ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
СТАНДАРТ ПОКАРАННЯ
Реформування системи відбування покарань здійснюється в Україні від перших років її існування. Нинішнього року Мін’юст включив його до своїх пріоритетів, підготовлено відповідну концепцію. Своє бачення цього процесу висловив перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук під час зустрічі з громадською радою з питань дотримання прав людини в установах виконання покарань.

ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ РОКІВ СТАЛА БІЛЬШ ЗАКРИТОЮ, ТОЖ ЗРОСТАЄ РОЛЬ НЕЗААНГАЖОВАНОГО ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ НАД НЕЮ
Розмір мінімальної житлоплощі для засуджених буде збільшено
Державна політика спрямована на гуманізацію кримінальних покарань, умов їх відбування, приведення до міжнародних стандартів. З цією метою Міністерство юстиції розробило законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України». В ньому, зокрема, передбачено скасувати тримання жінок у приміщеннях казарменого типу і перехід до блочного, збільшення розміру мінімальної житлової площі для засуджених до чотирьох квадратних метрів (замість нинішніх трьох), зняття обмежень щодо користування засобами телефонного зв’язку, запровадження відпусток для деяких категорій засуджених, дострокове звільнення інвалідів І та ІІ груп, а також посилення ефективності громадського контролю. Необхідно також внести зміни до Сімейного кодексу, скажімо, в тій частині, де засудженим не дозволено розлучатися з власної ініціативи.
Крім законодавчої сфери, реформування має зачепити й адміністративно-господарську, наголосив Євген Корнійчук. Адже у нас є виправні установи, побудовані понад сто років тому, де великі проблеми з водопостачанням і каналізацією. Нинішнього року почнеться будівництво одного-двох закладів, які відповідатимуть міжнародним стандартам. Земля для цього в деяких колоніях є, потрібно лише освоїти її та кошти, бо з державного бюджету їх виділяють, але в деяких випадках ці суми розтринькуються. Для поліпшення благоустрою та підвищення безпеки слідчі ізолятори винесуть за межі великих міст. Цей процес розпочинатимуть з історичних центрів: Києва, Львова, Одеси. Після того, як інформацію про це було оприлюднено в пресі, приватні інвестори закидали Мін’юст зверненнями про готовність приступити до роботи. Однак потрібно дотримати розумного балансу, адже суспільство не зрозуміє, якщо для засуджених будуть створені відпочинкові умови. Водночас слід зауважити: особи, які перебувають у слідчих ізоляторах, мають інший статус, ніж засуджені. Тож стандарти утримання людей, провину котрих ще не доведено, мають бути кращими.
Необхідно збільшити кількість працівників пенітенціарних установ, адже в Україні на п’ятьох засуджених припадає один співробітник, а в деяких європейських державах ця пропорція становить один на один, у Швеції — один працівник на 0,75 тих, хто відбуває покарання. Працівників Державного департаменту з питань виконання покарань пропонують прирівняти за статусом до співробітників міліції та прокуратури, щоб вони могли отримувати більшу зарплату.

