ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
МЕГАПОЛІСИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Ще за кілька тисячоліть до нової ери на території України, як і на стародавньому Сході, були великі населені пункти, які вважають первісними містами.

Одне з найвідоміших трипільських великих поселень — Майданецьке. Серед інших слід назвати Доброводи, Тальянки (Таллянки), Ольховець, Кочержинці, Небелівка, Глибочек. (Природно, що назви — сучасні, такі, як у найближчих населених пунктів. Тогочасних назв ми не знаємо і, мабуть, ніколи про них не дізнаємося). На думку авторитетних дослідників, жителі різних протоміст («прото» — означає першість, первинні.— Ред.) контактували між собою, однак ці поселення не були столицями навколишніх територій, як досі дехто вважає. Втім, питання про наявність у Трипіллі столичних центрів поки що залишається нез’ясованим.

Повчитися б плановій дисципліні...
Інтерес археологів викликає планування таких поселень. Вважають, що першопоселенці спершу створювали селище, яке потім могли ліквідувати під час забудови великого міста за єдиним планом. Саме так було в Майданецькому. Згідно з планом забудовано вулиці, квартали, площі, входи до поселення, певні оборонні системи. Загальна кількість жител у цьому поселенні, як припускають, сягала 1200, а площа населеного пункту становила близько 300 гектарів. Перших жителів (засновників) Майданецького налічувалося близько 10–12 тисяч, а загальна кількість населення цього протоміста в період його розквіту дорівнювала 20–25 тисячам осіб. Аби прогодувати таку кількість людей, необхідно було планувати сільськогосподарські роботи на приміських полях, розвиток скотарства та розподіл продуктів.
Вважають, що структура трипільських поселень і громад найбільшою мірою нагадувала давньошумерські округи («кі», що по-шумерському означає «земля»), котрі формувалися в IV тисячолітті до н. е., тобто одночасно з трипільськими протомістами. Протоміста відомі й на інших територіях, де розвивалися культури, споріднені з трипільською, наприклад, у південній частині нинішньої Туркменії. Протомісто, як наголошують археологи,— це місто і село одночасно. У V–IV тисячоліттях до н. е. Трипілля і давньосхідні культури за своїм розвитком перебували на однаковому рівні. Культура трипільських протоміст формувала певні стандарти, що виявлялися, зокрема, у формах та орнаментації посуду. Жителі мали глиняні жетони, які могли використовувати і як облікові елементи (одиниці числення), і як гроші.
Люди жили малими сім’ями, кожна з яких складалася з 5–7 осіб. Кожній родині належали й житлові, і господарські приміщення. Деякі споруди, подекуди двоповерхові, були суто господарськими. У середньому в протомістах четверта частина будівель мала господарське призначення, три чверті були житлами. Траплялися споруди двоповерхові та ще й з горищем, тобто триповерхові. Перший поверх був господарським, а другий — житловим. Будинки з’єднувалися між собою переходами на рівні другого поверху.
Інтер’єр жител відомий не тільки завдяки археологічним розкопкам, а й з глиняних моделей жител (ці моделі, певніше за все, були не іграшками, а мали символічно-культове призначення). Обов’язковими в інтер’єрі були піч або відкрите вогнище — важливий культовий осередок, священна роль якого притаманна слов’янському язичництву і яка значною мірою збереглася до нашого часу. Піч або вогнище розміщали праворуч від входу. Під протилежною стіною ставили лаву, а навпроти входу — хатній вівтар. Як відомо, жертвові вівтарі в кожному будинку — ознака глибокої архаїчності духовної культури, втіленої в культурі матеріальній, а саме в будівництві.
Деякі території в середині протоміст залишалися незабудованими. Не відомо, чи там розміщувалися загони для худоби, а чи майданчики для зборів. Були в містах і центральні святилища, для яких зводили спеціальні великі будівлі. У культових місцях археологи виявляють численні зразки різноманітних глиняних фігурок, що зображують людей і тварин.
Цікаве будівельне явище — так звані «житлові стіни». Це стіни навколо поселення, всередині яких були приміщення. Подібні споруди відомі й в інших регіонах, де розвивалося стародавнє будівництво носіїв землеробських культур: у Малій Азії (на території сучасної Туреччини), Середній Азії, на Балканах. Питання про давні зв’язки житлобудівної традиції України і Балкан викликає особливий інтерес археологів.

