ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
«ФІЗИКА ВИМАГАЄ САМОЗРЕЧЕННЯ»
Лев Давидович Ландау... Його ім’я відоме фізикам усього світу. Коло наукових інтересів й творчості вченого надзвичайно широке, в роботах вражає ясність думки, вміння виокремлювати з нагромадження теорій і фактів сутність проблеми, чітко визначати мету дослідження, а потім її досягти. Роботи й дослідження Л. Ландау стосуються різних галузей сучасної фізики. Завдяки йому виникло чимало нових наукових напрямів, теоретичних і експериментальних досліджень.

Він створив потужну наукову школу і нинішній рівень теоретичної фізики багато в чому має завдячувати Льву Давидовичу. Йому було присвоєно звання Героя Соцпраці, тричі — Державну премію. Академік Ландау — член англійського Королівського товариства, Датської й Нідерландської академії наук, Національної академії наук США, Американської академії наук і мистецтв. 1960 року йому присвоєно премію імені Ф. Лондона за дослідження низьких температур (фізика) і нагороджено медаллю імені Макса Планка. І, нарешті, 1962-го вчений отримав Нобелівську премію.

100 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ЛЕВ ЛАНДАУ

Ландау народився 22 січня 1908 року в Баку, в сім’ї інженера-нафтовика. Закінчив школу в 13 літ і вже тоді захоплювався точними науками, був знайомий з основами вищої математики. 1922 року юнак вступив до Бакинського університету, де водночас навчався на двох факультетах — фізико-математичному і хімічному. 1924-го перейшов на фізичне відділення Ленінградського університету. В ті роки місто на Неві було провідним науковим центром країни, тут працювали видатні фізики — Іоффе Рождественський, Рожанський та інші, успішно розвивалась теоретична фізика, приділялась серйозна увага підготовці обдарованої молоді. Ландау захоплено вивчав теоретичну фізику, часом перевтомлювався, що вночі не міг заснути: формули увижались йому в очах.
Мені пощастило зустрітися з 96-літньою Катериною Паніною, у свій час студенткою Харківського механіко-машинобудівного інституту, котра слухала лекції Льва Давидовича. У 30-і роки працювала разом із ним в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ — Харків). Катерина Анатоліївна добре пам’ятає унікальну особистість, яким був Ландау. Ось фрагмент її розповіді:
— У 1927 році Лев Давидович закінчив Ленінградський університет і став штатним аспірантом фізико-технічного інституту. Тут підготував свої перші наукові роботи — теорію інтенсивності у спектрах двоатомних молекул і розглянув проблему гальмування у квантовій механіці, де вперше розглянув стан систем за допомогою матриці щільності. 1929 року поїхав за кордон, працював у Данії, Англії й Швейцарії. Найважливішим для нього було перебування в Копенгагені, де в Інституті теоретичної фізики у великого Нільса Бора збирались фізики-теоретики усієї Європи. Зустрічі з Бором глибоко вразили Ландау, він вважав його своїм учителем, а Бор, у свою чергу, пишався своїм талановитим учнем і послідовником.
— Розкажіть, Катерино Анатоліївно, про п’ятирічне перебування Ландау в Харкові?
— У 1932 році Ландау переїздить з Ленінграда до Харкова і стає науковим керівником теоретичної групи УФТІ. Водночас очолює кафедру механіко-машинобудівного інституту, а з 1935-го — керує кафедрою загальної фізики ХДУ. У 1934 р. йому присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук (без захисту дисертації), а наступного року — звання професора. Перебування Льва Давидовича в Харкові — плодотворний етап його наукової й педагогічної діяльності. Тут він створив свою знамениту школу теоретичної фізики, відому у світі. В ті роки відбувались революційні зміни в ядерній фізиці. Молоді обдаровані фізики прославилися розщепленням атомного ядра літію, яку проводила група, до складу якої входили Латишев, Лейпунський, Панков та інші. Активно допомагав колегам і Ландау своїми порадами й рекомендаціями. Тоді в УФТІ першими в Союзі розщепили атомне ядро літію, щоправда, на півроку пізніше від англійців Кокрофта і Уолтена, котрі за це відкриття отримали Нобелівську премію. Подейкували: аби бодай трохи раніше прибув до Харкова Ландау, можливо, харків’яни першими б на планеті розщепили атомне ядро літію. Після цього історичного прориву до нас почали приїздити для співпраці той же Бор, Паулі, Вейскопф, Пайєрс та інші всесвітньо відомі фізики.
— Що ще згадуєте про свого кумира?
