Головна
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
Головні новини
За пенсіями до ПФ звернулося 64 тис.переселенців У зв’язку з переїздом через воєнні дії на ... (12 Жов 2014)
Добра воля Не­що­дав­но бу­ли ... (12 Жов 2014)
Як Москва сама себе висікла 7 сеп­ня уряд Ро­сії на ... (12 Жов 2014)
Турецький Кіссінджер іде вгору Ре­джеп Та­йп Е­до­ган ... (12 Жов 2014)
Союз держав-ізгоїв У Мос­кві дня­ми ... (12 Жов 2014)
Активізація дипломатичних маневрів навколо Ураїни Чергове загострення військово-політичного ... (12 Жов 2014)
План Путіна Пе­зи­дент о­сії ... (12 Жов 2014)
Штайнмаєр вважає Порошенка й Путіна відповідальними за ... Міністр закордонних справ Німеччини ... (12 Жов 2014)
УКРАЇНА – НАТО Учо­ра в Уель­сі ... (12 Жов 2014)
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
СІНГАПУР — АЖ НІЯК НЕ «БАНАНОВО-ЛИМОННИЙ»
Сінгапур — одна з міні-країн світу, але одночасно це один з найпотужніших азійських «тигрів». Дехто називає його державою заборон, бо це одне з «чудес світу»: авторитарний режим досі діє успішно і ніхто не нарікає ні на президента, ні на уряд.