Навіщо спалювати поселення?
Трипільські протоміста не мали таких значних укріплень, відомих з пізнішої історії (ровів, валів, потужних кам’яних стін). Життя тогочасних людей було мирним, займалися вони в основному хліборобством, скотарством, брали участь у релігійних обрядах, виховували молоде покоління. У момент виникнення небезпеки, зовнішньої загрози простори між будівлями укріплювали, на думку археологів, глинобитними стінами, ровами, валами та парканами.
Трипільці час від часу спалювали свої поселення разом із усім господарським начинням. Це відбувалося в період розквіту населеного пункту, коли його розміри досягали максимальної величини. Спалення протоміста було грандіозним ритуалом, пов’язаним з уявленням про циклічні зміни. Для жителів міста його знищення у вогні та переселення в нову місцевість свідчило про завершення певної міфологічної епохи й початок нової. Уявлення про грандіозну пожежу як рубіж між епохами властиве і давньоскандинавським, і давньогрецьким, і особливо — давньоіндійським релігійно-міфологічним традиціям. Отже, трипільське поселення, яке мали намір залишити, також було велетенським культовим об’єктом.
Коли поселення мали намір спалити (начебто принести в жертву), у будівлях розставляли керамічний посуд (зокрема й новий, котрий іще не використовували), глиняні фігурки, клали на вівтарі м’ясо, зерно й навіть прикраси. Натомість з призначених для спалення хат забирали весь виробничий реманент. Одночасно підпалювали все поселення — про це переконливо свідчать результати археологічних розкопок. Спалення поселень могло бути пов’язане не тільки з уявленням про космічні цикли, а й з більш приземленими явищами — виснаженням навколишніх угідь. (Вважають, що за екстенсивного землеробства й періодичного перенесення селищ резерв вільних земель поступово вичерпався, що змусило трипільців змінити систему розселення й тип господарювання). Схожий мотив знаходимо в українській казці «Названий батько»: дід-чарівник пропонує спалити хату з усім статком (для того, щоби попелом засипати йому рану) і за це дарує названому синові нове, значно багатше житло. Зникнення великих трипільських поселень збіглося з кліматичними змінами кінця IV — початку ІІІ тисячоліть до н. е.

Майнові права предків
Навколо кожного протоміста (в радіусі декількох кілометрів) були сільськогосподарські угіддя, якими користувалися жителі населеного пункту. Вважають, що первісні міста водночас були й селами, але присадибні ділянки влаштовували не навколо кожного будинку, а за межами міста.
Поселення будували на відстані не менш як 5–7 км одне від одного. При цьому не мали значення ані їхній розмір, ані наявність у них людей: будуючи новий населений пункт, дотримувалися тієї самої відстані й від покинутого спаленого поселення. Дослідники припускають, що навколо «живого» поселення саме така зона зумовлена наявністю приміських сільськогосподарських територій, а для мертвого протоміста — з уявленням про територію перебування душ померлих. Предки, як уявлялося, залишаються володіти тими землями, на яких вони жили. Археологи зауважують, що носії іншого варіанта трипільської культури, прийшовши на нове місце, теж дотримувалися звичних меж навколо загиблих поселень — звідси випливає висновок про спільність ідеологічних уявлень (зокрема, про «живе» й «мертве» місто) для всіх носіїв трипільської культури незалежно від місця їхнього перебування.
Особливо активно розвивалося будівництво трипільських протоміст (їх ще називають суперцентрами) в межиріччі Дніпра і Буга. Припускають, що в процесі дальших досліджень можуть бути виявлені протоміста і в інших місцевостях. Детальніше проблеми розвитку трипільських протоміст стародавньої України висвітлено в книжці М. Шмаглія «Великі трипільські поселення і проблема ранніх форм урбанізації», книжці М. Відейка «Трипільські протоміста», у наукових статтях К. Зіньківського та ін.
Отже, містобудування в Україні було відоме ще понад п’ять тисячоліть тому.

Юрій МОСЕНКІС
також у паперовій версії читайте:

• ПІРАМІДИ НЕ ТІЛЬКИ В ЄГИПТІ...

назад »»»