ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ТАМАРА ЯЦЕНКО:«ЛЮБЛЮ ЕКСТРЕМАЛЬНІ СИТУАЦІЇ»
Харизма народної артистки України Тамари Яценко є воістину чудодійною. Вона притягує людей з різноманітними смаками: хтось насолоджується грою актриси в театрі, хтось бачив її в художніх фільмах та серіалах, декому пощастило зустрітися з нею в гумористичних телепроектах або на естрадній сцені. А в результаті виник феномен всенародної любові, який пані Тамара відчуває на кожному кроці. Вона охоче розповідає, як, приміром, у громадському транспорті (так-так, знана актриса їздить по місту не в авто) у неї просять дозволу хоча б доторкнутися до неї, а ще наполегливішими є прохання дати автограф — трапляється, що навіть на паспорті й грошах. Артистка ввічливо відмовляється, пояснюючи, що не хоче псувати людині документ, а щодо грошей каже, що знає прикмету: хто розписуватиметься на купюрах, тому загрожує постійна нестача цих самих життєдайних папірців.

У магазинах та на базарах, окрім цих виявів народної любові, трапляються ще й інші — продавці пошепки не радять зірці купувати не вельми якісний товар і, коли можливо, знижують ціни персонально для неї. Звісно, інколи шанувальники бувають і надто набридливими, але переважно Тамара Яценко отримує від тих, хто її оточує, велику порцію позитивних вражень. Це відбувається майже щодня (актриса зізнається, якщо хоча б один день не виходить з дому, відчуває брак приємного «наркотику» — людського пошанування). Проте вихідні у неї випадають рідко. Ось і цього спекотного літа, попри відпустку в театрі, Тамара Яценко напружено працює, здебільшого на зйомках фільмів. Тому домовитись про інтерв’ю з нею було непросто. Та пані Тамара завжди дотримує слова. І врешті ми з нею зустрілися в гримерці по-літньому спорожнілого столичного Молодого театру.
— Тамаро Олександрівно, минулого сезону Ви зіграли 800-ту (!) виставу «За двома зайцями». Чи була вона для Вас особливою?
— Так, це було свято. Нас вітали Спілка театральних діячів України, адміністрація театру. Була присутня дружина режисера-постановника вистави Віктора Шулакова — Тамара Іллівна (сам Віктор Олександрович у той час перебував у Севастополі, де працював над іншою постановкою тих же «Зайців»). Та, незважаючи на поважний ювілей вистави і той факт, що вона досі залишається популярною, я дуже відповідально й вимогливо ставлюся до ролі. Для того, щоб у мене, дорікнувши віком, її не відібрали, я підготувала собі заміну — молоду актрису Вікторію Гурську. Тепер ми з нею граємо по черзі. Треба взяти до уваги, що вистава йде вже більш як 25 років. У нас з керівництвом театру відбулася розмова про це, і ми вирішили, що, починаючи з наступного сезону, буде дві вистави «За двома зайцями», що відрізнятимуться акторським складом. У поточному репертуарі йтиме спектакль з молодшою Пронею та іншими виконавцями, а ми, старші, час від часу гратимемо ретро-виставу (і це буде зазначено в афіші). Таким чином, глядачі матимуть право вибору.
— Нині можна констатувати, що вистава аж ніяк не вичерпала свого творчого ресурсу.
— Безумовно, вона залишається візитівкою Молодого театру. Це не одноденка, а фундаментальна річ на віки. Вдячна за неї Віктору Шулакову.
— Віддаю належне Вашому терпінню, витримці й любові до будь-якої роботи. Після тріумфальної Проні на театральній сцені Ви не відмовились виконати другорядну роль Продавщиці в телевізійному мюзиклі «За двома зайцями», зробивши свою героїню досить привабливою, тоді як нев’янучу наречену зіграла Алла Пугачова. Вона радилась з Вами щодо ролі?
— Алла Борисівна знала (тепер покійну) Маргариту Криницину (за відомим фільмом), а мене — ні. Їй розповідали про мене, і на зйомках ми не раз зустрічалися очима. Але я поводилася стримано, і вона до мене не підходила. Та ось — передбачуваний випадок. Коли закінчився останній день зйомок, нам влаштували фуршет. Сидимо ми поряд з актрисою Тетяною Шелігою, а вона, людина пряма й експресивна, раптом каже: «А між іншим, серед нас є Тамара Яценко, яка геніально зіграла Проню!» Після фуршету до мене підійшла концертний директор Пугачової і повідомила, що Алла Борисівна запрошує нас з Кринициною в ресторан. Отак і зустрілися ми, три Проні, в ресторані «За двома зайцями» на Андріївському узвозі. Я зайшла і бачу — сидить Криницина в прекрасному кольє. Директор Пугачової підійшла до мене і вручила не менш розкішний ювелірний набір з александриту — кольє, сережки і перстень, а також букет білих троянд. Мені було приємно побувати в такому товаристві. Під час розмови виявилось, що Алла Пугачова й Маргарита Криницина мають спільне родове коріння: їхні бабусі — уродженки Уралу і навіть мають однакове прізвище.
