ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
У ГРОМАДІ ЖИТИ КРАЩЕ, НІЖ В ІНТЕРНАТІ
В Україні, як не прикро констатувати, щороку збільшується кількість інвалідів. Причини різні — внаслідок природних катаклізмів, техногенних катастроф, забруднення зовнішнього середовища, дорожньо-транспортних пригод, вроджених патологій і хронічних захворювань. Ці люди потребують державної підтримки, аби комфортніше почуватись у суспільстві, бути такими, як усі інші громадяни.

Світовий досвід підказує: життя людей з особливими потребами є набагато якіснішим, коли вони отримують соціальні послуги у громаді, серед рідних, а не в закритих інтернатах.
Україна прагне побудувати суспільство рівних можливостей для тих, хто внаслідок травми або вроджених вад здоров’я має певні проблеми. Належні умови життя дозволяють цим людям повніше реалізувати свій потенціал, брати посильну участь у розбудові держави, інтегруватися до суспільства.
Задля комплексного розв’язання проблем ухвалено Закон України «Про реабілітацію інвалідів». Вітчизняна система реабілітації є цілісною і комплексною, адже передбачає заходи ранньої реабілітації, професійну реабілітацію та працевлаштування. Така тріада дає змогу інтегрувати інваліда до соціуму як повноцінного члена суспільства. Щороку в реабілітаційних установах надають послуги близько 45 тисячам людей з особливими потребами. При цьому береться до уваги європейський досвід у цій сфері.
Торік послугами служби зайнятості вже скористалося понад 13 тис. інвалідів, роботу отримали 4,2 тисячі. На підприємствах, де дотримуються 4-відсоткового нормативу працевлаштування інвалідів, налічується 360,3 тис. осіб з таким статусом. Згідно з законом інвалідам, починаючи з березня 2006 року, після реєстрації у службі зайнятості надається статус безробітного, а з першого січня 2007 року надаватиметься матеріальна допомога з безробіття.
Мінпраці постійно тримає на контролі важливу проблему. Зокрема, воно є державним замовником розробки дослідних зразків міського пасажирського автобуса і тролейбуса, обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках. У більшості регіонів почали створювати «комітети доступності». До роботи в них залучають представників регіональних органів праці та соцзахисту населення, інвалідів. Ці структури є консультативно-дорадчими, що утворюються при місцевому органі виконавчої влади. «Комітети доступності» координуватимуть роботу зі створення маломобільним людям безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури, транспорту, зв’язку, інформації.

Де придбати підйомник для інваліда?
Цікавий досвід нагромаджено в Кам’янці-Подільському, де управління праці та соціального захисту населення міськвиконкому очолює Надія Підскоцька. Зі 100 тис. жителів міста шість тисяч мають проблеми зі здоров’ям. На жаль, ці люди ще не повністю інтегровані до суспільства, хоча за останні роки відбулось чимало позитивних змін у вирішенні їхніх проблем. У 2006 році на фінансування програм соціального захисту інвалідів з держбюджету спрямовано понад 518 млн грн (на 74 млн більше, ніж у 2005-му). Середній розмір пенсії з інвалідності досяг 421 грн (на 74 гривні більше, ніж 2005-го). З першого січня 2006 року розмір державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам збільшився більш як удвічі для інвалідів з дитинства І групи; у 2,7–3,2 раза — для інвалідів з дитинства ІІ групи; у 2,8–3,5 раза — для інвалідів з дитинства ІІІ групи. Цього року державна соціальна допомога підвищуватиметься відповідно до зростання розміру прожиткового мінімуму.
Нині завдяки мікропроектам Українського фонду соціальних інвестицій (УФСІ) втілюються в життя інноваційні послуги для інвалідів. Так, у Кам’янці-Подільському до реформування соцпослуг вдались вісім років тому, коли до міста завітали представники згаданого фонду. В аграрній області запроваджено чимало цікавих соціальних мікропроектів, завдяки яким змінилось на краще життя людей з фізичними вадами у далеких селах, реформовані соціальні послуги у школах, дитсадках, почали надавати послуги дітям-інвалідам, які роками не виходили з дому. А незабаром більшу увагу приділятимуть і людям старшого віку.
Співпраця з УФСІ довела, що можна надавати якісні соціальні послуги в громаді, а не відправляти людей в далекі інтернати. Відтак влада почала радитись з громадою, визначати пріоритети спільної роботи, бюджетні витрати, напрями соціально-економічного розвитку. До того ж, люди не хочуть жити в інтернатах, вони за те, щоб для них працював невеличкий спеціалізований центр. Тож у соціальному закладі «Надія» було облаштоване відділення для постійного проживання літніх людей. А ще у Кам’янці-Подільському створили медико-соціальний реабілітаційний центр на 90 ліжок. У планах міської влади — організувати навчання піклувальників, котрі опікуються інвалідами.
Але, на жаль, є й чимало проблем. Ціни зростають на все, соціальні виплати та пенсії інвалідів загального захворювання мізерні. А цим людям потрібні неабиякі кошти на ліки. Немає й механізму фінансування центрів ранньої реабілітації інвалідів та центрів реабілітації інвалідів, що створюються у громадах. Тож місцева влада фінансує їх на власний розсуд. Не задоволені пацієнти протезно-ортопедичними виробами. Практично не доступне для них спеціальне побутове обладнання (ванни, стільці, підйомники і т. п.). Його немає навіть у багатьох реабілітаційних центрах та інтернатах. Дуже тривожить проблема безперешкодного доступу інвалідів до побутової інфраструктури. Архітектори, будівельники часто забувають про потреби людей з обмеженими можливостями.
Варто подумати й над тим, як удосконалити санаторно-курортне лікування. Адже часто люди поважного віку, ветерани війни не в змозі скористатись санаторними путівками. Й вони «горять» замість того, аби бути наданими молодим інвалідам, які завдяки санаторному лікуванню можуть стати на ноги, відновити свою працездатність.
Надія Підскоцька вважає, що треба обмінюватись досвідом, напрацьованим у громадах. Це буде корисним і для місцевої влади, і для людей, котрі потребують державної підтримки. І обов’язково публічно обговорювати проекти важливих законів і нормативно-правових актів. Приміром, якою має бути методика замовлення соціальних послуг у громадських організацій, які вже готові їх надавати.

