ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ПЕРША НАЙДАВНІША: ЧИ БУТИ ЇЙ В ЗАКОНІ
Кілька тижнів тому майже всі засоби масової інформації «пережували» чергову «смажену» новину: начальник столичної міліції Віталій Ярема нібито висловився за легалізацію проституції. Роздмухана сенсація пішла гуляти по країні, як брехня по селу, і, трохи поблукавши, тихо сконала. Однак питання проституції як було, так і лишилося відкритим. Пропонуємо читачеві інформацію до роздумів з цього приводу, аби він сам зміг розібратися в ситуації.

Смішні штрафи
Насправді ж точку зору щодо легалізації проституції Віталій Ярема висловив рік тому під час спілкування з журналістами, наголосивши, що це — його особиста думка як приватної, а не посадової особи. Хоча, зауважимо, у нього, генерала-практика, є для цього всі підстави. Фактично проституцію легалізували давно — десь на початку 1990-х років, коли у країні з’явився ринок інтимних послуг. (Нагадаємо: цей ринок з’явився не лише у нас, а й в усіх республіках колишнього СРСР, і не лише на інтимні, а й на всі види товарів і послуг).
Що означає у практиці державного управління реальна заборона певного виду діяльності? Мало задекларувати положення у вигляді закону, треба ще визначити покарання за його порушення, створити апарат примусу, який виявлятиме й каратиме порушників.
Покарання мусить бути адекватне правопорушенню. Якщо, приміром, квиток на проїзд у громадському транспорті коштує три гривні, а штраф за безквитковий проїзд лише одну гривню, то не треба бути великим економістом, аби зрозуміти: вигідніше сплатити штраф, аніж чесно купити квиток. Не треба бути великим юристом, аби збагнути, що таким чином той, хто видає подібні закони, легалізовує безплатний проїзд.
Приблизно така ж ситуація і з проституцією. Офіційно вона заборонена і, згідно зі ст. 1811 Кодексу України про адміністративні правопорушення, карається штрафом від 85 до 255 гривень. Багато це чи мало? Середня ціна однієї години інтимних послуг коливається в межах 50 доларів США. Врахуйте, що повія протягом доби працює не одну годину і обслуговує не одного клієнта. Навіть коли її спіймає міліція на «гарячому», доходи від проституції значно вищі, ніж штрафи.
Найцікавіше полягає у тому, що штрафи на користь держави за свою заборонену законом діяльність «нічні метелики» не платять.

Протоколи складають для архіву
Другим пунктом ефективної протидії будь-якому виду нелегального бізнесу є, як ми сказали, наявність апарату примусу. Іншими словами, людей, наділених силовими повноваженнями, котрі мають право затримувати правопорушників, накладати на них певний вид покарання. Це в даному разі штраф до державної казни.
У нашій країні обов’язки із затримання жінок легкої поведінки покладені на працівників міліції, а от штраф на них накладають, за адмінкодексом, не суди за місцем скоєння правопорушення, а виконкоми сільських і міських рад за місцем проживання правопорушниці. Тож уявіть, яким неефективним є таке покарання: проституція переважно концентрується в містах-мільйонниках, а кадри для своїх лав рекрутує з провінції.
Пояснимо це на типовому прикладі. Дівчина з Полтавської області винаймає квартиру в Києві й ночами займається проституцією. Припустимо, її затримали працівники міліції, однак за цей вид правопорушення вони мають право позбавити її волі лише на три години. Саме стільки часу потрібно для того, щоб скласти на неї протокол. Потім дівчину відпускають, а зібрані на неї матеріали пересилають до Полтавської області. Там адміністративна комісія виконкому має винести вирок: який штраф винна мусить сплатити.
Дівчина мешкає в Києві, на своїй малій батьківщині не з’являється місяцями. Якщо і з’явиться там колись, то навряд чи захоче витрачати свій дорогоцінний час на відвідини виконкому. За таку дрібницю, як проституція, людина в розшук не оголошується. Ніхто не стане за нею групу затримання у Київ посилати. Коли вона протягом двох місяців не з’явиться перед «грізні очі» адміністративної комісії, то справу на неї закриють і відправлять у архів. Довше двох місяців адмінсправа не ведеться.
Тож, підсумовуючи викладене, можна сказати, що повії ігнорують те, що проституцію в Україні заборонено.

