ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ДВЕРІ НАТО ВІДЧИНЕНІ
АЛЕ КОЛИ НАС ТУДИ ЗАПРОСЯТЬ, ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАС САМИХ
Геннадій Аксьонов закінчив Київське вище військове інженерне радіотехнічне училище. Військову службу проходив у різних точках колишнього Союзу і за кордоном. Зокрема, на півдні Монголії — в пустелі Гобі. Протягом кількох років брав участь у створенні військової академії в Північній Кореї. В Середземному морі спостерігав за навчаннями військово-морського флоту США.

Остання посада — заступник начальника кафедри радіотехнічної розвідки Київського вищого військового інженерного радіотехнічного училища. Військове звання — полковник запасу. Кандидат технічних наук, доцент.
По звільненні в запас очолював Програму соціальної адаптації військовослужбовців, що була складовою частиною Міжнародного фонду «Відродження» (ПСАВ МФВ) і Міжнародний фонд соціальної адаптації (МФСА). Завдяки ПСАВ і МФСА близько 80 тисяч звільнених — через скорочення ЗС України — офіцерів отримали цивільні спеціальності й працевлаштувалися, було створено сотні підприємницьких структур. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Україна і НАТО...
Останнім часом ця тема не сходить зі шпальт газет, телеекранів і навіть дебатується в парламенті. Особ-ливо щодо доцільності вступу до цього блоку. Поділитись думками з цього приводу я попросив полковника запасу, голову ревізійної комісії Ліги громадських організацій «Україна— НАТО» Геннадія Аксьонова.
— У нашому суспільстві існують різні погляди на цю проблему,— говорить Геннадій Миколайович.— Одні виступають за якомога швидший вступ до блоку, інші категорично проти.
— Останні, до речі, звинувачують Президента у зраді національних інтересів, стверджуючи, що він форсує прийняття України до Північноатлантичного альянсу, що є неприйнятним для нас.
— Абсурдніших обвинувачень і не вигадаєш. Їх, до речі, можна висунути і попередникам Віктора Ющенка.
— Чому?
— Аби відповісти на це запитання, зроблю невеликий екскурс у минуле. У січні 1992 року, тобто через менше, ніж два місяці після референдуму, на якому народ проголосував за незалежність, Україна взяла участь в робочій групі високого рівня: Рівня Північноатлантичного співробітництва (РПАС). Не пройшло й місяця, як до Києва завітав Генеральний секретар НАТО М. Вернер.
У лютому 1994-го наша держава першою з країн СНД підписала Рамковий документ, а у вересні на спеціальному засіданні Північноатлантичної Ради НАТО схвалено першу Індивідуальну програму партнерства між Україною і Альянсом.
Та найбільш тісні відносини між нами були започатковані у липні 1997 року, коли на саміті НАТО в Мадриді тодішній президент України Леонід Кучма підписав Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО. За час, що минув, значно поглибилась політична та військова співпраця в багатьох галузях. Згодом були засновані Місія України при Північноатлантичному блоці й Спільна робоча група Україна— НАТО з питань військової реформи, відкрито офіс Північноатлантичного альянсу в Києві.
У липні 2002-го Президент України видав Указ «Про затвердження Стратегії України щодо Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)», створено Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, а в червні 2004 року Леонід Данилович узяв участь в засіданні Комісії «Україна— НАТО» на рівні глав держав і урядів, у якому вперше брали участь сім нових членів Альянсу. Отже, «зрада національних інтересів України», про яку патякають деякі «свідомі патріоти», почалася не з обранням Ющенка Президентом, а 15 років тому.
— Я знаю, що Ви — прихильник ідеї вступу України до НАТО. Відверто кажучи, ваша позиція мене дещо дивує...
— Чому?
— Противники блоку кажуть, що, співпрацюючи з ним, Україна викликає занепокоєння в Росії, а ставши його членом, зіпсує з нею відносини. Ви ж, росіянин за походженням, дотримуєтесь протилежної точки зору.
— Обстоюючи свою думку, ніколи не керуюсь емоціями, різними плітками й абсурдними твердженнями, що, на жаль, доводиться чути з вуст і деяких політиків, які добре знають ситуацію зі вступом до НАТО, але, вибачте, дурять людей. Найбільше спекулюють навколо українсько-російських відносин, мовляв, не варто ображати братів-слов’ян. Проте замовчують те, що Росія більш тісно співпрацює з Північноатлантичним альянсом.
— Невже?
— Крим, де базується російський Чорноморський флот, певні політичні сили оголосили «зоною, вільною від НАТО», обурені заходженням натовського корабля до Феодосійського порту. Проте ЧФ давно й успішно співпрацює з Північноатлантичним альянсом, а кораблі останнього час від часу відвідують Севастополь.
