ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
У КОЖНІЙ ЛЮДИНІ ЖИВЕ ХУДОЖНИК
Коли ви востаннє бралися за пензель? Коли малювали засніжений ліс або золоте листя осені? Чи вам до вподоби пасивне спостереження? Може, ваша рука тягнеться за фотоапаратом, аби спинити неповторну мить? У будь-якому разі ви вже долучилися до творчості у тій чи іншій формі. Якщо маєте чутливе і небайдуже серце, рано чи пізно ви все-таки візьметеся за олівець.

Малюйте! Ви — талановиті!
«Приходить якось син зі школи,— розповідає знайома,— такий похнюплений, голову повісив. Так мені його шкода стало. Думаю, знову «двійку» з математики схопив. Раптом він дістає з ранця альбом і простягає мені з винуватою усмішкою. Розкриваю — і очам не вірю. На малюнку зима. Гілки дерев згинаються під важким снігом, а на них примостилися снігурі й синички. Придивляюсь, щоб зрозуміти, хто під ялиночкою причаївся. Довелося трохи пофантазувати,— сміється жінка.— І все ж відчувалося, що малюнок створений з великою любов’ю. Якщо врахувати, що мій син раніше не малював, мені здавалося, що то був справжній шедевр. Та, побачивши, наскільки балів оцінила його старання вчителька, стала зрозуміла причина його кепського настрою. Шкода, що юному художникові безжалісно підтяли крила, оцінивши його старання на слабеньку «трієчку».
Викладання предметів так званого естетичного циклу у наших школах — тема окремої розмови. Але ж без малювання, музики неможливо виховати гармонійну особистість — і це теж правда.
І все ж нікого не слухайте! Ви — талановиті! Сміливіше беріть в руки пензель і малюйте. Недаремно в усі часи люди захищали свою психіку, займаючись якоюсь роботою. Тому жінки охоче плетуть, вишивають, а от малювати не наважуються. Спрацьовує стереотип: я — не художник. У дитинстві вчителька відбила бажання малювати, наставивши «двійок», от і комплексують вже дорослі люди.
Проте не варто вигадувати велосипед. Кажуть, що нове — це погано забуте старе. Нині поширення набуває такий напрям, як арт-терапія.

Олівці для мами і сина
«Слабкі й сильні сторони людини розкриваються через творчість,— розповідає психолог Марина Сидоркіна.— Людина може працювати як індивідуально, так і у відкритих студіях. Причому для осіб, які мають певні психологічні проблеми, навіть корисніше працювати у колективі. Адже тут легше «розчинитися» серед людей, знайти однодумців. Виправдала себе і така форма роботи, як сімейна арт-терапія. Все просто: через художні засоби ми допомагаємо родинам подолати конфлікти, краще пізнати один одного.
До речі, за кордоном, зокрема у Великій Британії, цей метод користується величезною популярністю. Особливо допомагає людям у посттравматичних, стресових ситуаціях і навіть при серйозних психічних розладах.
Та і в нас все більше охочих долучитися до перевіреного методу, який можна назвати ще зціленням творчістю. Деякі сім’ї працюють з нами по кілька років. Причому діти просять батьків приходити на повторний курс. Одного разу прийшла мама, яка сама виховує сина. Звісно, з підлітком були проблеми. Погана компанія, цигарки, випивка. Хтось порадив жінці прийти на наші заняття. Хлопчина був налаштований агресивно — це було очевидно. Ми запропонували йому обрати улюблений колір і намалювати гуашшю свій настрій. Те, що з’явилося на папері, вразило навіть хлопця. Якась фантасмагорична картина, де змішалися усі кольори. Мама в цей час спостерігала за його роботою, постійно роблячи зауваження. От вам і психологічний «відбиток» взаємин у неповній сім’ї! Повчання і моралі з боку матері, агресія і конфліктність як відповідь сина-підлітка. Що ми пропонуємо у такій ситуації? По-перше, діти малюють так, як це вважають за потрібне, адже від того, яким є внутрішній стан людини, залежить його «проектування» на малюнок. По-друге, на заняттях з арт-терапії немає сторонніх спостерігачів. Дорослі теж малюють разом із дітьми — у цьому полягає терапевтичний вплив занять. Відчувалося, що жінка нервує не менше від сина. Вона довго не наважувалася взяти в руки олівець. Найперше, що вразило у її малюнку, це чітко, педантично вимальована кожна деталь. Відчувалося, що вона контролює кожен свій крок, боячись помилитися. Але у творчості не може бути кордонів і заборонених тем. Людина, котра штучно стримує себе, внутрішньо напружена, скута. Розслабитися, розкрити своє внутрішнє «я» може лише творчість.
Так, крок за кроком, людина позбавляється негативної енергії, очищається. Звісно, відвідавши кілька занять і намалювавши два-три малюнки, не можна говорити, що людина позбулася психологічних проблем. Душевні травми загоюються набагато довше від фізичних. І все-таки ми бачимо зміни, які відбуваються з людьми. Навіть їхні рухи стають м’якшими, плавнішими».
Досвідченому психологові варто поглянути на дитячий малюнок, аби «зчитати» психологічний настрій його автора. Скажімо, якщо на малюнку будинок, у якому немає світла, це — сигнал про самотність. До речі, малюнки сучасних дітей набагато агресивніші порівняно з витворами їхніх батьків у тому ж віці. Зрештою, це не дивно, адже агресивним є навколишнє середовище.
«Що, на заняттях ми лише малюватимемо?» — часто запитують новачки. Зовсім не обов’язково, відповідають їм, адже з лікувально-колекційною метою використовують не лише олівці й фарби, а й мушлі, камінчики, засушені листочки і квіти, навіть іграшки від кіндер-сюрпризів. Передбачається, що людина сама має обрати матеріал із яким працюватиме. Люди, яких «переповнює» агресія, найчастіше використовують пластилін, бо, стискаючи його, позбавляються негативних емоцій.
Що стосується використання кольорів, то на допомогу психологам приходить тест Люшера. Вважається, якщо у своєму малюнку людина використовує жовтий колір, це може свідчити про її контактність, оптимізм і певну демонстративність. Червоний колір означає агресивність, чорний вважається кольором протесту.
Іноді на малюнку стільки всього заплутаного, що вкотре подивуєшся таємницям людської психіки. Один чоловік, до речі, письменник, на чорному тлі намалював себе... космонавтом. На запитання психолога, чому він бачить себе так, безпорадно розвів руками. Та виявилося, що чоловік нещодавно розлучився. До того ж, втратив чималу суму грошей. Після таких життєвих потрясінь не лише космонавтом станеш, а й на інопланетянина перетворишся! Звісно, із труднощів доведеться виплутуватися самостійно. Психолог може підказати лише причину невдачі.
А ось одна жінка намалювала себе маленькою дівчинкою, а посередині — велике сонце, яке було центральною фігурою малюнка. У психоаналізі світило трактується як символ батька. Неважко здогадатися, що саме батьківської уваги не вистачало жінці у дитинстві.

