ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
НЕЗГАСНА ЗІРКА
Любов Орлова — народна артистка СРСР (1950), актриса надзвичайної індивідуальності, вражаючої слави, світового значення. У 1926–1933 роках працювала у музичному театрі імені В. Немировича-Данченка, знімалася у музичних комедіях режисера Александрова: «Веселые ребята», «Цирк», «Волга-Волга» та інших. Любов Петрівна — лауреат Державної премії СРСР (1941, 1950). Її вважають кінозіркою на всі часи за всю історію радянського кіно. Актриса була найталановитішою та найкрасивішою з-поміж інших російських актрис, яка зрозуміла, що зірка — це не професія і не звання, це — життя.

Єдиною артистичною освітою для Орлової стала студія Франчески Беати, саме вона розвинула в ній пластичний талант, чутливість до ритму.

11 ЛЮТОГО ВИПОВНИЛОСЬ 105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЮБОВІ ОРЛОВОЇ (1902–1975), ВІДОМОЇ РОСІЙСЬКОЇ АКТРИСИ

Любов Орлова народилася й виросла у дворянській сім’ї. В пам’яті глядачів залишилася відкритою та усміхненою, завжди у масці впевненості, всі емоції вивірені. Почала своє творче життя в театрі Володимира Немировича-Данченка. Доленосна зустріч зі «своїм» режисером відбулась в Орлової восени 1933 року. Працюючи, як і раніше в театрі, Любов Петрівна знялася у двох фільмах, її портрети друкували в журналах. В антракті програми в «синематографі» «Арс», де вона виступала, їй пощастило познайомитися з Григорієм Александровим. Цей працездатний режисер, який повернувся на початку 1930-х років із мандрів Америкою, надивився там веселих музичних кінострічок і вирішив створити щось подібне. Для реалізації задуму йому потрібна була актриса, яка вміє співати, танцювати і вільно себе почувати, тож ідеал втілився у особі Любові Орлової.
Всесвітня слава очікувала першу стрічку Г. Александрова, радянський шедевр «Веселые ребята». 1934 року в кінотеатрах колишнього Радянського Союзу за переповнених залів йшла джаз-комедія «Веселые ребята», яка невдовзі з’явилась на екранах світу. Вона отримала на міжнародному кінофестивалі дві перші премії: за режисуру і музику. Всім полюбилася героїня кінокомедії домашня робітниця Анюта — весела, кмітлива, проста непримхлива дівчина, а ще до того ж красуня. Все в неї виходило досконало: і слово, і пісня, і танець. Роль Анюти виконувала Любов Орлова. Народ висловлював своє захоплення фільмом повними залами кінотеатрів, а пісні «Веселых ребят», фрази вивчали напам’ять. Актриса стала обличчям епохи, вона здавалася рідною, близькою і водночас недосяжною, чарівною, у ній втілювався недосяжний ідеал краси, молодості й легкості. Така елегантна жінка, талановита особистість стала зіркою вітчизняного кінематографа.
Із виходом на екрани «Веселых ребят» вона стала найпопулярнішою комедійною кіноактрисою. Незабаром слава помножилася ролями циркової актриси: Маріон Діксон у «Цирку» та листоноші Стрілки у фільмі «Волга-Волга». П’яте покоління дивиться ці кінострічки, сміється, радіє, співає разом із артисткою, захоплюючись її чудовими образами. Любові Орловій «лягали на душу» і серйозні ролі, вона блискуче зіграла вчену Нікітіну, актрису Шатрову («Весна»), співачку Платонову («Мусоргский»), Людмилу («Композитор Глинка», Варвару Комарову («Русский сувенир»). Вони стали віхами «великого шляху» незабутньої Любові Орлової.
Ще буде стрічка «Встреча на Эльбе», але зрілість, що підступала невблаганно, а слідом і старість позбавляють колишнього ентузіазму, змушують ретельніше маскувати зморшки. 1947 року на міжнародному фестивалі у Венеції Любов Петрівна за фільм «Весна» розподілить з Бергман премію, що присуджують найкращій актрисі року, проте творчий потенціал поступово згасав, фільми «спохмурніли», а ролі стали обтяжливі. Та вона ще змагатиметься довгі тридцять років. У кіно Орлова прийшла з театру і на схилі життя повернулась до театру, вона грала на сцені Академічного театру імені Московської Ради.
Наважившись на нову спробу, вона вирішила звернутися до жанру пригодницького кіно, все ще довго сумніваючись. Їй було під сімдесят, а грати роль треба було у великому часовому відрізку. Все ж актриса наважилась, але картина на екран не вийшла. Тривалий час точились суперечки, висували версії, чому «Скворец и Лира» (так називався останній фільм Г. Александрова) був покладений на полицю. За однією з версій, Любов Петрівна сама закрила картину, побачивши, наскільки безжалісно екран «демонструє» її старість. Вона надто завзято боролась за свій образ нев’янучої, впевненої у собі примадонни. Хоча жодна з версій не доведена, але через багато років фільм «Скворец и Лира» показали по телебаченню. Світ, у якому героїня Орлової перебуває «вічно молодою» в усіх епохах, пронизує глядача холодом, як будь-яке почуття передчасності й прірви, і наштовхує на думку, що за одвічним законом зірка може летіти своєю орбітою лише миттєво. Нікому ще не вдалось після згасання її запалити знову...

Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:

• БЕЗБАТЧЕНКИ
• ДОПОКИ Я СПІВАЮ — Я ЖИВА...

назад »»»