ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
СМАК «ВОДИ З ОТЧОЇ КРИНИЦІ»
Для сцени нині працюють одиниці драматургів, серед них чи не найпримітнішим у 2007 році — Василь Фольварочний, хоча в його доробку є й поезія, проза, публіцистика.

Автор трудиться в площині соціально-побутової та політичної драми. Всі двадцять п’ять п’єс, дотепер написаних ним, вкладаються у цей рамковий простір, починаючи з першої драми «Складна гама». Згодом із успіхом на українській сцені йшли п’єси «Друге цвітіння», «Жива вода», «Не проспати роси». У них автор передав тодішній стан суспільства, виявив уміння створити образи сучасників різних поколінь, особливо непересічний характер трудівників землі, показати його творчість, любов, широту душі, сміливість помислів. Засвідчили це подальші драми «Вода з отчої криниці», «Світлиця для прийдешнього» і чи не найбільше «Весняна музика», перекладена на іноземні мови. П’єси знайшли сценічну інтерпретацію в Національному театрі ім. М. Заньковецької та в театрі ім. О. Кобилянської, згодом у Тернополі, Луцьку, Херсоні, Дрогобичі... Це закономірно, бо сюжетні лінії в драмах, особливо «Вода з отчої криниці» беруть початок на західноукраїнських землях. Батько Семен Вільшина і його донька Ксенія свій життєвий шлях починали в тодішній Галичині, але один опинився згодом у еміграції, інша виборола долю на власній землі — й зустрілися через довгі роки. Драма (незважаючи на деякі художні огріхи) має гарний фінал: до рідної домівки повертається із-за океану Ксенія, бо поїхала туди до хворого батька, а з нею і Семен Вільшина, щоб напитися цілющої води з криниці, яку в молодості викопав. Алюзії п’єси й тепер проектуються в сучасність, адже нині на заробітках лише в Західній Європі мільйони українців і більшість з них марять про батьківську домівку. І «Вода з отчої криниці», як і «Довір’я», «Вирок», «І прийде день» — політичні драми, але автор зумів показати кожного з героїв у складних життєвих перипетіях, де дія і вчинок героя визначаються соціальними моментами і тим, що несе душа, підказує серце й виявляє поведінка.
Василь Фольварочний створив і соціально-політичні драми — «Пастка», «Спокуса», «Пересолений мед», «Спадщина», «Бумеранг». Дійові особи цих п’єс — колоритні неординарні характери людей другої половини минулого століття. Деякі з них мають лише певні начерки сутності, але все одно входять у сюжетну канву. Кожному із героїв доводиться діяти в екстремальних обставинах, у яких найповніше виявляються громадсько-політична позиція, увесь сенс життєвої діяльності, вміння знаходити оптимальні рішення.
Нещодавно драматург завершив трагікомедію «Пересаджене серце», дія якої відбувається у наші дні. Серед дійових осіб — Ольга, Олег, Валя, Петро, італієць Марчелло. Одні з них добросердні, благородні, інші намагаються наживатися, спекулювати навіть людськими органами для пересадки, аби отримати зиск. Проти таких здирників стають прості трударі, але зло, на жаль, жорстоке.
У своїх драмах В. Фольварочний останнім часом приділяє увагу конфліктові, власне катарсису, бо в основі — зіткнення протилежних поглядів, а вони, в свою чергу, сюжетно організовують ситуацію в художню цілісність. Так, принаймні, виписано політичні трагедії «Богдан» і «Петлюра». Конфлікт виступає в них не лише головною рушійною силою, джерелом енергії розвитку сюжету, а й став основним зображально-виражальним прийомом для повноцінного розкриття характерів основних героїв.
У трагедії «Петлюра», де використано досі майже невідомі широкому загалові закордонні архівні документи і матеріали, спогади, мемуарна література, ще недавно засекречені судові протоколи. Незнані досі, бо знаходяться вони в Парижі, Нью-Йорку, лише частина — в Україні. Це високохудожній трагедійний твір і перший на рідній землі, присвячений головному отаманові, главі Директорії Української Народної Республіки. Ця трагедія має небагато дійових осіб. Крім Симона Петлюри, тут діють ще й інші конкретно-історичні особи, такі як Винниченко, Пілсудський, Шварцбард, Сталін, Чубар і деякі по-мистецькому узагальнені — Професор, Волох, Прем’єр, Жебрак, Чотовий... І три щемливо виписані чудові жіночі постаті — Ольга Опанасівна, дружина С. Петлюри, Леся — його донька і Розалія, дружина Володимира Винниченка. Дія відбувається в Україні, Варшаві, Москві та Парижі. Ця п’єса — не лише мистецький простір для розкриття акторами характерів, а й важлива для пізнання власної історії, це клаптик панорамного полотна про неоднозначні події 20-х років ХХ ст. Образ Симона Петлюри не заполітизований, а розгорнутий психологічно й по-філософському, він як командарм нерідко сповнений вагань, сумнівів, навіть розчарувань.
У трагедії події насичені метафоричною образністю, а в епілозі звучить своєрідний реквієм по загиблих героях, усіх борцях за свободу, твір вторгається в коло проблем, про які довгі роки в Україні не говорили, не писали.
Не так давно В. Фольварочний випустив збірник п’єс «Пересолений мед», які впродовж останніх років значаться в репертуарі театрів різних міст України — сатирична комедія «Чижик-пижик», водевіль «Голи у власні ворота», трагікомедії «Спадщина», «Пересолений мед», «Альтернативний Іван», «Бумеранг». Мистецька критика засвідчила, що у кожному творі відчувається професіоналізм автора, тонке відчуття сучасності, небайдуже реакція на болі суспільства. Вони перекладені в Росії, Молдові, Білорусі, Сербії, Македонії. Це засвідчують і театральні постановки.

Леонід БАРАБАН
також у паперовій версії читайте:

• НЕПОВТОРНИЙ ВЕРТИНСЬКИЙ
• ПРОНИЗАНІ СОНЦЕМ СХОДУ
• КАМІННИЙ ХРЕСТ НЕСЕ Й ДОСІ...

назад »»»