ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
САМ СОБІ ЛІКАР

Фахівці запевняють: здоров'я українців постійно погіршується. Попри те, що на краще змінюється соціальний чинник. Тож, за логікою, ми маємо жити ліпше і довше. В чому ж справа?
Це запитання ми переадресували президентові Української асоціації «Рух за здоровий спосіб життя», завідувачу відділу реабілітації Українського центру спортивної медицини МОЗ України Володимирові Ничипоруку.

— Рівень життя зростає, медична наука розвивається, а стан здоров’я, порівняно хоча б із радянськими часами, не змінюється на краще. Чому?
— Я надто не ідеалізуватиму часи своєї молодості, але задля справедливості скажу: хоча поколінню, котре закінчувало школу наприкінці 40—50-х років багато в чому не повезло, але поталанило в одному — тоді добре було поставлене викладання фізичної культури в школах. За тієї безпросвітної бідності навіть наша сільська школа мала 30 пар лиж, потрібне обладнання, спортивне містечко. В нашому класі практично 100 відсотків дітей займались фізкультурою, особливо хлопці, бо знали, що прийде час іти до армії.
— Спілкуючись з активістами здорового способу життя, я помітив, що у кожного — свій шлях до усвідомлення необхідності фізичного самовдосконалення. А Ваша особиста мотивація?
— Коли мені було років тринадцять, звернув увагу, що у класі я найменший хлопчик. І почав додатково тренуватись. Обладнав удома у дворі кілька перекладин, знайшов від вагонетки колеса — це в мене була штанга, якісь металеві предмети слугували гантелями та гирями. На цих перекладинах різного рівня мені подобалося виконувати вправи, висіти, зачепившись ногами, вниз головою. Коли після літніх канікул я прийшов до школи і на уроці фізкультури став на своє звичне останнє місце, вчитель мене переставив у середину. Вправи та витяжки додали мені 5–7 см.
Інший поштовх до мого усвідомлення як пропагандиста здорового способу життя відбувся у студентські роки в медінституті. Якось я захворів на запалення легенів. Мене госпіталізували, але було все гірше і гірше. Лікували антибіотиками, проте температура не знижувалась. Тут я вперше замислився, як працюватиму з людьми, призначатиму їм ці ліки, коли на мені фармакологія не працює? Вперше у мене виник внутрішній конфлікт з програмою, яку нам давали. Вирішив перевірити на собі ефективність йогівських дихальних вправ. Одягнувся й у дворі хвилин 15–20 ходив, виконуючи ритмічні дихальні вправи, а це був грудень — мороз десь 15 °С. Відчув, що мій внутрішній стан змінився, і коли прийшов час міряти температуру, вона була 36,6 °С.
Відтоді, а це було в грудні 1968 року, я обходився без уколів і ліків, а почав вивчати східні оздоровчі системи. Це визначило мій подальший напрям роботи — не лікування хвороб, а корекція стану здоров’я людини, це різні речі.
— Медики стверджують, що серед нинішніх школярів цілковито здорових практично немає. Чи це так?
— Наша розмова почалась з того, що я згадав свої шкільні роки. У нас були викладачі фізкультури, котрі любили свою справу і ми від них заряджалися прагненням до самовдосконалення. Тепер у школі є один чи два уроки фізичної культури на тиждень — це замало. Для того, щоб був відчутний результат, уроків має бути хоча б два на день. Ранкові заняття мобілізують дитину на навчання, а вечірні — готують організм до відновлення, знімають стреси, які учень отримав у школі впродовж дня. Вчителі часто доводять себе так, що учні їх бояться. А це неприпустимо для дитячої психіки.
Якось проводив семінар для вчителів, було приблизно 60 осіб. Серед них я бачив мудрих людей, але були й такі, що переконані: для фізичного розвитку обов’язково потрібні величезні кошти, дорогі тренажерні зали. Коли я їм показав, що сидячи за столом, партою можна робити точкові масажі, знімати стресовий головний біль, робити ізометричні вправи, імітуючи еспандери, то вони сказали: «Нам цього ніхто не говорив». Я подумав, що ж тоді вимагати від учителя фізкультури, чи здорового способу життя в якомусь селі, коли в столиці не знають таких елементарних речей.
В Україні були кабінети виробничої гімнастики, функціонував Український центр здоров’я, але представники МОЗ вирішили, що зі здоров’ям у нас усе гаразд, і цей центр республіканського значення закрили. Науково-дослідної установи, яка б займалася не теорією, а конкретними рекомендаціями для людей певного віку, умов праці не існує. Замість цього нам пропонують сумнівні вакцини...
— Якщо держава не турбується про здоров’я своїх громадян, то хто має про нього піклуватися?
— Ситуація, на жаль, така, що лише ми самі маємо займатися собою. Ринок пропонує чимало цікавої літератури. Тож раджу вирішувати проблеми власного здоров’я самотужки. Не чекати, що якийсь політик, який дає пусті обіцянки, створить вам умови і ваше здоров’я одразу поліпшиться. Після виборів про них одразу ж забувають.

Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• ШАВЛІЯ ВИЛІКУЄ ВІД АЛКОГОЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ
• ВІДПУСТКА МАЙЖЕ НА ЧВЕРТЬ ПОЛІПШУЄ ЗДОРОВ'Я
• НАТУРАЛЬНИЙ СІК ЧИ ПІДРОБКА?
• «БУКЕТ МОЄЇ БАБУСІ», або ВСЕ ПРО ХОЛЕЦИСТИТ

назад »»»