ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КОСМОНАВТИКА
ЗОРЯНИЙ ФОРПОСТ НА КРИМСЬКІЙ ЗЕМЛІ
Як і обіцяли, продовжуємо подорож євпаторійським Національним центром управління та випробувань космічних засобів (попередній матеріал у номері «ДУ» від 20 липня).

Апарати «Січ» та інші
Коли наприкінці 1991 року Україна здобула державну незалежність, військово-технічний комплекс космічної спрямованості, який працює в Криму поблизу Євпаторії, став власністю нашої держави. У 1992-му він увійшов до складу її Збройних сил і дістав нову назву — Головний центр застосування та випробувань космічних систем.
Із зрозумілих причин (економічних, організаційних та інших) тодішньому керівництву Міністерства оборони було, як то кажуть, не до космосу. Тож євпаторійський центр протягом тривалого часу не використовували за безпосереднім призначенням, а його колектив прагнув хоча б зберегти працездатність наявного технічного обладнання, кадровий потенціал. Зробити це було вельми непросто — з огляду на хронічне безгрошів’я й на те, що неодноразовими були спроби Міністерства оборони скоротити чисельність особового складу центру.
І все ж у той період космічний центр вирішував різноманітні практичні завдання за своїм профілем. Однією з найзначущих подій стала участь євпаторійського форпосту в управлінні польотом першого українського космічного апарата «Січ-1», запущеного 31 серпня 1995 року з російського космодрому в Плесецьку ракетою-носієм «Циклон-3» на навколоземну орбіту. Він був призначений для дистанційного зондування Землі з космосу і наукових експериментів, спрямованих на дослідження іоносфери та магнітосфери планети. Протягом тривалого часу функціонування цього супутника головна оперативна група управління (ГОГУ) та інші підрозділи центру здійснили 11838 сеансів зв’язку, під час яких на борт «Січі-1» було передано майже чотири з половиною тисячі різних команд і понад 670 управлінських програм. Вся ця діяльність центру поряд з надійністю самoго космічного апарата, створеного українськими конструкторами з ДКБ «Південне» і виготовленого у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод», дала змогу досягти того, що супутник експлуатувався на орбіті протягом восьми років і чотирьох з половиною місяців, тоді як гарантійний термін активного функціонування апарата в космосі становив шість місяців.

У своїй «тарілці»
Нещодавно колектив євпаторійського центру відзначив ювілей значущої для нього події: десять років тому, наприкінці квітня 1997-го, комплекс передали із системи Міністерства оборони до Національного космічного агентства України. З огляду на таке об’єктивно назріле перепідпорядкування він дістав новий статус і відповідно змінив свою назву на нинішню — Національний центр управління та випробувань космічних засобів (НЦУВКЗ). А особовий склад центру — офіцерів Збройних сил відряджено для подальшої служби в розпорядження НКАУ.
Улітку 1999-го тут розпочалося виконання чергового важливого завдання: участь в управлінні польотом запущеного з Байконура ракетою-носієм «Зеніт-2» українсько-російського космічного апарата «Океан-О», за допомогою якого протягом трьох років з навколоземної орбіти здійснювалися спостереження за поверхнею нашої планети у різних діапазонах спектра — оптичному, інфрачервоному та мікрохвильовому. Різноманітна інформація, передана (в тому числі і через центр у Криму) на Землю з цього супутника під час його тривалого функціонування (зокрема, отримано понад 170 панорамних знімків), використовувалася різними споживачами, серед яких — інститути Національної академії наук, підприємство «Дніпрокосмос», науково-виробничий центр «Природа», компанія «Нафтогаз України», деякі інші міністерства та відомства.
Наступною непростою операцією, яку здійснював НЦУВКЗ, стало управління функціонуванням на навколоземних орбітах одночасно запущених ракетою-носієм «Циклон-3» з космодрому в Плесецьку наприкінці грудня 2004-го двох космічних апаратів — українсько-російського супутника «Січ-1М» (для дистанційного зондування Землі і для виконання міжнародного, наукового експерименту за проектом «Варіант», спрямованого на дослідження земної іоносфери та з’ясування зв’язків між процесами, що відбуваються в ній, та деякими екстремальними природними явищами на планеті) і першого українського мікросупутника «МС-1-ТК» (призначеного для відпрацювання певних технологій спостереження за земною поверхнею за допомогою телевізійної камери).
Поступово відбувається певна демілітаризація персоналу НЦУВКЗ, викликана нинішніми економічними умовами, а також і тим, що в сучасній Україні із зрозумілих причин немає потреби в такій кількості космічних програм оборонного спрямування, яку їх мав колишній Союз. Раніше офіцерські кадри євпаторійського космічного центру поповнювалися випускниками військових ВНЗ Москви, Ленінграда, Харкова, Києва, Житомира тощо. Нині таким джерелом поповнення кадрів є Житомирський військовий інститут радіоелектроніки імені С. Корольова. Крім того, останнім часом реалізується ще одна складова процесу поступового переходу центру з військових «рейок» на цивільні: чимало офіцерів, які вже відслужили в армії по 25 або більше років (що дає право на повну військову пенсію), виходять у відставку і стають цивільними — і в такому статусі працюють далі в НЦУВКЗ.

