ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОЖИВАЧ
ЩО НА «ВИННІЙ КАРТІ ЗАКАРПАТТЯ»?

Винороби гуртуються...
«Троянда Закарпаття», «Берегівське», «Квітка полонини», «Променисте», «Середнянське»... Для любителів вин із стажем у цих назвах чується «музика» тонкого смаку й неповторних ароматів. Купуючи ті напої, споживач був певним, що під корком знайде саме той стандарт продукції, якого прагнув. Заради дегустації вин на місці спеціально їхали до Закарпаття.

З тих пір багато вітрів прошуміло над плантаціями лози. До горезвісного антиалкогольного указу Михайла Горбачова, хай йому грець, на Закарпатті вирощували 150 сортів винограду на площі 12 тисяч гектарів. Розширення плантацій відбулося завдяки невибагливим ізабельним сортам, що призначалися для масового і не надто вимогливого споживача.
За роки незалежності в області розробили «Комплексну програму подальшого розвитку виноградарства та садівництва», якою передбачено значно розширити площі виноградної лози. Є перші результати. Про це свідчать не лише статистичні дані, а й традиційні фестивалі вин, які відбуваються в низинних районах краю, що споконвіку плекають виноградну лозу.
Наприкінці минулого року в місті Берегові, у винній залі «Старий підвал», відбулася конференція Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття. У ній взяло участь майже три десятки підприємців краю. Лейтмотивом форуму стало створення «Винної карти Закарпаття». Голова спілки Олександр Ковач запропонував: «Винна карта Закарпаття» має стати для туристів джерелом лише позитивної інформації. Це означатиме, що гості краю мають бути стовідсотково впевнені в доброякісності запропонованої їм продукції та в належному сервісі». Тому до цього своєрідного каталогу можливостей закарпатського приватного виноробства потраплять не всі охочі, а лише ті, хто пройде певну сертифікацію.
Уже досягнуто попередню домовленість про взаємодію між закарпатськими виноробами та керівництвом одного з вітчизняних метрів — Інститутом виноградарства та виноробства імені В. Таїрова (Одеса). Планується, що закарпатці надсилатимуть туди на експертизу зразки своїх напоїв. Науковці в лабораторних умовах визначатимуть якість вина за усталеними критеріями та згідно з чинними нормами Держстандарту. Тим, чия продукція пройде сертифікацію, видаватимуть відповідні посвідчення. «Винна карта Закарпаття» складатиметься одночасно з гастрономічною. До речі, в області нещодавно створено Спілку рестораторів.
Учасники конференції в Берегові зазначили: нині вже мало просто робити добре вино — треба вміти контактувати із споживачем. Присутній на зібранні завідувач кафедри туризму Ужгородського національного університету Федір Шандор запропонував організувати спеціальні курси з підготовки виноробів до роботи з туристами.

Легалізувати Карла Шоша
Приватний винороб Карло Шош має вдома невеличкий, але оригінальний погріб, у якому є майже 30 видів сонячного напою. Прізвище «Шош» викарбувано на винних бочках у стилізованому зображенні орла. Недавно придбав еліпсоподібну бочку — унікальний витвір столітньої давнини.
— Вино — краще за спотикач чи пиво,— наголошує Карло Шош.— Однак прикро, що ми працюємо начебто «в тіні». Слід повернутися до поданого свого часу до Верховної Ради законопроекту «Про виноград і вино», аби й ми мали змогу законно підторговувати цим натурпродуктом. Бо вина власного виробництва вважаються домашніми, тож, згідно з буквою закону, в дегустаційні зали дорога їм закрита. Повірте, що легалізація праці приватного винороба дала б потужний поштовх розвитку сільського туризму, і Берегово, Мужієво, а також Середнє, Королево, Виноградів, де є старовинні підвали, стали б найпривабливішими місцями для тисяч туристів...
Такої ж думки дотримуються й інші винороби, що виготовляють сухі домашні вина. Іван Урста за приклад ставить Угорщину, де органи місцевого самоврядування обліковують, скільки приватники мають сортів винограду, скільки вина виробляють. Із загальної кількості напоїв 360 літрів ґазда залишає собі, за решту сплачує акцизний збір і спокійно-преспокійно продає їх — де і як хоче.
Незабаром планується випустити путівник «Винний шлях Закарпаття», який допомагатиме туристам не лише знайти та відвідати найкращі дегустаційні зали області, скуштувати неповторних сонячних напоїв, але й дізнатися про історію закарпатського виноробства. Кожний винороб, аби потрапити на сторінки «Винного шляху», має зазначити свої фахові «параметри», а також подати рекомендації щонайменше двох своїх колег.
Тривожить, що в майбутньому Закарпаття може зостатися без кваліфікованих кадрів: керівництво Свалявського технічного коледжу цього року вирішило скасувати набір учнів на виноробні спеціальності. Причина начебто в тому, що немає охочих навчатися цього ремесла. Насправді ж, більшість присутніх виноробів краю вперше на своєму зібранні дізнавалися, що згаданий технічний коледж має всі умови для опанування фаху виноробства.
В Україні поки що не освоєно випуск вузькорядного трактора для обробітку міжрядь виноградників, техніки для плантажу, обприскування, комбайна для збирання грон. Українські винороби за технологіями вирощування винограду відстали від європейців на кілька десятиліть, оскільки наші врожаї на придатних для виноградної лози ґрунтах є у 7–8 разів нижчими, аніж, наприклад, у Франції. До того ж дуже повільно триває відновлення плантацій лози. Адже, за словами винарів, треба бути відчайдухом, аби наважитися відвести хоча б п’ять гектарів під виноград європейських сортів: щонайменше чотири роки вкладати сюди кошти, а далі ще 2–3 роки дожидатися, поки вино почне давати прибуток.
Вітчизняний ринок до того ж насичений імпортованими винами, здебільшого з Молдови, Грузії та країн Західної Європи. Проте українські споживачі поки що не надто добре орієнтуються в європейській продукції, чим зловживають імпортери й крамарі: такі компанії постачають на вітчизняний ринок італійські, іспанські та французькі вина, які на Заході коштують 1–2 євро, а ми із гонором викладаємо за пляшку 50 і більше гривень.

Іван ДМИТРІВ, Закарпатська область
також у паперовій версії читайте:

• ДЕШЕВІ ПРОДУКТИ ВЖЕ У МИНУЛОМУ

назад »»»