та за певними правилами.
У сюжетно-рольові ігри граються здебільшого діти молодшого дошкільного віку, які зображують переважно діяльність дорослих, різні події та ситуації з їхнього життя. Дитяча фантазія здатна «оживити» будь-які предмети. Наприклад, стілець може перетворитися на автомобіль, яким вправно «кермуватиме» трирічний хлопчик, а диван — на пароплав чи справжній океанський лайнер. Малеча охоче копіює дії дорослих. Ніщо не пройде повз їхнє пильне око.
«Якось завітали ми до дитячої групи,— розповідає науковий співробітник Інституту психології АПН України Ірина Карабаєва.— Увагу привернуло двоє дівчаток, які захоплено гралися... у пияків... Причому, доволі натуралістично, особливо, коли показували, як ходять нетверезі... Як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно...» Справді, як живемо — так і граємося.
Значення сюжетно-рольової гри для психічного розвитку дітей важко переоцінити. Тут вони «на власному досвіді» знайомляться із життям та діяльністю дорослих, з правилами їхньої поведінки в суспільстві. Граючи, діти реальні речі «позначають» зрозумілими для них символами. А це — перші кроки до розуміння слів, літер, математичних символів, нотних записів... Аби допомогти правильно організувати дитячу гру, педагоги радять батькам спочатку залучатися до неї як рівноправним партнерам, а згодом — приєднуватися до вже розпочатої гри. Та в жодному разі не вдаватися до нав’язування готових рецептів.
Гра за правилами розвивається паралельно з сюжетно-рольовою, але особливого значення набуває в дітей старшого дошкільного віку. У рухливих іграх удосконалюються набуті навички, розвиваються спритність і наполегливість. Дитяче лото, доміно, вікторини зміцнюють знання, розвивають сприйняття навколишнього світу та сприяють мисленню.
Для дітей раннього віку зрозумілими є ігри, які відтворюють головні ознаки предметів, умовно декоративні образи. Причому лялька «підростає» разом зі своєю господинею. Чотири-п’ятирічна дівчинка цікавиться ляльками більш реальними: з очима, які заплющуються, із різноманітними зачісками. Старші вдовольняються дрібнішими ляльками. Головне, аби «доню» можна було одягнути, зробити зачіску.

Без шаблонів!
Іграшок нині доволі — на будь-який смак. Але саме в цьому і криється небезпека. Багато імпортних іграшок містять шкідливі речовини, крім того, вони не сприяють розвиткові дитячої фантазії.
«Сучасна іграшка позбавляє дитину можливості фантазувати,— переконана Ірина Карабаєва.— Її можна взяти, роздивитися, а потім поставити на місце — і забути. Відбувається підміна гри, маніпуляція... Дорослі часто забувають про те, що для розвитку ігрової діяльності потрібно створити так зване розвивальне середовище... Важливо також, як саме вихователь готує дітей до ігрової діяльності... Якось ми, працюючи в одній дитячій групі, були вражені тим, що дітям заборонено брати іграшки розвивального характеру. Усе це було виставлено «під склом» — для комісії. Для гри, натомість, пропонувалися поламані іграшки. То ж не важко здогадатися, яке «розвивальне середовище» створено в цьому дитсадку. А ще ми попросили дітей виконати таке завдання: роздали малюнки з «домашніми» заготовками(на них були зображені різні геометричні фігури) і запропонували: «Домалюй, як ти це розумієш». Навіть такий нескладний тест допоможе вихователеві з’ясувати рівень творчої уяви дитини».
Про роль естетичного фактора у вихованні дитини мудро написала в праці «Дошкільне виховання» відомий український педагог Софія Русова. Музична гра на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, ручна праця, малювання — все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує справжній хист. У книжці «Нова школа» різні види занять (спостереження, читання, оповідання, читання казок) вона пропонує поєднати з малюванням, аргументуючи це так: «Малюнок дитячий — це мова дитяча, щира і самостійна: не можна тепер уявити собі хоч якесь читання без того, щоб дитина не виявила власними малюнками своє враження від того: хай це малюнок буде примітивний, з технічного боку зовсім слабкий, але він покаже вчителеві, що саме з читання найбільше вразило дитину». Софія Русова зазначає, що виявленню творчих сил дитини сприяє приємна атмосфера, піднесене почуття, тому радить «якнайбільше ухилятися від критики, бо вона шкідливо відбивається на дитині». Головне, від чого застерігає авторка, це від надмірного диктату.

До всього — почуття міри
«У наших дитячих закладах склалася хибна думка, що вихователь мусить весь час ходити поміж рядами, дивлячись на дитячі роботи з висоти свого зросту. Це неправильно. Найліпше контакт між дорослим і вихованцем встановлюється тоді, коли вони дивляться один одному в очі. Чиїсь недоліки не слід коментувати вголос, привертаючи увагу товаришів. Від подібних зауважень у дитини формується комплекс невдахи. Проте не варто шкодувати добрих слів. Діти люблять, звичайно, похвалу. Але не менше вони люблять, коли їм підказують, як зробити краще. Тому вихователеві треба бути уважним, щоб не «спокуситися» на швидкий результат. Деякі вихователі так і роблять — виконують роботу замість дитини. Що ж, так справді легше, а от чи буде з цього користь?» — розмірковує Ірина Карабаєва.
Про шкідливість такої «показухи» попереджала ще Софія Русова: «Творити — це значить, що людина своїм власним розумом, власним натхненням фантазії щось нове відшукує й власними засобами виявляє його, утворюючи тим новий духовний скарб». Корисною вона вважала працю, коли дитячі руки вчаться виконувати «дорослу» роботу. Зворушливою є картина, коли маленька господиня пере і прасує ляльковий одяг, допомагає замішувати тісто. Діти дуже люблять, коли їхня допомога оцінена вихователем. Їм подобається накрити на стіл, розставити тарілки. Утім, до всього треба почуття міри. Дорослі іноді вважають, що дитині треба давати якомога більше доручень, щоб вона виросла працелюбною. Але не все так просто, зауважує Софія Русова: «Треба, щоб ці перші обов’язки були цілком по силі кожній дитині, щоб виконувалися весело». Ручна праця, справді, відіграє велику роль у вихованні дитини, але вона не повинна перетворитися на одноманітну роботу. Тільки в тому разі, коли ручна праця пов’язана з інтелектуалізмом, вона дасть користь. «Кажуть, гулящі рученята шкідливі! Але шкодливі й ті ручки й головоньки, які задурені шаблоном, стомлені понадмірною примусовою працею»,— застерігала Софія Русова.

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• І В КОГО ВОНИ ТАКІ ВДАЛИСЬ?
• АЛКОГОЛІКАМИ СТАЮТЬ У ДИТСАДКУ?

назад »»»