ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
СЛУЖБА В РЕЗЕРВІ: «ЗА» І «ПРОТИ»

Утримання численної армії є дорогою справою навіть для таких країн світу, як США, ФРН, Велика Британія. Тому ці держави пішли власним шляхом щодо забезпечення обороноздатності, витрачаючи якомога менше коштів. Погодьтеся, одна справа утримувати десятки тисяч вояків, забезпечуючи їх харчуванням, обмундируванням, виплачуючи гідну зарплатню, і зовсім інша, коли вони живуть нормальним цивільним життям, час від часу підвищуючи свою військову кваліфікацію і знаючи, що за потреби в лічені години мають зайняти свої місця в бойовому строю.
Тож зважаючи на досвід країн, ураховуючи інші чинники, пов’язані насамперед із недостатнім фінансуванням потреб нашого війська, Україна намагається запровадити службу у військовому резерві.
Це стосується колишніх військових льотчиків, представників інших дефіцитних спеціальностей, котрі в максимально короткі терміни стануть в бойовий стрій для виконання відповідних завдань. Для цього той же льотчик чи зв’язківець має постійно підтримувати свої професійні навички: інакше він заподіє більше шкоди, ніж принесе користі державі. Тому громадян, котрі входитимуть до військового резерву, двічі-тричі на рік викликатимуть на збори, що відбуватимуться на базі військових частин і установ. Під час їхнього проведення вони свій професіоналізм відшліфовуватимуть і з технічними новинками, що надходять на озброєння частин і підрозділів, ознайомлюватимуться. Резервісти, звичайно, отримують грошове заохочення. Для осіб вищого та старшого офіцерського складу його розмір становить 2000–1800 грн, молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів — 1 400 грн. Ось солдати й сержанти отримуватимуть трохи менше: 1000–1200 грн на рік. Суми — не астрономічні, але передбачається, що зі зростанням асигнувань на потреби оборони військове відомство їх збільшуватиме.
Варто зауважити, що перед тим, як ініціювати службу в резерві, Міністерство оборони впродовж тривалого часу вивчало досвід інших країн, де, як я зазначав, вона давно прижилася. Тому для її запровадження було підготовлено законодавчу базу, зокрема, парламент вніс відповідні поправки до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а Президент видав указ, згідно з яким 1 лютого 2007 року почало діяти Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних сил.
МО сліпо не копіювало досвід інших держав: під час його запровадження враховувалися наші реалії — соціально-економічна ситуація, рівень боєздатності Українського війська, наявність відповідних людських ресурсів і, врешті-решт, менталітет. У серпні 2006 року в армії проводили експеримент, у результаті якого було накопичено практичний досвід з планування, організації й проведення навчальних зборів і щомісячних занять. Міністр оборони визначив органи військового управління, частини і підрозділи, на базі яких вони проходитимуть. На виконання наказу МО військові комісаріати активно займаються відбором кандидатів для служби в резерві, а також її рекламуванням. Не скажу, що в кожному регіоні було багато охочих узяти участь в експерименті. На заваді — проблеми з основною роботою, що є джерелом існування людей та їхніх родин, сімейні обставини, а дехто навіть слухати не хоче «про якийсь там резерв». Знайомі офіцери-військкоматівці розповідали, що переважну більшість тих, хто цікавиться службою в резерві, не влаштовує розмір грошової винагороди.
Та, попри всі труднощі й проблеми, лише для частин, які дислокуються на теренах Південного оперативного командування, комісаріатами Запорізької, Одеської та Харківської областей, а також АР Крим відібрано понад 400 кандидатів у резервісти: 208 офіцерів і 196 солдатів. Із них близько 200 уклали угоди про проходження служби в резерві Терміном на п’ять років.
У неї є як прихильники, так і ті, хто скептично ставиться до професійної підготовки резервістів, мовляв, які з них вояки. Як на мене, то противники служби в резерві категоричні у своїх висновках і ось чому.
Служба в резерві — не прогулянка, під час якої ще й платять. Адже протягом року той же контрактник, окрім щомісячних зборів, має відвідати 20-денні збори, під час яких підвищуватиме професійні навички згідно з військовою спеціальністю, обслуговуватиме техніку, з якою матиме справу у разі військового конфлікту.
Люди сподіваються, що з часом за службу в резерві вони отримуватимуть більше, а ще матимуть змогу виконувати миротворчі місії, де непогано платять. Принаймні, як для пересічних українських громадян.
За прогнозами Міністерства оборони, наприкінці 2008 року кількість резервістів у Збройних силах України становитиме близько 8 тисяч осіб, а до 2011-го їхня чисельність зросте майже до 10 тисяч. Для цього військове відомство докладає певних зусиль. Скажімо, нещодавно у 72-й механізованій бригаді, що дислокується у Білій Церкві, побувала робоча група МО на чолі з начальником відділу соціального розвитку департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони полковником Сергієм Кучеренком. Офіцери вивчали особливості проходження служби в резерві, проблеми, що виникають під час неї, насамперед ті, що мають соціальне забарвлення. Після ретельного вивчення й аналізу керівництво департаменту звернулось до міністерства праці та соціальної політики, ДПА та Пенсійного фонду з проханням посприяти у вирішенні певних проблем резервістів. Зокрема, надавати їм після п’яти років служби додаткові відпустки за основним місцем роботи, право на безкоштовне медичне обслуговування в закладах охорони здоров’я МО, запровадити надбавки до пенсій після 15 і 20 років служби. Чи прислухаються у цих відомствах до пропозицій військових — не відомо. Якщо держава хоче почуватися в безпеці, мати впевненість, що за потреби буде кому обстоювати національні інтереси, то мусить прислухатись. В цьому переконує досвід інших країн. Вагомим аргументом на користь військової служби у резерві є і те, що її запровадження дасть змогу заощадити чималі бюджетні кошти. Адже суми, які витрачатимуть на підготовку резервіста і підтримання його професійного рівня на високому рівні, є значно нижчими, ніж ті, що витрачаються нині на утримання військовослужбовця.

також у паперовій версії читайте:

• ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА НЕ ОБТЯЖУЄ ДЕРЖАВНУ КИШЕНЮ

назад »»»