— Ті, хто мав щастя знати Дау, як його з любов’ю називали друзі, і працювати разом із ним, під його керівництвом, чи не найважливішою рисою його характеру вважали простоту і доступність. Це виявилось не лише в серйозних справах, а й в характерних для нього жартах, розіграшах. Він, скажімо, полюбляв усе класифікувати — від жінок за ступенем їхньої краси і до фізиків-теоретиків за їхнім внеском у науку. Класифікація проводилась за п’ятибальною системою. Так, фізик другого класу зробив у десять разів більше за фізика третього. В цій його шкалі Бор, Гейзенберг, Шредінгер, Дірак проходили за першим класом. Себе він скромно відносив до двополовинного класу і тільки коли став Нобелівським лауреатом, перевів себе до другого класу. Яскравість його особистості не тьмяніла, а наукова потужність не слабшала. Лев Давидович був неперевершеним полемістом. У суперечці він темпераментно доводив свою точку зору, нагороджуючи опонента репліками на кшталт: «Таке може сказати не фізик, а швець...» Якщо не мав рації, то говорив: «Платон мені друг, але істина дорожча», або «Теорія, мій друже, сіра, а зелене вічне дерево життя». Наукова суперечка для Дау була поєдинком, у якому був важливий результат, а форма розмови особливо не бралась до уваги. У стосунках не було бажання принизити суперника, а був азарт наблизитись до істини. У молоді роки Дау вважав 1 квітня днем, котрий слід обов’язково відзначати. Пригадується історія з організацією шахового турніру, начебто з приїздом чемпіона світу Михайла Ботвинника, який мав дати сеанс одночасної гри фізикам УФТІ (у нас було чимало любителів цієї гри). До події ретельно готувались. Зал прикрасили транспарантами, людей зібралось багато. Нарешті, коли все було готово до турніру, на сцену вийшов Ландау і сказав: «З першим квітня, товариші!» Скільки разів йому вдавалось «провести» багатьох на 1 квітня, важко перелічити. Раптом наприкінці березня на інститутській дошці оголошень з’являється наказ: заступника директора переводять у двірники, пічника — на його місце і в такому дусі.
Якось Дау прийшов на випускний університетський вечір. «Познайомте мене з гарною дівчиною»,— попрохав він свого друга. Королевою краси тоді в ХДУ вважали Кору Дробанцеву з хімфаку. Якщо Дау малював у своїй уяві образ красуні, то це була Кора — білявка, ідеальна фігура, великі сіро-блакитні очі, інші принади. Дау закохався з першого погляду. Невдовзі Кора стала його дружиною.
Лев Давидович був всебічно обдарованою людиною — неперевершений фізик-теоретик, знавець історії, мистецтва, а ще був педагогом від Бога.
— До слова, згадайте, Катерино Анатоліївно, про педагогічні здібності Льва Давидовича.
— Саме у Харкові молодий Ландау започаткував свою славетну наукову школу. Особливість її полягала в тому, що учнями були переважно однолітки Дау. Всі були на «ти», навіть зі своїм учителем, тоді знаним у країні й за кордоном. Я мала щастя теж навчатись у «школі Ландау» (так її називали). Це були пам’ятні уроки-диспути, коли, захопившись діалогами з метром, нерідко затримувались допізна. Часто вступали в суперечки з ним, інколи, коли хтось, захопившись, переходив межу, він іронічно запитував: «Хто кого навчає: ти мене чи я тебе?».
— Із ким можна порівняти Ландау, як наставника?
— Напевно, лише з його вчителем Нільсом Бором. Теоретична фізика ХХ століття багата блискучими творцями. Одним із таких був і Ландау. Його вплив на розвиток науки не вичерпується особистим творчим внеском. Геніальний фізик був водночас і вчителем за покликанням.
Навесні 1937-го Лев Давидович переїздить до Москви, де очолив теоретичний відділ Інституту фізичних проблем Петра Капіци, він залишається тут до кінця життя, саме в цьому закладі його діяльність досягла розквіту. І восени 1962 року Королівська академія наук Швеції присудила йому Нобелівську премію з фізики за роботи в галузі теорії конденсування стану матерії, зокрема, рідкого гелію. Як непосвяченим оцінити масштаб звершеного ученим-першопрохідником? Скористаємося словами самого Ландау, котрий так висловив ступінь проникнення в світ незнаного: «Найвеличнішим досягненням людського генія є те, що людина може зрозуміти речі, котрі вона вже не в силах уявити».
— Лев Давидович був демократичною людиною,— в усьому не терпів чиношанування,— продовжує розповідь Катерина Паніна. Ось напис, вивішений ним на дверях свого кабінету в УФТІ: «Л. Д. Ландау. Обережно — кусається!» З часом його характер і манери ставали м’якшими, але ентузіазм, безкомпромісність у справі, якій він віддав життя, залишались незмінними. За його показною різкістю приховувалось велике любляче серце і доброта. Ці риси особистості й таланту Льва Давидовича привели його до становища «верховного наукового судді» для учнів і колег. Про ставлення вченого до науки свідчить зауваження Ландау: вона вимагає самозречення. Його надзвичайно цінували колеги. Особливо ця любов і відданість виявились, коли 7 січня 1962-го в результаті страшної автокатастрофи Лев Давидович отримав тяжкі травми і протягом кількох місяців був між життям і смертю. Найкращі лікарі Союзу боролись за його життя. Для консультацій приїздили професори з Франції, Канади. Фізики усього світу надсилали необхідні ліки. Виник знаменитий «фізичний штаб» — учні Дау, а також учні його учнів на час хвороби метра перетворились на диспетчерів, кур’єрів, водіїв. Вони несли на своїх плечах важку машину для дихання (поламані ребра не давали змоги нормально дихати, він надзвичайно страждав від болю), вдень і вночі чергували на летовищі в чеканні ліків із зарубіжжя. Колосальні зусилля медиків і колег продовжили життя вченого, але, на жаль, відновити сповна творчу форму Ландау не вдалося. Він пішов із життя 1968 року.

Віталій СТЕГНІЙ, Харків — Москва
також у паперовій версії читайте:

• УДОСТОЄНІ ВІДЗНАКИ БЛЕЗА ПАСКАЛЯ

назад »»»