ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ОПОЗИЦІЯ ДИСКУТУЄ, ПРЕЗИДЕНТ ПЕРