ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
КОМУ СОТ, А КОМУ — БОЙКОТ?
УКРАЇНА, НАРЕШТІ, УВІЙШЛА ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ
Коли чогось довго очікуєш, то з настанням цієї події неважко навіть розгубитися. Надто незвично почуватися у новому статусі. Усе це якнайкраще підходить до нашої держави, котра цього тижня приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ). Шлях України до цієї поважної структури пролягав майже півтора десятка років. На початку цього шляху СОТ, як такої, навіть не існувало, організація мала дещо іншу абревіатуру — ГАТТ.

Утім, це справи не змінює, адже довго вступ до Світової організації торгівлі був для нас ніби валіза без ручки, котру, як відомо, нести важко і полишити шкода. Що найцікавіше, подібну характеристику наполегливо застосовували до нашої держави й чиновники СОТ. Надто прискіпливо сторони придивлялися. Ніби з дня на день, з місяця в місяць, з року в рік визначалися, як найкраще «перетравити» одне одного.
І ось 5 лютого в Женеві Генеральна рада СОТ схвалила вступ нашої держави до своїх лав. Того-таки дня Президент України Віктор Ющенко та гендиректор СОТ Паскаль Ламі підписали відповідний документ.
Тривалий час у суспільстві побутувала думка, що до Світової організації торгівлі неможливо вступати «швидко». Причому ця теза з’явилася десь у 2005 році, як у державі змінився Президент. Після того сталося таке собі друге прискорення сотівських процесів. Перше можна датувати приблизно 2001–2002 роками, а до того часу спостерігався цілковитий застій. Так, ніби, подавши заявку на вступ, Україна зовсім про неї забула.
Власне, прискорення 2001–2002 рр. на ділі виявилося своєрідним, доходило навіть до абсурдів. Наприклад, програма діяльності першого уряду Віктора Януковича, ухвалена парламентом у 2003 році, формально проголошувала рух у напрямку СОТ. Однак реально і тодішній провладний кандидат у президенти, і його штабісти усіляко поливали організацію брудом.
Проте із «післяпомаранчевих» часів нас кілька разів відсували на другий план, пропустивши вперед чимало країн. Це при тому, що Президент Віктор Ющенко відразу після своєї інавгурації заявив: якнайшвидший вступ до Світової організації торгівлі для нього, по суті, справа честі. Пригадується також, що перший термін для вступу, задекларований Віктором Андрійовичем, не виходив за межі 2005 року.
Саме тоді вітчизняні виробники практично повірили: від СОТ їм аж ніяк не відкараскатись. Прозахідні політики раділи, а їхні опоненти тихенько зітхали. А ось виробники підраховували можливі вигоди і збитки. Хоча, за великим рахунком, усе це слід було робити значно раніше. Та що поробиш: такий в українців менталітет.
Власне, навіть зараз певні дискусії на кшталт, чого більше отримає Україна від членства у Світовій організації торгівлі, не припиняються. Можливо, так сталося тому, що під час підготовки двосторонніх протоколів про доступ на ринки товарів і послуг нашим делегаціям далеко не завжди вдавалося відстояти власні інтереси. Фахівці твердять: ми спрацювали гірше за поляків, румунів і, особливо, китайців.
Однозначно можна твердити про припинення багатьох антидемпінгових розслідувань. Це — беззаперечний позитив передовсім для українських металургійних підприємств. Особливо тепер, коли підвищення ціни на газ знижує їхню рентабельність. Металурги й раніше говорили, що готові модернізувати підприємства і поступово впроваджувати ощадні технології, але тільки тепер можна сподіватися, що цей процес пришвидшиться. Адже запроваджувати зарубіжний «ощадний» досвід є в кого.
Скажімо, в Українській організації роботодавців гірничо-металургійного комплексу полюбляють згадувати Китай. Річ у тім, що ця держава відносно недавно (років три-чотири тому) була імпортером металургійної продукції. Тож ринок її був сприятливим для України. Проте кілька років тому, паралельно зі вступом до СОТ, у Піднебесній було побудовано чимало власних сучасних металургійних комбінатів і вона виступає уже як експортер. Це призвело до певного скорочення наших постачань. Нинішній вступ України до СОТ має відновити тутешній статус-кво, а заразом розширити постачання металопродукції в інших напрямах.
А от у виробників сільськогосподарської продукції справи підуть не так добре. Деякі з них навіть відверто готуються до скорочення виробництва. Членство у Світовій організації торгівлі змусить нашу країну знизити митні ставки на товари так званої групи 1–24, до яких входить сільгосппродукція. Отже, імпортних продуктів харчування в нас, імовірно, побільшає.
