ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
«ДИТЯЧІ СУДИ» СПЕЦІАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ ПОКЛИКАНЕ ПОВЕРНУТИ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗЛОЧИНЦІВ У СУСПІЛЬСТВО
Ювенальна юстиція відома у світі уже понад сто років, за цей час вона довела свою ефективність. У нашій країні створено умови для її запровадження, а останнім часом почали втілюватися пілотні проекти.

З ДОСЬЄ
В Україні функціонує 11 виховних колоній для неповнолітніх. На початку 2007 року в них відбували покарання 2215 засуджених. З них 34% до того, як вступили в конфлікт із законом, не працювали і не вчилися, а 52% не мали повноцінної опіки і виховання, оскільки є сиротами або належать до неповних сімей. За крадіжки засуджено 43% підлітків, майже 30% — за розбій або пограбування, 12% — за навмисне вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Допомогти правопорушнику усвідомити скоєне
Група українських правозахисників під час тренінгу в Нідерландах спілкувалася з дівчатками, які вкрали в супермаркеті косметику. Суддя призначив їм покарання: відпрацювати вартість поцупленого, відчищаючи в тому ж магазині підлогу від жуйок. Юні правопорушниці розповіли, що їм дуже соромно, бо люди, котрі там працюють, виявилися дуже симпатичними, і в усіх них є проблеми: у когось важко хвора дитина, хтось емігрував, і йому складно пристосуватися до життя в цій країні, а ми, мовляв, завдали їм своїми вчинками шкоду. «Якби нас не впіймали, то ці люди мали б компенсувати її зі своєї кишені. Можливо, вони втратили б роботу через те, що були не достатньо пильними». Коли ж дівчаток запитали, чи крастимуть вони й далі, ті відповіли: «Ніколи, бо це дуже великий сором. І навіть жуйку не будемо випльовувати на підлогу, адже її дуже важко відчищати». Цей приклад ілюструє основний принцип ювенальної юстиції: правопорушницям допомогли усвідомити, що вони скоїли, й дали добрий урок.
Ювенальна юстиція — це система правосуддя стосовно осіб, яким ще не виповнилося 18 років. Від дорослого правосуддя вона відрізняється принципово іншими засадами. Згідно з поширеними стереотипами, до дитини ставляться, як до маленького дорослого. Однак, якщо неповнолітній вступив у конфлікт із законом, то до цього його напевно спонукав хтось із дорослих, адже діти не народжуються злочинцями.
Юстиція для підлітків, крім охоронно-каральних функцій, має й деякі інші завдання. Вона повинна бути відновною (реститутивною), тобто її метою є відновлення порушених прав та свобод жертви злочину або потерпілого від правопорушення. Ще одна важлива функція — реабілітаційна. Реабілітація стосується і тієї дитини, яка стала жертвою жорстокого поводження, і неповнолітнього правопорушника, котрого слід ресоціалізувати, тобто відновити його зв’язки з суспільством. Суттєвою є й функція примирення: конфлікти, які не мають характеру правопорушення, належить розв’язувати шляхом порозуміння і взаємних поступок. Активним учасником досудового слідства і судового розгляду є психолог, адже через психологічну незрілість підлітки часто не здатні правильно оцінити свої дії та прогнозувати їхні наслідки.
Поширеним є погляд, що вести мову про ювенальну юстицію слід тоді, коли дитина вже скоїла злочин і має постати перед судом. Насправді йдеться й про профілактичні заходи, і про роботу на етапі досудового слідства. Ті, хто працює з неповнолітніми кримінальниками і правопорушниками, мають добре знати дитячу психологію, бачити перед собою насамперед дитину, що потрапила в халепу, а вже потім особу, яка щось скоїла. Слід говорити, що поганим є не підліток, а його вчинок, передовсім з’ясувати причину, котра штовхнула дитину на злочин, допомогти їй усвідомити, що саме вона зробила, і визначити, як повернути її знову в суспільство.

