ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
МАНДРІВКИ «БЛУДНОГО СИНА»
«НАША УКРАЇНА» ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД УЧАСТІ У «ШИРОКІЙ» КОАЛІЦІЇ
Коаліційний хеппі-енд наразі знову під питанням. Через два місяці відтоді, як Віктор Янукович приміряв на себе прем’єрські регалії, а український уряд, сформований за принципом потенційної участі в коаліції «Нашої України» почав діяти, представники пропрезидентської політичної сили оголосили про перехід в опозицію.

Відтак «НУ» вдруге опиняється на роздоріжжі, оскільки першого політичного «ляпаса» Роман Безсмертний і Ко отримали 6 липня, коли із майже сформованої «помаранчевої» коаліції вийшли соціалісти. Тодішній вчинок Олександра Мороза змусив «нашоукраїнців» шукати щастя з іншими силами.
Утім, навіть попри вельми суперечливі думки українського політикуму, здається: пропрезидентська партія вичерпала ресурс можливих компромісів зі своїми колишніми головними опонентами. Єдине питання, що зависло в повітрі після останньої зустрічі лідерів партій — потенційних коаліціянтів, чому розмову про беззастережне включення тексту Універсалу національної єдності в коаліційну угоду «Наша Україна» розпочала лише тепер? Адже саме цей документ був і залишається для Президента Віктора Ющенка чимось на зразок «кодексу державницької честі».
Думки про те, що так звана коаліція національної єдності в парламенті не буде сформована, лунали ще до затвердження Віктора Януковича главою уряду. Та й саме це затвердження підтвердило: в «Нашій Україні» усе ж таки більше супротивників ідеї широкої коаліції, аніж її прибічників. У нинішньому рішенні пропрезидентської партії не було б нічого особливого, якби не двомісячна тяганина, що у пресі гордо іменувалася переговорним процесом.
Відчувалося, що Президент Віктор Ющенко був готовий до завершення «дружби, прекрасної й чистої» з ПР ще за кілька годин до заяви Романа Безсмертного. Принаймні, перебуваючи в Берліні, він заявив, мовляв, потрібно або вводити Універсал національної єдності в коаліційну угоду у повному обсязі, або ставити на цій угоді крапку. Сильно сказано, але чи не запізно?
На момент підписання Універсалу Президент ще мав можливість розпустити Верховну Раду і призначити позачергові вибори. Нині формального приводу для цього у глави держави немає. Більше того, конституційна реформа, проведена 8 грудня 2004 року, не дає йому такої можливості навіть у разі неухвалення Верховною Радою закону про держбюджет.
Розпустити парламент Віктор Ющенко тепер зможе лише у разі розпаду коаліції. Ймовірно, що над цим питанням розпочнуть роботу. Адже, скажімо, спікеру Олександрові Морозу політичне майбуття усміхалося саме за умови приєднання до коаліції «Нашої України». Мороз сильно втратив, зрадивши «помаранчевий» електорат, і певною мірою реабілітуватися міг саме за рахунок узаконення «брудершафту» між «НУ» та ПР. Зрозуміло, на тлі «єднання східних і західних земель нашої держави».
Про те, що Мороз без «Нашої України» в коаліції почувається некомфортно, свідчить його позавчорашня заява про те, що він сподівається на відновлення переговорів. А от у «Нашої України», схоже, дещо інші плани. Пропрезидентська партія відсьогодні може розіграти один із кількох сценаріїв. Перший і найвірогідніший зводиться до того, що в «НУ» повірили: конституційної більшості партія Віктора Януковича у нинішньому складі парламенту не здобуде. Якщо так воно і буде, у «Нашій Україні» можуть взяти курс на блокування будь-яких невигідних Президентові рішень. На підтвердження цієї тези можна навести чимало прикладів. По-перше, посилення президентського Секретаріату взагалі й призначення Арсенія Яценюка першим заступником Віктора Балоги, зокрема. Саме для підготовки законів до ветування може знадобитися талант молодого і амбітного економіста. По-друге, в Секретаріаті позавчора наголосили, що глава держави неодмінно подаватиме свої пропозиції до законопроекту про Кабінет Міністрів, нарешті ухваленого на урядовому засіданні. Після оприлюднення остаточного тексту проекту, який зобов’язує главу держави узгоджувати з коаліцією навіть свої «креатури» — міністрів оборони та закордонних справ — зрозуміло, що такий текст документа Вікторові Ющенку не припаде до вподоби.
