ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
КОМУ НАЛЕЖИТЬ ВИГРАШ У ПАЛИВНІЙ «ВІЙНІ»?
Виступаючи під час урядової наради, російський президент подякував кабінету міністрів РФ за послідовність і наполегливість, проявлені під час переговорів з Білоруссю про транзит і постачання нафти. Володимир Путін дав зрозуміти, що віднині жодні політичні проекти, які нестимуть економічний програш, не реалізовуватимуться, а інтеграція на пострадянському просторі проводитиметься лише на ринкових засадах. За словами господаря Кремля, «перехід до ринкових відносин з нашими білоруськими партнерами відбуватиметься насамперед в енергетичній галузі». Поступовий процес розраховано на кілька років. «Але перехід на нові принципи побудови цих відносин зафіксовано в документах, і це найголовніше»,— сказав Путін.

За його словами, «ціна білоруського суверенітету» тільки 2007 року становитиме 5,8 мільярда доларів — стільки коштують енергоносії, які Москва постачатиме за пільговими цінами або на особливих умовах. Беручи до уваги, що весь бюджет Білорусі на поточний рік — 14 мільярдів доларів, російське «спонсорство» дорівнює приблизно 41 відсотків його обсягу. Таким є фінансовий еквівалент дружби двох народів. Це було не лише внеском у дружбу, але й підтримкою Олександра Лукашенка.
Прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сідорський визнав, що країна може не витримати нових цін на енергоносії, а це призведе до зниження рівня життя громадян, зменшить конкурентоспроможність економіки і здатність держави реалізовувати поставлені цілі.
До речі, амбіційний Володимир Путін не відповів на жорсткі висловлювання свого білоруського колеги. Той, зокрема, заявив, що «російська сторона пішла на те, щоби розтоптати союз і пустити під укіс цілу країну з дружнім братнім народом». Тоді ж Олександр Лукашенко сказав й зовсім несподіване: «Європа і США у цій ситуації повелися порядно і запропонували нам підтримку. Цього ми ніколи не забудемо». Бажання росіян постачати енергоносії за ринковими цінами білоруський президент інтерпретував під зовсім іншим кутом зору, ніж це роблять у Москві. «Від нас вимагають вступу у склад Росії, а я не хочу поховати суверенітет і незалежність країни як перший президент Білорусії»,— заявив він.
Криза в білорусько-російських відносинах у зв’язку з поставками газу і нафти стала причиною і нагодою для перегляду політики Заходу щодо Білорусі. Непогано буде, якщо й Україна зробить відповідні висновки...
Президент Лукашенко чудово розуміє, що його головні козирі у відносинах з Кремлем — це роль Білорусі як транзитної держави для російських енергоносіїв, що постачаються на Захід.
Незважаючи на взаємні поступки і компроміси, ще не відомо, якою буде подальша політика лідера Білорусі. Він намагатиметься зміцнити свої тактичні позиції або ухвалить стратегічне рішення і почне інтегрувати свою країну до Європи, й чи можлива в останньому випадку реанімація старої історичної ідеї балтійсько-чорноморської «вісі»?
Не зовсім зрозумілим є також задум Володимира Путіна і те, яку роль він відводить Мінську в контексті президентських виборів у Росії 2008 року.
З огляду на географічне положення Білорусі між Литвою, Польщею і Україною, вона має важливе значення для сполучення РФ зі Східною Пруссією, яка після Другої світової війни стала Калінінградською областю. Саме тому Росія не може відмовитися від контролю над Мінськом. Але без поліпшення економічної ефективності нинішнього білоруського режиму всі інші важелі можуть виявитись неефективними. Пошуки альтернативи потребуватимуть демократизації та більшої участі опозиції в політичному житті Білорусі і навіть її впливу на ухвалення рішень. Про вірогідність роздумів над альтернативою Лукашенкові свідчить інформація про контакти представників Кремля з опозиційним політиком Олександром Казуліним і зустрічі російських політологів Караганова і Павловського з Олександром Мілінкевичем — єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах. За словами пана Мілінкевича, Караганов визнав, що союз з Лукашенком дискредитує Москву. Імовірно, що й сам «бацька» захоче взяти участь у реформах, наприклад, за польським зразком демонтувати комунізм за «круглим столом».
Але треба пам’ятати, що лише збереження суверенності білоруської влади і держави створює можливість еволюційної політики Мінська у сприятливому для України та всіх інших сусідів напрямі. Крім того, це є умовою надання гарантій стабільного транзиту енергоносіїв на Захід.
Зрештою, нинішня економічна стабільність також є ілюзорною, бо більшість білоруських виробників не здатна конкурувати на європейському рівні, і завдання Євросоюзу і сусідів — налагодити таку співпрацю, аби в регіоні відбувалось економічне зростання, підвищення конкурентоспроможності економіки на основі демократії і рівних можливостей всіх громадян. Тоді коливання цін на енергоносії не будуть подібними до стихійного лиха.
Білорусь для ЄС є досить проблематичною країною, бо європейці апріорі, вважають її зоною впливу Росії і не хочуть дратувати останню. Але характер відносин Європи з Мінськом не може визначатись у Москві, бо чого тоді варта європейська демократія?
Підвищуючи ціни на газ найближчим сусідам, Росія приводить їх у відповідність з міжнародними стандартами. Відчутних матеріальних дивідендів від цієї операції вона не отримує, а втрати є очевидними — погіршення відносин з сусідами і незадоволення Заходу. Виходить, що ставлять одні цілі, а досягають зовсім протилежних. Російський політолог Сергій Міхеєв так коментує події: «Головна проблема полягає в тому, що ні білоруська, ні російська еліта не повинні обговорювати ці проблеми публічно. А вони довели до публічного скандалу, тобто показали себе неефективними у цій ситуації. І з того, і з іншого боку бізнес впливає на політичну ситуацію. Бізнес хоче отримати прибуток і схиляє політиків до жорсткіших умов, а в підсумку стався скандал, який ні для кого не був корисним».
Припинення дотації з боку Росії і перехід на загальносвітові ціни на енергоносії попри задум Москви, яка таким чином хоче інтегрувати пострадянський простір, певніше за все стане поштовхом до його демократизації і нових «кольорових» революцій або подібних за змістом еволюційних перетворень.
Принаймні таке наполегливе використання поставок газу і нафти для політичного тиску свідчить про обмежений вплив російського чинника на світову політику.

Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• ЗМІНИ НА ПОЛІТИЧНІЙ СЦЕНІ НІМЕЧЧИНИ
• ДАВОС ТЕПЛО ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ

назад »»»