Спостережні ради перетворили на кишенькові
Олександр Беца, голова громадської ради при Міністерстві юстиції обстоює таку позицію: перед тим, як реформувати Державну кримінально-виконавчу службу, треба зробити її інвентаризацію. Ще 1991 року було схвалено першу концепцію реформування цієї інституції, але ніхто не з’ясував, що з окресленого в тому документі виконано, які його положення застаріли. В новій концепції, підготовленій згідно з розпорядженням Президента України, не передбачено, куди має рухатися система. А програму її реформування розробляв департамент, як мовиться, під себе, не залучивши фахівців, не використавши досвід Мінпраці, Міносвіти, МВС.
Система виконання покарань стала за останні два роки більш закритою, менш демократичною, доступною і контрольованою. Тому слід переглянути склад спостережних рад і громадських комісій при обласних управліннях. Нині це переважно «кишенькові», корпоративні організації, які створюють за підтримки департаменту. До них входять ті, хто працює в системі, її ветерани й пенсіонери, лояльні до керівництва. Департамент співпрацює лише з кількома громадськими організаціями, котрі не критикують ситуацію в системі виконання покарань, не порушують питання про корупцію, про запровадження в колонії спецпідрозділів, про недотримання прав людини.
Коли ж заангажовані особи готують концепції реформування служби, закони та ще й працюють в громадських радах, це не можна назвати конструктивним підходом. Потрібно також переглянути склад спостережних комісій. За постановою уряду, до них мають входити не менше половини представників громадськості. Насправді комісії на 75 % складаються з представників органів влади, які не мають часу поїхати в колонії й розібратися в тому, що там відбувається.
Нині 63% працівників установ виконання покарань мають стаж менш ніж три роки. Вони не пройшли відповідного навчання, не обізнані в сфері прав людини. Половина персоналу — це ті, що наглядають. Лише 4% виконують місію, покладену на цю службу відповідно до закону,— ресоціалізацію засуджених. До слова, на 500 представників цього контингенту припадає один психолог. Як зазначив один із правозахисників, колонія не повинна виробляти черепицю чи вирощувати свиней, а займатися людиною. Для цього персонал зобов’язаний мати відповідний рівень освіти й кваліфікації. Наприклад, у сусідній Словаччині кожен начальник колонії — це доктор юридичних чи психологічних наук. І в нашій країні освітній рівень людини, котра обіймає таку посаду, не може бути нижчим, ніж магістерський.

Наказ, що спровокував численні акти непокори
Головна біда системи в тому, що до керівництва нею прийшли непрофесіонали. Високоосвічені фахівці змушені у 40 років іти на пенсію, бо виконувати накази і вказівки, які дає керівництво департаменту, неможливо. Про це заявила правозахисниця, доцент кафедри кримінального права, колишній начальник колонії Валентина Бадира.
Чого вартий одіозний наказ Державного департаменту з питань виконання покарань № 167! Ним передбачається, що функції забезпечення правопорядку і дотримання вимог режиму в колоніях покладено на підрозділ спеціального призначення, створений для боротьби з тероризмом. За наказом на територію пенітенціарних установ вводили спецпідрозділи в спеціальному обмундируванні для оглядів і обшуків засуджених та їхніх речей, а також приміщень, де вони живуть і працюють. Це робили із застосуванням надмірної фізичної сили та спецзасобів. Від моменту, коли означений наказ було видано, правозахисники заявляли, що він є не правовим, адже не можна функції, притаманні працівникам колоній, перекладати на людей, котрі прийшли, наробили біди й пішли. Торік цей одіозний документ спровокував акти непокори в багатьох виправних колоніях, голодування і самоспалення. На щастя, в грудні минулого року Міністерство юстиції зняло його з реєстрації.
Олександр Беца запропонував за наявності волі Мін’юсту спільно з Генеральною прокуратурою і Департаментом з виконання покарань створити мобільні групи на зразок тих, що діють у системі МВС. До них входять представник прокуратури, адвокатури, журналіст чи правозахисник, які мають мандат на відвідування кімнати затримання та ізоляторів тимчасового тримання. Такі мобільні групи потрібні для дієвого неупередженого громадського контролю. Адже факти масових виступів засуджених, спроб самокаліцтва або самопідпалення нині перевіряють прокурор і представник департаменту, в деяких випадках за участю представників Уповноваженого з прав людини і в результаті зазвичай надходить відписка: зазначені факти не знайшли підтвердження.
Тож для забезпечення більшої відкритості й прозорості правозахисники сподіваються на допомогу Мін’юсту. Вони висловили побажання отримати доступ хоча б до деяких рішень, які ухвалює департамент. Адже його річні звіти і програми побачити неможливо, натомість доводиться вислуховувати безпідставні дифірамби на адресу діяльності служби, а під час засідання звітної колегії цієї структури лунали запевнення, що в ній забезпечено права людини. Це не узгоджується з тисячами скарг від засуджених та їхніх родичів на побиття та інші порушення.
Члени ради також запропонували, аби проекти нормативно-правових і підзаконних актів, котрі регулюють правовідносини у сфері кримінально-виконавчого права, ухвалювали після погодження чи експертного висновку громадської ради, щоб уникнути ситуації, коли навіть такі глобальні документи, як концепція реформування системи, ухвалюються без експертизи.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ЗА НЕЯВКУ ДО СУДУ КАРАТИМУТЬ СУВОРІШЕ

назад »»»