Багато років Сінгапур був невеликим містечком, яким почергово правили індійське князівство Шривіджая, португальці й голландці. У 1785 році Британська Східно-індійська компанія отримала в оренду землі на острові Пенанг, і вже за рік англійський капітан Френсис Лайт заклав там поселення, яке незабаром стало осередком вільної торгівлі й суперником Малакки — найважливішого торгового порту регіону, який на той час був у руках голландців. У 1819 році сер Стамфорд Рейфл, справжній «батько» Сінгапуру, переконує британську Східно-індійську компанію в необхідності заснувати на цьому місці порт, щоб обмежити голландський вплив у регіоні. А потім п’ять років Рейфл переконував султана Джохора і князя Темменгонга віддати Сінгапур англійцям за певні гроші.
У 1867 році міста протоки офіційно стали британською колонією. Сінгапур визначено адміністративним центром, і незабаром він почав притягувати емігрантів з Південно-Східної Азії. У той період у Сінгапурі настає новий етап економічного розвитку, створюються величезні плантації каучукових дерев. Коли в 1878 році «Dunlop» винайшов гумову пневматичну камеру для коліс, тут почали добре заробляти на нових плантаціях.
На початку Першої світової війни, у 1914 році, Малайзія була лідером у виробництві каучуку (50% продукції на світовому ринку) і досягла 60% світового видобутку цинку. Економічний бум сприяв імміграції. Але це вже був період зміцнення японської армії. Розпочалась робота над спорудженням прибережних укріплень, але коли в 1941 році японці вдарили на Малайзію із суходолу, за сім днів у лютому 1942 року Сінгапур здався, і на короткий час його перейменували на Синанто.
Вибори депутатів першого парламенту у повоєнному Сінгапурі відбулись у 1948 році. Швидко почали активізуватися суспільні рухи за незалежність, для яких пряме малазійське врядування, а опосередковано — британське не відрізнялись від японської окупації.
У 1954 році Лі Куан Ю, випускник Кембриджа, засновує Партію народної дії (ПНД), яка прагне до здобуття Сінгапуром повної суверенності. У серпні 1957 року Малайзія стає незалежною державою, а Сінгапур чекає на це ще два роки. На виборах 1959 року партія Лі Куан Ю отримує всі голоси, і він стає першим прем’єром незалежного Сінгапуру. Довелось чекати рік, аж 31 липня 1960 року був скасований надзвичайний стан, який тривав 12 років.
У 1963 році проголошено Малайзійську федерацію під керівництвом прем’єра Тунку Абдул Рахмана, яка через три роки приєднала й Сінгапур. Переломною датою став 1990-ий, коли через 31 рік правління пішов з посади Лі Куан Ю, його заступив Го Хок Тонг.
Протягом усього періоду незалежності Сінгапур був і залишається (теоретично) парламентською демократією. ПНД на чолі з Лі Куан Ю забезпечила громадянам високий рівень життя (нині майже 90% населення мешкає у будинках, які спорудила Рада розвитку й будівництва), у країні немає безробіття. Але одночасно наявним є суттєве обмеження громадянських свобод. Протягом 13 років (1968–1980) партія посідала всі місця в парламенті, ефективно придушуючи будь-яку критику. Жорсткий закон про внутрішню безпеку застосовувався для ув’язнення найактивніших опозиціонерів. Досі іноземні публікації, у яких критикують уряд Сінгапуру, підлягають цензурі й не доходять до читача.
Чим заможнішим ставав Сінгапур, тим більше уваги уряд приділяв соціальному захисту. Лі Куан Ю прагнув до перетворення країни у добре розвинуте суспільство, впроваджуючи численні правові механізми, які дивують іноземців. За цими законами доведеться заплатити штраф 1000 сінгапурських доларів за жування ґумки у громадських місцях і по 500 доларів за споживання їжі або напоїв у громадському транспорті. Найменше сміття на вулиці коштуватиме винуватцеві великого штрафу або ув’язнення, а якщо порушника впіймано втретє, уряд визначає вулицю в місті, яку той повинен особисто підмітати протягом тижня.
Цю своєрідну акцію демонструють по громадському телебаченню. Але найжорсткіші закони стосуються наркотиків. За спробу провезти понад 30 грамів «зілля» загрожує смертна кара, вирок виконується без жодного вагання, незважаючи на прохання чужих урядів, якщо йдеться про іноземного громадянина. Нещодавно американець був покараний за розмальовування і обкидання яйцями автомобілів на кілька місяців ув’язнення, 1400 доларів штрафу і шість ударів батогом. Єдиним досягненням уряду було зменшення кількості ударів, які завдають гострим, як бритва, еластичним прутом. Кара прутом у Сінгапурі досить популярна, і навіть одного удару досить, щоб потекла кров, від болю непритомніють, а сліди залишаються на все життя.
Проте досить про дивне й жорстоке. Найбільшим досягненням в країні стало витворення почуття національної ідентичності, що допомагає запобігати конфліктам у багатокультурному, мультирелігійному й багатонаціональному суспільстві.
Монополія владної партії в парламенті почала руйнуватись у першій половині вісімдесятих років, коли вперше до парламенту потрапив опозиціонер Дж. Б. Джеяретнам. У 1984 році проти партії ПНД голосувало вже 13% відсотків виборців, а до уряду потрапило кілька політиків молодшого покоління. А за часів правління Го Чок Тонга політика дещо змінилась, стала гнучкішою і відкритішою, беруться до уваги інтереси молодого покоління, а ухвалення рішень певною мірою передано до міських рад.
На думку сінгапурців, їхня країна є досконалою демократією, а культура громадянської слухняності примушує вихваляти рішення і дії уряду.
Ніхто не скаржиться на спосіб вирішення проблеми перенасичення міста автомобілями. Акциз на авто є неймовірно високим, а кількість приватних автівок суворо лімітовано. Щоб купити автомобіль, належить спочатку пройти конкурс на право придбати дозвіл. Нині це коштує приблизно 30 тисяч доларів, а за кращої кон’юнктури коштувало у два рази дорожче. На щастя, громадський транспорт є дешевим й дуже добре розвинутим. Ще краще розвинуто мережу таксі. Проїзд дешевий: поїздка на відстань вісім кілометрів коштує приблизно п’ять доларів, або 16 гривень.
Схвальне ставлення до уряду зумовлене соціально-економічною ситуацією в Сінгапурі. За неповні п’ятдесят років незалежності він став однією з найзаможніших держав не тільки регіону, а й світу. Національний дохід на одного громадянина сягає 30 тисяч американських доларів. Ця держава-місто є одним з найбільших у світі портів і, як твердять сінгапурці, їхній порт є найбільшою у світі контейнерною базою. «Ідеалом бізнесу» називають Сінгапур підприємці світу. Конкурентоспроможність є одним з улюблених слів у цій країні, і всі посадовці намагаються працювати в цьому напрямі. А паперова, рутинна робота, без якої немає досконалого державного механізму виконується тут чи не найкраще у світі.
Але, на думку відомого вченого Френсиса Фукуями, Сінгапур, у якому налічується всього три мільйони осіб, не є надто складним соціальним механізмом. У невеликих суспільствах за авторитарних режимів може інколи ефективно діяти бюрократія, яка вміло керує економікою й державними структурами. Зовсім інакша ситуація у великих суспільствах. Відсутність інституційного механізму коригування помилок робить неможливим подібний устрій для великих держав. Але в усіх суспільствах народи, поступово збагачуючись, змушують правителів до демократичних перетворень. Очевидно, так буде й з Сінгапуром.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
  • ЯДЕРНИЙ «ВІРУС»: ПОМИЛКА БІЛЬШЕ НЕ ПОВТОРИТЬСЯ?

назад »»»


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».