ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
ЩО СПІЛЬНОГО У ШАХІВ ІЗ ХІМІЄЮ?
Шахи розвивають такі корисні в житті якості, як чіпку пам’ять, спостережливість, логічне мислення, самоконтроль, швидку реакцію. Тож чимало видатних державних і військових діячів, учених, музикантів і письменників були ентузіастами шахової творчості. Це яскраво виявилось з-поміж учених-хіміків.

Аматори
В сучасній Україні серед академічної еліти хіміків палким прихильником шахової гри є академік НАН України М. Лозинський. Він захоплювався гостро атакувальними партіями югославського гросмейстера Андріє Фудера (хіміка за освітою). Пізніше спортивне захоплення переросло в хобі поряд із нумізматикою й колекціонуванням марок. Від Мирона Онуфрійовича можна почути про те, що шахівниця — неосяжне поле незліченних комбінацій. Досить сказати, що на самому початку партії гравець має 20 варіантів для першого ходу. Його партнер може відповісти 20 ходами на кожний хід, тобто в розпорядженні останнього 400 варіантів лише першого ходу!
Прихильником шахової гри був і перший ординарний професор-хімік на теренах України, член Петербурзької Академії наук Іван Гізе (1781–1821) з Імператорського Харківського університету. Серед його учнів — основоположник термохімії російський хімік Герман Гесс (1802–1850). Мабуть, за прикладом свого вчителя, він теж захоплювався грою в шахи. За спогадами, чудово грав у шахи й перший академік-хімік УАН В. Кістяківський (1865–1952), учень Д. Менделєєва, засновник нового наукового напрямку — колоїдної електрохімії. Володимир Олександрович, працюючи асистентом, а потім приват-доцентом Петербурзького політехнічного інституту (з 1902 р.), входив до відомого менделєєвського гуртка аматорів-шахістів.
Геніальний російський хімік Дмитро Менделєєв (1834–1907) навчився гри в шахи у дитячі роки. За свідченням його однокашника по педагогічному інституту Михайла Папкова, студент Дмитро був неабияким шахістом, знайомим із шаховою теорією. Ганна Іванівна, дружина Менделєєва, писала: «Грав він нервово, хвилювався, я бачила навіть, як іноді в нього тремтіли руки, коли він переставляв фігури». Партнерами Дмитра Івановича були колеги-вчені й товариші по службі з Головної палати мір і ваг. Часто він зустрічався за дошкою з нашим земляком, знаменитим майстром пейзажного живопису Архипом Куїнджі (родом із Маріуполя). На відбитку його історичної праці «Періодична законність хімічних елементів» 1871 року на останній сторінці обкладинки вчений відобразив позицію шахового завдання з його рішенням. «Для мене наука — як шахи,— говорив він.— Подобається проводити час за таким заняттям». За спогадами артистки й письменниці Ольги Озаровської, Дмитро Іванович із найсильнішим шахістом дореволюційної Росії Михайлом Чигоріним зіграв 13 партій, з яких одну виграв.
В історії хімії добре відома автоколивальна реакція Білоусова-Жаботинського, що стала поштовхом до розвитку принципово нової галузі сучасної науки — синергетики. Б. Білоусов (1893–1970) — військовий хімік, комбриг (генерал-майор) змалку й до останніх днів захоплювався грою в шахи. Разом із братами його залучили до революційної діяльності, а у 12 років заарештували. Його матері запропонували на вибір: Сибір або еміграція. Родина вибрала еміграцію до Швейцарії. В більшовицькій колонії майбутньому вченому не раз довелось грати в шахи із Володимиром Леніним. Пізніше у своїх спогадах Борис дивувався азартові вождя світового пролетаріату, тому, як він усіляко прагне деморалізувати супротивника. На початку Першої світової війни Борис, здобувши вищу освіту в Цюріхському університеті, повернувся до Росії. Як військовий хімік займався, зокрема, розробкою препаратів, що знижують вплив радіації на людський організм.

Професіонали
З-поміж шахістів, котрі зробили значний внесок у становлення радянської шахової школи, був ленінградський гросмейстер Григорій Левенфіш (1889–1961). За професією інженер-хімік, він наприкінці 20-х років сприяв розвитку промисловості Ленінградської області. Під час Великої Вітчизняної війни працював спочатку інженером-хіміком на оборонному заводі, потім його призначили заступником голови Куйбишевського облвиконкому. Першого шахового успіху досяг ще 1910-го, ставши чемпіоном Петербурга, і вже наступного року дебютував на великому міжнародному турнірі в Карлсбаді (нині — Карлові-Вари). Преса високо оцінила творчі досягнення Левенфіша, зазначивши, що він грає в чигорінському стилі. Наступні змагання закріпили за ним репутацію одного з найсильніших шахістів Росії. Відстоявши в 1937 р. звання чемпіона Союзу у матчі з Михайлом Ботвинником, Левенфіш став другим шахістом, якому було присвоєно звання гросмейстера СРСР. Левенфіш був також відомим теоретиком шахів.
Зі 149 Нобелівських лауреатів з хімії — 26 любили шахову гру, а деякі зробили свій помітний внесок у її теорію й практику спортивних змагань. Приміром, відомий фахівець у галузі органічного синтезу алкалоїдів і антибіотиків (Нобелівська премія 1947 р.) Роберт Робінсон (1886–1975) за 2 роки до смерті разом з Реймондом Едвардсом написав монографію «Мистецтво і наука шахів». Неодноразово завойовував титул чемпіона Англії, був президентом Британської шахової федерації. У 80 років Робінсон осліп, але продовжував грати в шахи за листуванням.

Григорій КОВТУН
також у паперовій версії читайте:

• ПОЛІТ НА ДИТЯЧОМУ ВІЗКУ
• ЕПОХА АЛЕРГІЇ
• СТАРІСТЬ БЕЗ ОКУЛЯРІВ
• КОКТЕЙЛЬ ДЛЯ ШЕВЕЛЮРИ

назад »»»