Каральні підходи себе вичерпали
Піонерами в запроваджені ювенальної юстиції є Сполучені Штати Америки: 1899 року в Чикаго був створений перший суд у справах неповнолітніх. Як наголошує суддя Верховного Суду Тетяна Шевченко, 1917 року в Києві, Харкові та Одесі також діяли суди для неповнолітніх. До компетенції цих органів належали справи про злочини і підлітків, і дорослих, які примушували дітей до кримінальних дій.
У світі є багато моделей підліткового правосуддя. Найефективнішою видається система, запроваджена в Нідерландах. Її складовими є ювенальний суддя, ювенальний прокурор, ювенальний адвокат, рада захисту дітей, центри пробації, які готують соціально-психологічні характеристики порушника для суду, піклуються про додержання його прав на етапах досудового слідства і судових слухань, а потім наглядають за поведінкою підлітка після оголошення вироку.
За часів незалежності України питання про необхідність ювенальної юстиції дуже гостро постало в 2002 році. Його порушив заступник голови Верховного Суду Петро Пилипчук. На з’їзді служителів Феміди він заявив: злочинність серед неповнолітніх молодшає, її рівень зростає, тож очевидно, що підходи, які застосовують у боротьбі з цим лихом (а вони в основному каральні) себе вичерпали. Нам потрібно вивчити міжнародний досвід підліткового правосуддя і створити прийнятну для нашої країни модель. За фінансової підтримки донорів були започатковані кілька проектів, відповідно до котрих навчали суддів, адвокатів, працівників міліції працювати з дітьми (згідно з Конвенцією про права дитини такою вважається особа, якій не виповнилося 18 років).
Законодавчі передумови для створення ювенальної юстиції в нашій країні є, стверджує голова Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» Євгенія Павлова. Це розділ 8 Кримінально-процесуального кодексу, яким передбачені особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх, розділ 15 Кримінального кодексу (стосується особливостей карної відповідальності і покарання неповнолітніх), кілька постанов пленуму Верховного Суду. Суди зорієнтовано на різне ставлення до неповнолітніх і дорослих, посилення кримінальної відповідальності дорослих за втягнення дітей у злочинну діяльність, забезпечення права неповнолітнього на захист на всіх стадіях кримінального процесу, підвищення ролі відновного правосуддя і поглиблення співпраці з громадськими організаціями для профілактики правопорушень. Функціонує робоча група проекту «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції України», до якої увійшли представники Верховного Суду, Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, означеної фундації та ЮНІСЕФ. Розроблено проект концепції правосуддя для підлітків (нині він перебуває на розгляді у Верховній Раді).
Між тим факт, що в нашій країні немає ювенальних судів, суперечить ст. 6 Закону України «Про органи і служби в справах неповнолітніх», де вказано: судові справи (кримінальні, цивільні та адміністративні) мають розглядати спеціально уповноважені на те судді за участі представників служб у справах неповнолітніх, крім випадків, передбачених законом. При судах має бути створений інститут судових вихователів. Наразі ці положення не втілено на практиці. Ювенальні суди працюють лише як пілотні проекти в Білій Церкві на Київщині, Харкові, Ялті та Феодосії.
Для впровадження одного з елементів ювенальної юстиції розпочато започаткування центрів медіації (примирення). Коли злочин не важкий (скажімо, розбито скло автомобіля й викрадено магнітолу), працівники центру сприяють зустрічі правопорушника і жертви. Пояснюють, що хлопець живе у важких умовах, його батьки пиячать, і пропонують поговорити з ним про те, чим є для потерпілого ушкоджена машина, як вона йому дісталася, як він її любив. Якщо порушник усвідомить, що він накоїв, жертву просять сказати, яку компенсацію вона хоче отримати. Тоді медіатори знаходять спосіб, у який винуватий може заробити ці кошти і відшкодувати їх. Таким чином, судовому покаранню пропонують альтернативу — виховний вплив, котрий у багатьох випадках виявляється найефективнішим засобом профілактики рецидивів.