— Ще однією важливою для Вас подією театрального сезону, що завершився, стала роль Свині, зіграна Вами в прем’єрній виставі «Звичайна історія» за п’єсою Марії Ладо. Пам’ятаю, в нашому попередньому інтерв’ю років п’ять тому Ви говорили, що мрієте про трагікомічну роль. Що ж, Ваша Свинка — і трагікомічна, і безпосередньо-наївна — загалом симпатяга.
— Вона — не зовсім тварина. Я вкладала в цей образ людську душу. Коли йшли репетиції вистави, якоїсь миті ми усвідомили, що в тварин теж є душа. Ще й яка! Інколи людина здатна на вчинок, який тварина ніколи б не скоїла. Тому моя героїня Свиня говорить: «Люди слабші за нас, їх можна пожаліти — вони одяг, взуття з нас роблять». Роль — філософська й різнопланова: є над чим і посміятися, й поплакати.
— Готуючись до інтерв’ю, знайшла інформацію про те, що Ви часом працюєте на корпоративних вечірках, весіллях. Не секрет, що багатство не завжди поєднується з високою культурою. Як контактуєте з цією специфічною публікою?
— А я люблю ставити перед собою найскладніші завдання. Грати в театрі, де глядач слухає, дивиться безпосередньо на тебе — для актора-професіонала звична річ. А спробуй «завести» глядача, який у цей час чарку піднімає, йому закусити хочеться, а ти його маєш «пробити».
— І досягаєте мети?
— Часто, але не завжди. Бувають випадки, коли люди приходять такі п’яні, що їм не до артистів. Недавно працювала в одному львівському нічному клубі: говорю — і чую 10 фраз у відповідь на кожну свою репліку. Нічого, вступила в діалог. Я полюбляю екстремальні ситуації, за яких виробляється адреналін. Вони трапляються на корпоративних вечірках. Звісно, дуже складно спілкуватися з цією публікою. Інколи відмовляюся від таких пропозицій. Остання моя вечірка була перед Новим роком. Там був сценарій. Мене запросили як мадам Грицацуєву в дуеті з Остапом Бендером. Уривочки читали, грали в ігри, співали пісні — і все на тему «12 стільців».
— А між іншим, мадам Грицацуєва могла б стати Вашою новою роллю в театрі або кіно.
— Але беруть інших. Росія дає гроші на кіно (Україні, на жаль, не до мистецтва) і диктує відповідні умови. Наших акторів беруть на другорядні ролі, а головні дають росіянам.
— Обурює, що в титрах фільмів інколи навіть не зазначають прізвищ українських виконавців.
— Вони відмовляються нас знімати, навіть не намагаючись розібратися, що — на догоду фільму, а що — на шкоду. Я працюю з режисером Галиною Шигаєвою, яка любить мене знімати. Аби мене затвердили на роль, їй доводиться вдаватися до хитрощів: наприклад, вигадує героїню — пані Яценко, яку грає... ну, звісно ж, Тамара Яценко. На роль у фільмі «Нічний кілер» була вдала проба, й Галина потім казала: їй на думку не спадало, що можуть взяти когось іншого (просто як для мене був написаний сценарій). Але продюсери захотіли іншу актрису, а вони — королі...
— Але ж бувають і щасливі випадки?
— Безперечно. Коли в мене з’явилась можливість зіграти ворожу Серафиму у фільмі «Обережно, білявки», Галина Шигаєва попередила: «Тамаро, я тільки тебе бачу, та мені нав’язують іншу російську виконавицю. Зробимо спробу позачергово, я продюсерам покажу. Скажу, що це буде не гірше, але дешевше». Кінопробу побачили і затвердили на роль мене. А днями знімалася в «Антикілері». І режисер, і продюсер, і директор були єдині в бажанні взяти на роль мене, хоч гроші на картину теж ішли з Росії. Моя героїня — Гертруда Адольфівна, дружина директора ресторану. Жінка «крута» і вольова, приймає гостей у ресторані, командує «парадом».
— Напевно, це справді Ваша роль.
— Моя. Режисер Олександр Павленко говорив мені дуже хороші слова, обіцяв і далі знімати. Росія вже купила фільм, на українському телеекрані «Антикілер» демонструватиметься в листопаді. Стрічка складається з чотирьох серій — власне, повнопрокатний художній фільм.
— У перервах між зйомками встигаєте відпочивати? І якому відпочинкові віддаєте перевагу?
— Торік була в Болгарії. Цьогоріч також на море кликали, але я не поїхала. Люблю їздити на велосипеді до озера (воно поблизу, на Оболоні) і купатися в ньому. Залюбки буваю в Пущі-Водиці, в селі Горенці, де я народилась. Мені подобається бути водночас і вдома, і на відпочинку. Не люблю санаторіїв, пансіонатів. Я за вдачею самітниця, милуюся природою на самоті, адже в гурті не все побачиш. У дитинстві, коли мене брали в ліс, я менше за всіх грибів приносила, тому що мене цікавило зовсім інше — пташки, дерева, сонечко. Мені набагато приємніше споглядати природу, ніж у неї брати, брати... Радію, що успадкувала від батьків багато хорошого. Вони передали мені душу, чистоту якусь і здатність прощати, яка часто рятує мене в нелегких ситуаціях.

Розмову вела Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• СТОЛИЦЯ БУКОВИНИ СТАНЕ МЕККОЮ ДЛЯ ФІЛАТЕЛІСТІВ
• «ТАНЦІ З ЗІРКАМИ» — 100-СЕРІЙНИЙ ФІЛЬМ
• ТІНА КАРОЛЬ ПИШЕ КНИГУ

назад »»»