ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ЯК НАМ заПРОГРАМувАти УРЯД...
Цими днями Кабінет Міністрів нашої держави на своєму засіданні ухвалив проект власної програми дій. Нове урядове творіння називається «Український прорив: для людей, а не політиків».

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ ПІДГОТУВАВ СОБІ НОВУ «ДОРОЖНЮ КАРТУ»
Узагалі, проект ухвалили швидко (від моменту призначення уряду сьогодні минає лишень місяць), але й не так стрімко, як це було у Юлії Тимошенко три роки тому. Тоді, нагадаємо, програма під не менш промовистою назвою «Назустріч людям» побачила світ 4 лютого 2005-го, тобто у той самий день, що й формування урядової команди першого «помаранчевого скликання».
Ще одна цікава деталь полягає у тому, що саме «Назустріч людям» нині залишається останнім кабмінівським бестселером, який пройшов горнило парламентської підтримки. Бо ні уряд Юрія Єханурова, ні нещодавно відставлений Кабмін Віктора Януковича так і не мали дороговказу, підтриманого народними депутатами.
Якось так склалося у вітчизняній історії, що програми дій уряду здебільшого розглядаються не як документи, що їх Кабмін зобов’язаний свято дотримуватися. Програми передовсім слугують таким собі запобіжником від відставки з боку Верховної Ради, бо за Конституцією, від моменту ухвалення подібного документа парламентарі впродовж року не мають права навіть порушувати питання про відставку Кабміну.
Раніше, коли чинною була попередня редакція Основного закону, урядові варто було остерігатися за таких умов лише Президента, бо він спокійнісінько міг виявити свою немилість коли заманеться. Тепер же, у разі затвердження народними депутатами документа, що його позавчора ухвалив Кабінет Міністрів, уряд фактично стане недоторканним на найближчі 365 днів.
Щоправда, вітчизняне законодавство настільки розмите стосовно можливої перевірки виконання програми, що урядовцям не варто перейматися, що з них спитають і через рік. Прикладів, які підтверджують подібну тезу,— чимало. Один із найяскравіших — урядова програма найскандальнішого українського прем’єра Павла Лазаренка. Він напланував творити свої благі (?) справи упродовж трьох років, але після узаконення своєї програми у жовтні 1996 року знахабнів настільки, що його стосунки з тодішнім президентом Леонідом Кучмою почали швидко погіршуватися. Ніякого економічного дива Лазаренко не забезпечив, а ось до відставки доурядувався. Хоча прохання про неї формально він написав сам, було очевидно: до цього його змусили сильніші на той час структури з президентської адміністрації.
Біда у тім, що програми більше нагадують набір райдужних декларацій, а не чіткий план дій. Схоже, що так відбувається тому, що програми справді розглядають насамперед як засіб імунітету від відставки.
Не можна не звернути увагу й на те, що чинний проект документа, затверджений на позавчорашньому засіданні Кабінету Міністрів, перегукується не лише з коаліційною угодою грудня 2007 року, а й з угодою, що її підписували тоді ще опозиційні БЮТ і «Наша Україна» торік у лютому, а ще з документом, що готували в межах «трійки» («Наша Україна», БЮТ і СПУ) навесні-влітку 2006-го.
З одного боку, це добре. Виходить, що пріоритети у команди не надто змінюються, що свідчить про їхню послідовність, але з іншого — невже за два роки ні в БЮТ, ні в «Нашій Україні — Народній самообороні» не знайшлося політика, котрий би сказав: не слід раз у раз повторювати ті самі постулати, не конкретизуючи механізмів їхнього виконання.
До того ж, деякі положення програмного бестселера фактично взаємовиключають одне одного. Наприклад, з одного боку, ідея розраховуватися за комунальні послуги за рахунок колись знецінених вкладів радянського Ощадбанку, а з іншого — декларації про суттєве поліпшення житлово-комунального комплексу найближчим часом. Проте уже тепер, скажімо, на Вінниччині спостерігається суттєве зменшення платежів за послуги ЖКГ. І саме тому, що чимало громадян вирішили скористатися таким несподіваним подарунком. Автор цих рядків нічого не має проти ідеї подібного розрахунку. Одначе він (принаймні, попервах) неминуче погіршить і без того жалюгідне становище в житлово-комунальному господарстві.
Наступна невідповідність — декларування зниження податкового тиску і підвищення соціальних стандартів. Це щось із серії «Податки буде знижено, але платитимуть їх усі». Чинний Президент Віктор Ющенко кинув це гасло у маси понад три роки тому. Але, але...
До речі, Віктор Ющенко сам свого часу був прем’єр-міністром і також мав власну програму. Навколо неї тоді, пригадується, точилося чимало суперечок. Новизна цього документа полягала у порушенні усталених традицій викладення програм, як таких. «Економічний ескіз» Віктора Андрійовича не нагадував господарський план, натомість був лаконічним, можна навіть сказати тезовим. Головна увага зосереджувалася на заходах щодо реалізації програми. Чогось подібного нинішньому урядові явно бракує, принаймні, поки що.
Звісно, і Ющенко-прем’єр не був «святим». Більшість фахівців сходяться на думці, що тоді не слід було скасовувати більшість пільг. Тим паче, що, по-перше, розрекламованої адресної допомоги тоді так і не вдалося запровадити, а по-друге, нині Ющенко найбільше критикував попередній Кабінет Міністрів за чергову серію скасування пільг, посилаючись на рішення Конституційного Суду. Та й нинішній уряд упродовж кількох останніх днів, мабуть, тільки у снах не бачив розрекламованих президентських соціальних ініціатив.
Показовим стосовно цього є нещодавній коментар керівника президентського Секретаріату Віктора Балоги. Напередодні ухвалення проекту документа на урядовому засіданні він заявляв: «Ющенко пропонує формулювати пункти програми не у виразах на зразок «уряд вживатиме заходів» чи «уряд опікуватиметься», а з однозначним твердженням «уряд забезпечить». Програма діяльності Кабміну під керівництвом Тимошенко має стати не формальною декларацією, не лише переліком урядових завдань, а й документом політичної відповідальності перед суспільством».
Нібито усе правильно, але виникає запитання: чому подібних вимог не висувалось, скажімо, відразу після підписання так званого Універсалу національної єдності до Віктора Януковича?
Словом, коли у Верховній Раді дійде до розгляду нещодавно ухваленого проекту, на нас, вочевидь, знову чекатимуть веселі часи. Проте хто сказав, що політика — справа нудна? Навіть якщо «прориви» готуються лише для людей...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ» ДЛЯ ГЕНПРОКУРОРА

назад »»»