Зондування, управління, моніторинг, контроль
— У нинішній структурі Національного центру управління та випробувань космічних засобів,— розповів мені його начальник Станіслав Малевинський,— є кілька підрозділів, які відповідають за певні напрями нашої діяльності. Одним з основних є ЦУПКА — центр управління польотами космічних апаратів (і вітчизняних, і деяких з тих, що їх запускають за програмами міжнародної співпраці). Це стосується, наприклад, управління запущеним з Байконура ракетою «Дніпро» 17 квітня поточного року єгипетським супутником «ЕgyptSat-1», створеним і виготовленим в Україні. Для реалізації подібних проектів у НЦУВКЗ ще наприкінці 2005-го нами введено в експлуатацію сучасний центр для управління польотами малих супутників, а також нові багатофункціональні станції, за допомогою яких виконуються управлінські завдання та приймається інформація з космічних апаратів. Відповідну перепідготовку пройшов і наш персонал, який тепер залучено, зокрема, до повсякденної роботи із супутником «ЕgyptSat-1», що функціонує на навколоземній орбіті.
У цьому розміщеному на першому майданчику корпусі, де знаходиться ЦУПКА, з яким мене ознайомив заступник начальника цього підрозділу Олександр Загорулько, основною ланкою є головний інформаційний зал. У чималому приміщенні на стіні — великий екран, на якому відображується вся найсвіжіша інформація з космодрому — під час запуску ракет з космічними апаратами та з орбіт — коли супутники вже обертаються навколо Землі). Певні компоненти цієї інформації виводяться ще й на телемонітори робочих місць операторів, які несуть тут вахту.
— А на базі аналітичного центру, який функціонує в нас, та підпорядкованого НЦУВКЗ центру прийому й обробки спеціальної інформації, що в Дунаєвцях на Хмельниччині,— веде далі Станіслав Малевинський,— розгорнуто інформаційно-аналітичну систему, за допомогою якої здійснюється збирання і обробка даних ДЗЗ — дистанційного зондування Землі — приладами космічних апаратів. Ця інформація згодом надходить до різних споживачів.
Окремим філіалом Національного центру управління та випробувань космічних засобів є розмішений на Житомирщині, неподалік Малина, ГЦСК — головний центр спеціального контролю, який забезпечує постійний геофізичний моніторинг сейсмічної активності не лише на території нашої держави, а й в усіх — і порівняно близьких, і дуже віддалених — регіонах планети, фіксуючи (за допомогою сучасної високочутливої апаратури станції РS-45, розташованої під землею, у кам’яній товщі порід українського кристалічного щита) найрізноманітніші коливання — ядерні випробування та інші потужні вибухи, землетруси тощо (про діяльність РS-45, яка належить до міжнародної мережі таких станцій, свого часу докладно розповідала «ДУ»).
— А ще ми силами нашого власного наукового та інженерно-технічного персоналу в кооперації з підприємствами космічної галузі України створили і ввели в дослідну експлуатацію центр контролю космічного простору,— розповідає перший заступник начальника Національного центру управління та випробувань космічних засобів Сергій Гусєв.— Ця структура, отримуючи оперативну інформацію, що надходить від різних засобів оптичного та радіотехнічного спостереження (в тому числі зі станцій попередження в Мукачеві на Закарпатті та в Севастополі в Криму, переданих із системи Міністерства оборони до відання НКАУ), і порівнюючи її з каталогом космічних об’єктів, здійснює моніторинг навколишнього простору. Це має сприяти виявленню тих потенційно небезпечних об’єктів у космосі, які можуть становити загрозу, а також попереджувати про можливість зіткнень космічних апаратів, які запускаються, із супутниками, що вже перебувають на навколоземних орбітах, і з так званим «космічним сміттям» (фрагментами різноманітної техніки, що вже відпрацювала своє).
— У нашому комплексі,— зазначає Сергій Станіславович,— розгорнуто також дві регіональні станції, які здійснюють прийом диференціальних поправок у системі контролю за навігаційним полем Землі. Мається на увазі, що такий підрозділ НЦУВКЗ функціонуватиме в постійній співпраці з кількома глобальними навігаційними супутниковими системами, зокрема, з російською «ГЛОНАСС», американською «GPS» та створеною нині перспективною європейською системою «GALILEO» тощо і надаватиме координатно-часові та навігаційні послуги різним споживачам такої інформації на території України, у її повітряному просторі та в акваторіях прилеглих морів.

Вадим ФЕЛЬДМАН, Київ—Євпаторія.
також у паперовій версії читайте:

• СТРАХУВАННЯ ДАЛЕКИХ МАНДРІВОК
• ПУТІВКИ ПОДЕШЕВШАЮТЬ
• ПОЗАЗЕМНА АГРОТЕХНІКА
• СКАФАНДР З ПРОПЕЛЕРОМ

назад »»»