Скільки разів можна допитувати дитину
Уже перші кроки із запровадження підліткового правосуддя виявили больові точки в системі роботи з неповнолітніми правопорушниками. Наприклад, кримінальна служба в справах дітей зобов’язана не тільки ставити їх на облік, інспектор має працевлаштувати підлітка або відправити його на навчання. Чимало таких дітей не вміють читати. Садовити їх за одну парту з першокласниками недоцільно, а вечірні школи працюють не в усіх районах. Останнім часом багато говорять про інклюзивну освіту (для дітей з особливими потребами), про те, що вона має бути пристосована до потреб кожної дитини, а не дитина повинна підлаштовуватися під освіту. У колоніях педагоги самотужки вирішують цю проблему, а якби була спеціальна програма для неповнолітніх правопорушників, вона дала б добрі плоди.
У місцях відбування покарання намагаються створювати центри професійної підготовки, хлопців навчають виготовляти чи ремонтувати взуття, дівчат — шити. Але, як засвідчують у Мінпраці, багато підприємств подають заявки лише на висококваліфікованих фахівців, тоді як дітей, що засвоїли лише ази ремесла, беруть на роботу тільки в межах квоти.
Ювенальною юстицією передбачено співпрацю багатьох інституцій і служб, однак досягти бажаної взаємодії не вдається. По-перше, через те, що немає єдиного інструментарію для скринінгу особистості неповнолітнього,— суддя отримує на одного хлопця три різні характеристики на одного хлопця, складені працівниками кримінальної міліції, соціальної служби і класним керівником.
Друга слабка ланка — соціальний супровід тих, хто звільнився з місць позбавлення волі, та осіб, що перебувають у кризовій ситуації. У деяких країнах досягнуто джентльменських угод між усіма причетними до цього відомствами, тож дитину по ланцюжку передають з рук у руки (це називається case management), обов’язково знайдуть місце для роботи або навчання. У нас такого поки що нема. Хоча трапляються ентузіасти, які їздять в колонію, коли дитина перебуває ще там, беруть звідти характеристику, щоб не розпочинати роботу з чистого аркуша. Але буває й інакше.
Ще одна проблема: куди відправити підлітка після того, як він відбув покарання? Звісно, за місцем проживання. А якщо там батько, який змушував дитину красти? Тож у кожному місті має бути створена державна структура — центр реабілітації, де дитина може перебувати певний час, доки її не працевлаштують. Відсутність такої ланки не в останню чергу призводить до того, що відсоток рецидивів серед неповнолітніх, за офіційною інформацією, даними становить 21,5, але насправді він значно вищий, зауважує Євгенія Павлова.
На Заході ці принципи давно апробовані й втілені в повсякденну практику.
Більше того, в ювенальній юстиції передбачено такі заходи, про які ми можемо тільки мріяти. Приміром, якщо працівникові поліції не вдалося налагодити контакт з дитиною, він пише рапорт, і в справі призначають іншу людину. Допит проводять обов’язково в присутності двох людей: офіцера поліції і психолога. Якщо дитина хоче, щоб поряд була мати або друг, то офіцер виходить з кімнати, залишається лише психолог або соціальний працівник. Відомі й нормативи щодо того, скільки разів можна допитувати дитину (вони диференційовані для різних вікових категорій). Якщо підліток не йде на контакт, ніхто в інтересах справи регламенту не порушуватиме. У такому випадку суддя може переглянути відеозапис допиту і зробити свої висновки.
Хай би яку модель ювенальної юстиції обрала Україна, необхідно дотримуватися такого правила: вирішувати не проблеми дітей взагалі, а конкретну проблему конкретного правопорушника в конкретній ситуації. Таке правосуддя має ґрунтуватися не на поблажливому ставленні до неповнолітніх, а на з’ясуванні причин скоєння злочину або порушення й пошуку ефективних засобів впливу на винних з огляду на їхні вікові особливості.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

назад »»»