Другий сценарій потенційної поведінки «Нашої України» міг би будуватися з розрахунку на те, що Партія регіонів довго не витримає такого стану справ. Після шоку, який був у «нашоукраїнців» улітку, після вчинку Олександра Мороза, вони зрозуміли: ПР у нинішніх політичних умовах пов’язана з «НУ». Звідси, можливо, й з’явилася фраза Романа Безсмертного про те, що «Наша Україна» допускає продовження переговорів, але (увага!) не ініціюватиме їх. Мовляв, до ПР із часом має дійти, що без «нашоукраїнців» їм не вдасться впроваджувати в життя потрібних (для кого?) рішень.
Нарешті, третій сценарій поведінки щойно проголошеної опозиційної сили — найрадикальніший. Це курс на скасування конституційної реформи через Конституційний Суд. Попри запобіжні заходи, проведені Головою ВР Олександром Морозом на цьому шляху, такий варіант усе ще можливий. Нагадаємо, перед затвердженням своєї «квоти» суддів КС, парламент ухвалив постанову про заборону суддям Конституційного Суду робити ревізію змін до Основного закону. Однак саме цей документ є надто суперечливим і, швидше за все, стане предметом розгляду у КС. Чому парламент мусить вказувати суддям: які питання їм розглядати можна, а які — зась? Немає майже жодних сумнівів, що цю постанову буде визнано неконституційною. А далі — пряма дорога до перегляду політреформи. Ось тільки в якому контексті?
Уявімо собі, що Конституційний Суд таки визнає голосування від 8 грудня 2004 року незаконним. Відтак конституційні зміни будуть призупинені. Та разом із ними можуть бути призупинені й зміни до закону про вибори Президента, за якими Віктор Ющенко посів головне крісло в державі, адже зміни голосувалися у пакеті з реформою.
Звісно, «Наша Україна», побувши два місяці у напіввладі-напівопозиції домоглася того, що до Партії регіонів виборці перестали ставитися з надмірним пієтетом. «Регіонали» показали (точніше, нагадали), що вони є прихильниками підвищення тарифів, не надто успішними переговорниками з російським керівництвом щодо енергоносіїв тощо. Проте останні соціологічні опитування свідчать: чинний Прем’єр-міністр — найпопулярніший політик у державі. З цього можна робити чимало висновків, які, слід так розуміти, враховувались «нашоукраїнцями» під час переходу в опозицію.
Утім, є у нинішньої історії ще одне «але». Піврічні «коаліційні» переговори у різному форматі (цікаво, наскільки ще затягнуться баталії?) так набили оскомину пересічним громадянам, що рівень цікавості до політики, як такої, помітно спадає. З одного боку, це позитив, адже не можна кожну родинну вечерю починати словами про президентський Секретаріат чи Кабмін. З іншого — так можуть нівелюватися ідеали свободи й демократії, утверджені Помаранчевою революцією. Відтак тим, кому не ліньки, ризикнемо порадити: сходіть до столичного Головпоштамту. Попри побажання віце-прем’єра Андрія Клюєва, там ще не прибрали колону із «помаранчевими» написами. Раптом саме вони розкриють нам очі на нове майбутнє держави...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПАРТІЯ РЕГІОНІВ НЕ ВТРАЧАЄ НАДІЇ
• ОЛЕКСАНДР МОРОЗ: НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ
• «МЕЖДУ ТАМ И МЕЖДУ ЗДЕСЬ»
• ФРАКЦІЯ «НАША УКРАЇНА» — В ОПОЗИЦІЇ
• США: ЦЕ ВНУТРІШНЯ СПРАВА УКРАЇНИ

назад »»»