ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
МИРНІ ПОСАДИ ОФІЦЕРІВ
ГІДНЕ МІСЦЕ В ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТІ ДОПОМАГАЄ ЗНАЙТИ КОЛИШНІМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ МФСА, ОЧОЛЮВАНИЙ ПОЛКОВНИКОМ ЗАПАСУ ВОЛОДИМИРОМ РУБЦОВИМ
У Збройних силах України відбуваються складні й болісні процеси, пов’язані з їхнім реформуванням і скороченням. Як свідчать соціологічні дослідження, людей найбільше хвилюють проблеми, що мають соціальне забарвлення. Особливо тих, хто звільняється, так і не отримавши за роки служби ні права на пенсію, ні пристойного житла.

Що потрібно зробити, аби порівняно молоді фахівці, котрі вірою і правдою служили рідній державі, не опинялися, знявши не з власної волі погони, біля розбитого корита?
Хто і як має допомогти їм знайти місце під сонцем і в цивільному житті?
На ці та інші актуальні питання для десятків тисяч офіцерів, прапорщиків, які звільнені з військ, для їхніх родин я попросив відповісти полковника запасу Володимира Рубцова — президента Міжнародного фонду соціальної адаптації (МФСА).
— 1991 року Україна успадкувала майже мільйонне військове угруповання. Потім почала поступово його скорочувати. Лише у 2001–2005 роках було розформовано 1302 частини. Загалом за ці п’ять років у Збройних силах відбулося 15811 організаційно-штатних заходів, у результаті чого в них поменшало на 171 тисячу посад — із майже 416 тисяч у 2001-му до 245 тисяч у 2005-му,— говорить Володимир Сергійович.— Згідно з Державною програмою розвитку ЗС України на 2006–2011 роки, в 2011-му в них проходитимуть службу 115 тисяч військовослужбовців. Якщо протягом 2004–2005 років було звільнено близько 50 тисяч офіцерів і прапорщиків, то в наступні шість років планується звільнити ще 60 тисяч військовослужбовців. Таких масштабних скорочень наша армія не знала за 15 років свого існування. Як на мене, то їх, до певної міри, можна порівняти зі скороченням 1965 року в Радянській армії.
— Але ж тоді люди, звільнені зі служби, опинялися сам на сам із проблемами. Як згадують сучасники, багато хто, не витримавши життєвих негараздів, накладав на себе руки. А в Україні, як відомо, чинний Закон «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних сил та членів їхніх сімей»...
— Колишній міністр оборони Євген Марчук, котрий ініціював ухвалення згаданого документа, вчинив обачливо, розуміючи, що звільняти з війська десятки тисяч офіцерів, прапорщиків без будь-яких соціальних гарантій, якщо не злочинно, то аморально. Щоправда, не всі військовослужбовці, звільнені з війська або заплановані до звільнення, можуть ним скористатися. Так, згаданий вище закон дає змогу військовослужбовцям, які прослужили не менш як десять років, перед звільненням безкоштовно проходити професійну перепідготовку. І за рахунок службового часу.
Перенавчання, як відомо, провадиться в спеціальних центрах. А їх немає у віддалених гарнізонах. Як бути офіцерові в такій ситуації? Часто своїм законним правом на отримання цивільної спеціальності не можуть скористатися і ті, хто служить в обласних центрах, де структур з перенавчання вистачає.
— Чому?
— А тому, що їхнім командирам байдужа подальша доля підлеглих. Для них головне, аби ті займалися лише проблемами частин і підрозділів, а про те, що через кілька місяців люди можуть опинитися без хліба, їх не хвилює. Лише за наявності роботи людина почувається в житті більш-менш упевнено. Щоб знайти гідну роботу, диплома про вищу освіту нині недостатньо. Бо де, скажіть, вчорашній танкіст, артилерист може використати свої знання, набуті за роки служби навички? Свого часу ми провели серед запланованих до звільнення військовослужбовців соціологічні опитування, намагаючись визначити коло проблем, що найбільше їх непокоять. З’ясували, що людей насамперед хвилюють проблеми працевлаштування. Це зрозуміло: наявність роботи, стабільних заробітків сприяє вирішенню майже всіх проблем, у тому числі й житлових.
— Я знаю, що фонд, який Ви очолюєте, доклав чимало зусиль для того, аби звільнені офіцери й прапорщики знаходили гідне місце в цивільному житті. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.