Проте навіть це не означає, що вітчизняних сільгоспвиробників очікує крах. Адже для таких держав, як Україна, передбачається п’ятирічний мораторій і дотувати сільське господарство можна продовжувати.
Не надто в захваті від членства в СОТ також виробники легкої промисловості. Хоча вони, подібно до металургів, пропонують переймати китайський досвід. Мовляв, вони й тут непогано виходять на пік «торгової форми». За статистикою, нині китайського легпромівського імпорту до нас завозять удвічі більше, ніж виробляють в Україні. Навряд чи ситуація кардинально зміниться після вступу до Світової організації торгівлі. Втім, найуспішніші підприємства навчилися непогано конкурувати, бо споживач тепер дивиться не лише на ціну, а й якість. Особливо це стосується продукції легкої промисловості, котра вже не є якимось предметом розкоші, як це було, скажімо, у середині 90-х років.
Цікаво, що такий урок конкурентоспроможності українським підприємствам був даний у 2005 році. Саме тоді, під час першого прем’єрства Юлії Тимошенко, парламент з боями і штурмуванням трибуни ухвалив низку законопроектів, пов’язаних зі зниженням митних ставок. Одним із них було знижено ставки на імпортний легпром.
На жаль, митні ставки на імпортні автомобілі тоді лише зросли. Така ситуація пояснювалася підтримкою вітчизняного автомобілевиробника (машини, як не крути, не сорочки й не куртки). Тож імпортні «сталеві коні» з 2005-го лише підвищувались у ціні, власне, як і вітчизняні. Тепер на українських автозаводах трохи побоюються вступу до Світової організації торгівлі на відміну від імпортерів і дилерів. Тут настрій ще той. Дилери прогнозують швидке здешевлення автівок, адже митні ставки на них мусять бути зниженими не менш ніж на десять відсотків (це — одна з умов для набуття, так би мовити, повноправного членства). Звичайно, імпортери «Фольксвагенів» і «Шкод» не обіцяють стрімкого здешевлення, але на 4–5% мають намір знизити ціну.
Ще один беззаперечний позитив від членства у СОТ — можливість розпочати діалог із Євросоюзом про запровадження режиму вільної торгівлі. Без членства в ЄС і слухати про це не хотіли. Хоча і нині не можна твердити, мовляв, ми стоїмо на порозі такого діалогу, бо є ще умови, котрі Україні слід виконати для набуття повноправного членства. Це — ухвалення низки законів і ратифікація угоди про вступ до СОТ вітчизняним парламентом. Ураховуючи «плідну» діяльність Верховної Ради, можна припустити, що певні проблеми можуть виникнути й тут. Достатньо пригадати, що сотівських законопроектів у ВР уже бувало-перебувало і вони ніколи не проходили легко.
Щоправда, Партія регіонів, перебуваючи при владі, позаторік справно голосувала за документи, котрі були потрібні нам для вступу (до речі, на відміну від КПУ, котра тоді теж була в коаліції). Та нині, хтозна? Чи не захочеться «регіоналам» зайвий раз продемонструвати, що БЮТ і «НУ—НС» без опозиції нічого не можуть. А у блоці Литвина, як відомо, буває і по сім п’ятниць на тиждень.
Нарешті ще одна цікава обставина, пов’язана з нашим входженням до Світової організації торгівлі, полягає ось у чому. Україна таки випередила Росію на цьому шляху. Випередила, попри те, що чимало політиків наполягали на так званій синхронізації вступу. Тепер у Москві побоюються: приєднання України до СОТ може позначитися на переговорному процесі Росії зі вступу до цієї організації.
За статутом Світової організації торгівлі, кожен її член має право на проведення двосторонніх консультацій з будь-якою державою, котра претендує на вступ. За цим самим принципом торік нам добряче попсував нерви Киргизстан, із яким Україна підписала відповідну угоду останньою.
Зрештою, членство у СОТ — не клуб для тих, хто готується провести акт якоїсь помсти (скажімо, за постійне підвищення цін на «блакитне» паливо). Українській владі у цьому питанні потрібно буде діяти надзвичайно філігранно. Чи здатна вона на це? Поживемо — побачимо. Головне — ні на мить не забувати про національні інтереси власної держави, як то робили щодо нас усі країни, з котрими ми вели перемови. І як, поза всякі сумніви, зробила б Росія з нами, якби у двосторонній сотівській гонитві не відстала від України.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• БЕЗ ПОЧАТКУ І КІНЦЯ...

назад »»»