Кораблі ЧФ беруть активну участь у військово-морській операції НАТО «Активні зусилля» у Середземному морі. Влітку минулого року в рамках підготовки до неї у Севастополі побувала група натовських офіцерів — представників командування Об’єднаних збройних сил Альянсу «Неаполь». На зустрічі з вищими посадовцями Чорноморського флоту розглядалися питання взаємодії з Російським флотом, оснащення його кораблів засобами зв’язку, умови обміну розвідувальною інформацією, матеріально-технічного забезпечення ЧФ. Делегація НАТО побувала на його кораблях. Екіпажі ракетного крейсера «Москва» і сторожового корабля «Допитливий» провели спільні навчання з кораблями Італії й Туреччини. В лютому 2006 року кілька кораблів побували в італійському порту Мессіна, де міністр оборони Росії С. Іванов зустрівся зі своїм італійським колегою. На запрошення Іванова Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер і міністр оборони Італії А. Мортіно відвідали крейсер «Москву». На його борту представники Північноатлантичного альянсу читали росіянам лекції... щодо натовських стандартів у засобах зв’язку. В середині лютого бойові кораблі ЧФ взяли участь в навчаннях, що відбулися в Іонічному морі. Подібних фактів співпраці Росії й блоку НАТО можна навести чимало. В Україні жоден політик — ні з правих, ні з лівих, ні з центристів не обурюється діями нашого північного сусіда. Це правильно. Росія — суверенна держава і їй вирішувати, з ким і на яких умовах співпрацювати. Звісно, що Україна має самостійно ухвалювати рішення щодо вступу до цього блоку.
Зважаючи на певні історичні, інші особливості наших відносин із Росією, ми маємо підтримувати з нею добросусідські відносини. Було б, гадаю, добре, аби Росія й Україна в недалекому майбутньому стали членами НАТО. Тоді зникнуть проблеми, пов’язані з нашим вступом до цього блоку.
— Як бути з думкою громадян? Адже, за даними Інституту соціальної і політичної психології НАН України, який провів опитування 2000 респондентів у 334 населених пунктах з приводу вступу до НАТО, лише 30 відсотків опитаних бачать Україну його повноправним членом. А 46 відсотків — ні...
— Із приводу соціологічних опитувань скажу так: у багатьох випадках їхні результати можна спрогнозувати заздалегідь. Все залежить від того, хто є респондентами, який їхній вік, у якій формі поставлені запитання і, що чи не найголовніше, на замовлення якої політичної сили вони проводяться. Хоча мусимо визнати, що багато українців не хочуть бачити себе в НАТО.
— Чому?
— Причин кілька. Його противниками, зокрема, є здебільшого люди похилого віку, виховані на засадах компартійної ідеології й яким досі важко відмовитись від цінностей, що їм прищеплювали впродовж життя. Свого часу нам — маю на увазі людей старшого і навіть середнього віку — доводили, що «НАТО є кровожерною, агресивною організацією». Цей стереотип міцно прижився в багатьох людей. Для того щоб вони його позбулись, потрібно проводити роз’яснювальну роботу серед населення, особливо в регіонах, де ставлення до блоку негативне. Нині лише 10–15 відсотків громадян України обізнані зі змінами, що відбулися в ньому останнім часом, завданнями й проблемами, що вирішує НАТО. Нагадаю: практично всі країни — наші союзники по колишньому Варшавському договору — є членами Північноатлантичного альянсу. Вступили до нього Литва, Латвія, Естонія, колишні республіки Радянського Союзу. А ми — принаймні певна частина населення, політичної еліти — розмірковуємо, що нам робити.
— Та одного бажання, Геннадію Миколайовичу, замало: потрібно, щоб нас туди запросили...
— Згоден. Щоб запросили, маємо досягти високих показників у найважливіших сферах внутрішнього життя країни. Розвиток ринкової економіки, демократії, дієвий цивільний контроль за діяльністю всіх силових відомств, викорінення корупції, чітка й злагоджена робота всіх гілок влади — ось не повний перелік заходів, які потрібно реалізувати найближчим часом. Тоді, переконаний, запрошення довго не доведеться чекати.
Упродовж десятиліть у світі існувало два могутніх військових блоки — Варшавський договір і Північноатлантичний альянс. Із відомих причин перший розпався. І розвалилася мегасистема геополітики, яка врівноважувала відносини між різними країнами світу. Більшість населення — принаймні в країнах СНД — розпад блоку, до якого входили соцкраїни, вважають те, що сталося, власною поразкою. На Заході, звісно, почуваються переможцями. А так не повинно бути. Тому, як на мене, НАТО має вдатись до певних кроків у цьому напрямі. Чому б, скажімо, цьому блоку не змінити свою геополітичну місію (сутність) і назву? Адже він давно вийшов за Північноатлантичні кордони і міг би, скажімо, трансформуватися в блок країн Північної півкулі, до речі G8 («велику вісімку») можливо розглядати як перший крок у цьому напрямі. Військову ж організацію, створену на базі блоку країн, треба будувати на основі НАТО, але з дещо іншими цілями та назвою. Втім, цей блок і так перестає займатися винятково військовими питаннями, докладаючи зусиль для налагодження миру в різних «гарячих точках» планети, надання гуманітарної допомоги, ліквідації наслідків масштабних техногенних катастроф, боротьби з тероризмом тощо. Людству загрожують катаклізми — як природні, так і техногенні. Наприклад, землетруси, цунамі, поширення ядерної зброї, тероризм, можливе затоплення через потепління величезних територій, різні епідемії. Одне слово, глобальних загроз вистачає. Для їхнього усунення потрібні зусилля, фінансові та інші ресурси цивілізованих країн світу, об’єднаних у військово-політичний блок із єдиним центром управління.
також у паперовій версії читайте:

• ЧУТКИ ПРО ЗАНЕПАД ОПК ПЕРЕБІЛЬШЕНІ

назад »»»