ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ОТ ТОБІ, БАБО, Й «РИБНИЙ ДЕНЬ»
Вища школа сильна своєю професурою. Не є винятком і столичний Національний технічний університет «КПІ», де за понад сто років існування сформувалося чимало авторитетних науково-педагогічних шкіл, окрасою яких є професори, доктори наук.

Одна з цієї когорти — чарівна жінка і чудовий фахівець Олена Безвесільна, заслужений діяч науки і техніки України, член вітчизняних та іноземних академій, автор понад 370 наукових праць, у тому числі низки підручників, посібників, монографій, 19 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Найбільшу гордість відчуває за своїх численних учнів, серед яких — плеяда докторів і кандидатів наук. Напередодні свого ювілею Олена Миколаївна відповіла на наші запитання.
— Що найбільше вплинуло на Ваше формування як людини, громадянина?
— Передовсім сім’я, визнані в ній пріоритети. У нашій родині панувала атмосфера доброти, любові, поваги до людей. Жили надто скромно (я народилася в комунальній квартирі, де батьки займали кімнату в 14 «квадратів»). Там часто бували люди, котрі потребували допомоги, і вони її отримували. Цінності сім’ї — чесність, порядність, доброта.
— Що із захоплень тих часів залишилося з Вами на все життя?
— Особливо любила балет, оперу і загалом театр. У дитинстві часто відвідувала по два спектаклі в день — ранковий і вечірній. Класична музика, природа — ці захоплення завжди зі мною. Граю на фортепіано, люблю живопис... Із особливим трепетом згадую наш дружній київський двір, коли всі разом, діти й дорослі, збиралися на прибирання території. Без підказки дорослих діти створили бібліотеку для всього дому. Ми товаришували так міцно, що дружні зв’язки не перервали й досі. Нашими гаслами були: «Один за всіх і всі за одного», «Боротися, шукати, знайти і не здаватися».
— Чим особливо запам’яталися часи Вашої юності?
— Вона пройшла під доленосним знаком альма-матер — Київської політехніки. З неї винесли ґрунтовні знання, вміння трудитися, захоплення набутим фахом, якому вірна все життя. Це — розробка теорії й принципів побудови авіаційної автоматизованої гравіметричної системи, новітніх комп’ютерних технологій для дослідження природних ресурсів Землі (нафта, газ, уран), корекції інерціальних навігаційних систем рухомих об’єктів. Після закінчення КПІ ось уже 35 років працюю у рідному інституті. Пройшла всі сходинки фахового зростання — інженер, аспірант, асистент, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри приладобудування, нині професор цієї кафедри. Як особливу дорогоцінність бережу почуття поваги і вдячності до своїх інститутських наставників, докторів наук, професорів А. Одинцова, Б. Самотокіна. М. Павловського, Г. Бублика та багатьох інших. Вони створили відому в світі наукову школу, виховували нас власним прикладом творчого неспокою, відданості улюбленій справі. Вважаю за честь працювати в НТУУ «КПІ», яким керує академік НАН України, блискучий організатор і менеджер вищої освіти Михайло Згуровський.
— Іноді запитують, чи не відволікає від творчого пошуку науковця ВНЗ педагогічне навантаження?
— Навпаки. Видатний фізик сучасності Петро Капиця, пригадую, окреслив місію вченого-педагога. Сутність поєднання цих двох засад — коли він викладає, то навчається сам. По-перше, перевіряє власні знання, адже тільки дохідливо пояснюючи іншій людині, можеш бути впевненим, що сам розумієш суть. По-друге, коли шукаєш форму дохідливого опису певного питання, до тебе приходять нові ідеї. По-третє, ті, на перший погляд, безглузді запитання, що їх ставлять студенти після лекцій, змушують тебе із несподіваної точки зору поглянути на звичне явище, і це також допомагає творчо мислити.
— Знаю, що на якийсь час Вам довелося розширити фронт діяльності — попрацювати й у Міністерстві освіти та науки.
— Так, це пов’язано з тим, що для молодої країни чимало доводилося робити вперше. Зокрема, належало створити державну систему акредитації й ліцензування навчальних закладів, напрацювати законодавчо-нормативний фундамент освітньої справи. Вдячна управлінцям МОН, у яких багато чого навчилася.
— Ваш розпорядок дня?
— Напередодні складаю план наступного дня. Ранок починаю з фізичних вправ. Обов’язковими є читання книг як спеціальних, так і художньої літератури, гра на фортепіано, «спілкування» з квітами, яких багато в нашій оселі, прогулянка.
— Ваше ставлення до життєвих перешкод?
— Ставлюсь до них спокійно. Головне — не потрібно їх боятися. Труднощі нас виховують.
— Як щодо успіхів?
— Гадаю, що успіх слід заслужити. Він приходить, коли йому передує велика праця.
— Чи щасливі Ви?
— Так, щаслива. Я люблю свою роботу, студентів, свій колектив. Я люблю свій дім, свою родину, ціную підтримку чоловіка — Віталія Васильовича Безвесільного, теж «технаря». Я люблю Київ, Україну. Я люблю життя і вдячна йому.
* * *
Фізика і лірика, сталь і ніжність... Як помиляються ті, хто протиставляє це в одній особистості! Тим більше у жіночій. От і приклад моєї співрозмовниці свідчить про те, що гармонійність людського розвитку — запорука успіху, повноцінного життя, зрештою, щастя.

Розпитувала Лідія ЗАВІРЮХА, доцент
також у паперовій версії читайте:

• ...І ПОДИХ РІДНОЇ ЗЕМЛІ
• СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО ЛА СКАЛА
• ВЕСНА ПРИМІРЯЄ ЧЕРЕВИЧКИ

назад »»»