— МФСА виник на базі Програми соціальної адаптації військовослужбовців (ПСАВ), що була складовою частиною Міжнародного фонду «Відродження». За час існування ПСАВ і МФСА було перенавчено близько 80 тисяч «запасників», переважна більшість яких вдало працевлаштувалася. У своїй діяльності ми чимало уваги приділяли розвитку малого підприємництва, створюючи різні підприємства. Їх очолювали офіцери-захисники, які здобули за нашою допомогою відповідну освіту і за нашим проханням приймали на роботу передовсім своїх колишніх колег.
У грудні 2002 року спільно з Посольством Норвегії в Україні організували конференцію, на якій розглядалися соціально-економічні проблеми звільнених військовослужбовців та їхніх сімей. В ній взяли участь представники країн НАТО, українські парламентарі й урядовці. Представник Міністерства оборони Норвегії поділився досвідом із перепідготовки російських військовослужбовців, яку норвежці реалізували в Мурманській області. Невдовзі наш фонд і Посольство Норвегії розпочали роботу над подібною програмою перепідготовки і в Україні. Зокрема, у Військово-Морських силах.
— Чому саме в них?
— Наші ВМС дислокуються в Криму, де, як відомо, складна не лише політична, а й соціально-економічна ситуація. Скажімо, високий рівень безробіття. У 2004–2005 роках із ВМС України було звільнено 1140 офіцерів і 803 мічмани, а в поточному році планується звільнити ще 208 офіцерів і 1100 мічманів. Ті, хто отримуватимуть пенсії, можуть вважати себе щасливчиками. А хто не набув права на неї? Як їм бути, не маючи цивільних спеціальностей, що користуються на ринку праці попитом?
Реалізуючи спільний українсько-норвезький проект у Криму, ми перенавчили 275 осіб, із яких майже 200 — працевлаштувалися за спеціальностями «Економіка і підприємницька діяльність», «Сучасні інформаційні технології в управлінні й економіці», «Агент із організації туризму».
— Справді, спеціальності перспективні. Хто конкретно займався перенавчанням наших моряків?
— Безпосередніми виконавцями проекту були, зокрема, регіональний інститут норвезького міста Будо, Севастопольський національний технічний університет та Таврійський національний університет ім.
В. Вернадського. Звісно, наш фонд. Ми вдячні Надзвичайному і Повноважному послу Королівства Норвегія пану Йостену Бернхардсену, який всіляко сприяє успішній реалізації нашого спільного проекту. До речі, деякі випускники вже очолюють підприємства «Укртелекому», туристичні фірми півострова. Тут же працюють їхні колеги, теж колишні охоронці морських рубежів нашої держави.
— Побутує думка, принаймні серед окремих військовослужбовців, що громадські організації не спроможні ефективно вирішувати їхні проблеми. Що скажете з цього приводу?
— Багато моїх колишніх колег чомусь вважають, що ними все життя хтось має опікуватись: Міноборони, держава, громадські організації. Так, під час служби ми маємо більш-менш, порівняно з іншими категоріями населення, пристойне грошове забезпечення, певні соціальні гарантії, до яких швидко звикаємо. А тут доводиться й самому виявляти активність, не тільки покладатись на «доброго дядька».
Тому, гадаю, важливим аспектом є зміна способу мислення колишніх колег, ставлення до нових реалій. Потрібно якомога швидше позбавлятись споживацької орієнтації, притаманної, на жаль, багатьом військовослужбовцям: на календарі — 2006 рік, а не, скажімо, 1970-й.
Людям, які віддали 15–20, а то й більше років життя армійській службі, слід допомагати. Головне — дати мінімум знань, необхідних для пошуку більш-менш пристойної роботи, консультації з питань, що їх цікавлять.
Одне слово, люди, віддавши найкращі роки життя служінню державі, не повинні бути кинутими нею напризволяще.
— Насамкінець, Володимире Сергійовичу, хотілось би почути про плани фонду на майбутнє.
— До кінця поточного року спільно з ОБСЄ маємо намір завершити перепідготовку ще 210 військовослужбовців ЗС України. Нашими партнерами в цій благородній справі є університети Мелітополя, Автономної республіки, а також Кримський інститут економіки і господарського права та Феодосійська фінансово-економічна академія. Саме в цих навчальних закладах офіцери українського війська продовжують здобувати спеціальності «Менеджмент соціально-соціологічної діяльності», «Менеджмент організацій», «Організація малого підприємства» тощо.
Зважаючи на минулий досвід, сподіваюсь, що ці люди знайдуть гідне місце в житті й після того, як знімуть військові однострої.
також у паперовій версії читайте:

• ДЕШЕВА РИБА — ПОГАНА ЮШКА

назад »»»