Будинок милосердя в Умані
Як розповіла заступник міського голови, начальник управління праці та соціального захисту населення Уманського міськвиконкому Галина Кучер, у місті живе 20 тис. студентів, 21 тис. людей, що працюють та 22 тис. пенсіонерів. Отож надавати соціальні послуги є кому. У місті функціонують центри соціальної та медико-соціальної допомоги, професійно-трудової реабілітації, надаються й освітні послуги інвалідам, яких доправляють до центрів спеціальним транспортом. Є в місті будинки милосердя та ветеранів, торговельне об’єднання соцзахисту (тут можна придбати за доступними цінами протезно-ортопедичні вироби), а також протезно-ортопедичне відділення. Нині міськрада організовує центр розвитку спортивного руху серед інвалідів. А до першого вересня 2007 року всі школи і дошкільні заклади будуть обладнані спеціальними пандусами.
Опікується міськрада й людьми, котрі не можуть самі приготувати собі їжу,— їм привозять безплатні обіди. Не забувають і про дітей-сиріт, які приїхали в Умань на роботу за направленнями служби зайнятості або навчатися, їх теж годують безплатно.
Створено 15 аптек, де малозабезпечені купують ліки за доступними цінами чи замовляють їхню доставку додому. На громадських засадах створено центр реінтеграції наркозалежних та доброчинний відділ, де знедолені можуть отримати одяг, соціальну допомогу, відновити втрачені документи. На жаль, ця діяльність поки що не фінансується ні містом, ні державою.
На думку Галини Кучер, було б доцільно, щоб центр зайнятості направляв на навчання безробітних в установи соціального захисту, оплачував їм виконану роботу. Поки що центри зайнятості навчають і перенавчають інвалідів, які не стоять на обліку як безробітні.

Гроші інвалідів треба рахувати
Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» об’єднує 66 громадських організацій, тобто майже 27 тис. сімей та 21 тис. людей, яким надаються соціальні послуги. Організації забезпечують проходження практики студентів з 91 університету. За приблизними підрахунками, завдяки діяльності об’єднання до інтернатів не потрапили, а залишились у сім’ях понад 20 тис. інвалідів. Заощаджено мільйони державних коштів. Але, на жаль, держава не використовує потенціалу громадських організацій повною мірою. До того ж постанови Кабміну, якими передбачено механізм відшкодування коштів приватним надавачам соцпослуг, є неефективними. Для територіальних громад місцевою владою не розроблені переліки необхідних послуг для цільових груп їх отримувачів. Немає й ліцензування.
Про ці проблеми розповіла журналістам виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації Раїса Кравченко.
Законом про реабілітацію інвалідів їм надано право вибирати заклад, у якому можна пройти реабілітацію, але не передбачено механізму вибору. В організаціях коаліції працюють висококваліфіковані медики, але до цього часу не вирішено питання про їхній статус, відпустки, стаж за фахом, надбавки за роботу з психічно хворими.
Необхідні, вважає Раїса Кравченко, зміни до закону про об’єднання громадян, до нормативно-правових актів, зокрема й фінансових, аби громадські організації могли повноцінно надавати соціальні послуги. Особливу увагу треба звертати на впровадження послуг, які ще не дуже розвинуті або яких ще немає в нас. Приміром, послуги з підтримки окремого проживання інвалідів (вже є програми щодо цього в Ужгороді, міні-гуртожиток у Києві) чи супроводу інвалідів на робочому місці.
Народний депутат, голова Національної асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич переконаний, що в умовах недосконалого пенсійного забезпечення і соціального захисту інвалідів суттєво зростає значення соціальних послуг. Нині в процесі реформування самої системи особливий акцент робиться на децентралізації. І тут важливо не вдатись до перекосів. Доцільно наблизити соціальні послуги до їх отримувачів, але процес реабілітації людина може пройти лише в добре оснащеній стаціонарній установі, а не в громаді.
Необхідно ефективно використовувати фінансові ресурси. Нині запроваджується досить цікавий механізм надання соцпослуг — «гроші ходять за людиною». Було б добре, якби при цьому брали до уваги побажання інвалідів щодо того, у яких установах і які послуги вони хочуть отримати. Так можна визначати ефективність роботи надавачів послуг під час проведення тендерів.
Державні кошти необхідно виділяти насамперед тим установам, що добре працюють, до яких прагнуть потрапити люди з фізичними вадами. Якщо центри реабілітації не спроможні надавати якісні послуги, їх необхідно перепрофільовувати, створювати на їхній базі сучасні структури. Інваліди не повинні потерпати від поганого сервісу.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НІ СОВІСТІ, НІ БОГА В ДУШІ...

назад »»»