Замість штрафу платять викуп
У декого може скластися враження, що в ситуації з проституцією міліція начебто виконує роль статиста. Частково це так.
Щороку органи внутрішніх справ ставлять на облік близько восьми тисяч жриць кохання. Це звичайно, далеко не всі путани, котрі професійно або час від часу займаються проституцією: на облік ставлять лише тих, кого затримала міліція. Якщо представниця найдавнішої професії протягом року жодного разу більше не попадеться, її автоматично знімають з обліку. Не попадаються вдруге лише ті, котрі полишили займатися цією справою. Однак на зміну їм швидко приходять новенькі дівчата, тож загальна кількість взятих на облік повій постійно зростає.
Збільшується і кількість кримінальних справ щодо деяких працівників міліції, які регулярно порушують органи прокуратури з фактів здирництва з повій. Одну з таких справ нещодавно було завершено у Святошинському районному суді Києва. По п’ять років умовного позбавлення волі отримали два колишніх офіцери міліції. Причому працювали вони не в якомусь підрозділі, а у відділі по боротьбі з незаконною торгівлею людьми.
Цей випадок — лише вершина айсберга, оскільки силами служби внутрішньої безпеки МВС щороку виявляють десятки таких фактів. Винних карають у дисциплінарному порядку, зрідка до суду передають адміністративний протокол за корупцію. Кримінальну ж справу порушують у виняткових випадках.
Здавалося б, які важелі впливу мають працівники міліції на повій? Адже їхня справа — затримати, протягом трьох годин скласти протокол і відпустити. Помиляєтесь. Коли затримують путану, правоохоронці, крім протоколу, мають сфотографувати її, зняти відбитки пальців, перевірити за обліками осіб, яких розшукують за скоєння злочинів. Одне слово, процедури можуть затягнутися до ранку. Тобто ніч, як найпродуктивніша для повії робоча пора, буде втрачена безповоротно. Дівчина не виспиться, і лишиться без заробітку. Тому жриці кохання, котрих затримала міліція, намагаються одразу ж заплатити «штраф». Без протоколу, звичайно. Іншими словами, відкупитися. І йти заробляти гроші.

Шлях до легалізації буде тернистим
За усталеною традицією, путани платять міліціонерам близько п’ятої частини свого заробітку. Це є сума, яку вони платили б державі у вигляді податків, якби проституцію легалізували.
Дозволене законом надання інтимних послуг не є чимось неприродним для сучасного суспільства. Проституція легалізована у багатьох країнах Європейського Союзу, зокрема у Бельгії й Нідерландах. Це не означає, що там повій не ловлять і не запроторюють до буцегарень. Одначе тільки тих, хто не отримав ліцензії, не пройшов медичний огляд чи ухиляється від сплати податків. Оперативною роботою по цій лінії займається не звичайна, а спеціальна поліція, котра виконує не стільки правоохоронну, скільки фіскальну функцію, тобто турбується про наповнення державного бюджету.
Тому можна зрозуміти генерала Ярему, котрий вважає, що роботу з повіями слід передати іншому відомству. Скажімо, податковій міліції. Тоді у його підлеглих буде менше спокус до корупційних діянь.
Проте все це — далека перспектива. Щоб справді легалізувати найдавнішу професію, потрібно внести зміни не лише до адміністративного, а й кримінального кодексу, яким передбачено кримінальну відповідальність за звідництво і сутенерство, без яких не можна уявити сучасну індустрію надання інтимних послуг. Окрім цього, треба внести поправки до законів про підприємництво, ліцензування та багатьох інших нормативних актів. Тож, треба підготувати пакет законодавчих ініціатив. Це — величезний обсяг роботи, взятися за який навряд чи наважиться будь-яка депутатська група. Так недовго стати в очах суспільства загальним посміховиськом, особливо за умов нинішньої непростої політичної ситуації в країні.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• КРИМСЬКІ КРИМІНАЛЬНІ ВІЙНИ. НОВІ ПОДРОБИЦІ
• МАТУСЯ НАЧИНИЛА КОВБАСКУ МАРИХУАНОЮ
• КЛАД ДЛЯ НАРКОМАНІВ

назад »»»