Дорослим подобається інсценізувати «Ріпку»
Ірину на заняття з арт-терапії привів батько. Дівчині-підлітку було важко встановити контакт із однолітками, вона була об’єктом постійних глузувань. Аби здобути авторитет у підлітковому середовищі, Ірина почала курити, грубіянити старшим. Батьків вона ж не сприймала. Зрозуміло, що відвідувати заняття з арт-терапії їй не хотілося. Проте її малюнки були майже досконалими. Вона малювала пейзажі, «поселяючи» себе то на берег моря, то на лісову галявину. Навіть психологи дивувалися: на малюнку була суцільна гармонія, а в душі вирували пристрасті. Тоді Ірині запропонували зіграти у постановці... «Ріпка».
«Що за дитячий садочок! — вигукне читач.— Із людьми відбуваються незрозумілі речі, а їм пропонують... гратися! Це взагалі щось несерйозне!» Але саме для того, щоб глибше пізнати особистість, арт-терапію рекомендують застосовувати спільно з іншими методиками, зокрема, психодрамою і психоаналізом. Міжнародне товариство арт-терапевтів і арт-педагогів «Метаморфоза» об’єднало педагогів, лікарів і психологів, котрі використовують такі види мистецтва, як живопис, театр, орігамі, кераміку, комп’ютерну анімацію. Автори методик лікування театром (лялькотерапією) педагог Тетяна Шишова і психолог Ірина Медведєва самі пишуть п’єси для лікувальних вистав і ставлять їх разом з дітьми.
Утім, психотерапевтичний ефект притаманний і таким народним казкам, як улюблена дітьми «Ріпка». Скільки народної мудрості у казці! Скільки виходу для енергії у епізоді, коли всі разом «тягнуть — потягнуть» ріпку!
«Діти не усвідомлюють свої психологічні проблеми як такі, що заважають жити (крім, скажімо, заїкання),— пишуть Тетяна Шишова і Ірина Медведєва.— Завдяки арт-терапії, коли увага дитини відволікається грою, через розв’язання в ігровій формі певних завдань можна досягти набагато більших результатів. Тому що гра — основна сфера діяльності дитини. Наш інструмент — це ляльковий театр зі справжніми лаштунками і артистами-ляльками. Але наше завдання — не навчити дітей бути артистами, а допомогти через гру скоригувати свою поведінку і налагодити свої відносини з навколишнім світом».
А от дорослим людям арт-терапія допомогла не лише пізнати себе, а й відкрити талант художника. Так сталося і з Мариною. Жінка була вагітна першою дитиною, страшенно непокоїлася і нервувала. До того ж, мала гіпертонічну хворобу, тож ризик виносити дитину був великий. Страхи переслідували її весь час. Одного разу психотерапевт порадив жінці вихлюпнути свої негативні емоції на папір. Спочатку Марина малювала лише для того, щоб заспокоїтися. Та з часом знайомі почали їй говорити, що її роботи нічим не відрізняються від професійних. Жінка сама відчувала, наскільки вправною стала її рука. Вона взялася за свій будинок. Спочатку зробила дизайн кімнати для майбутньої дитини, а потім інших помешкань. На щастя, дитина народилася здоровою, а у Марини розкрився талант художника. Нині вона — професійний художник. Який висновок? Малюйте! Ви — талановиті.

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• ДІМ, ДЕ ЗІГРІВАЮТЬСЯ СЕРЦЯ

назад »»»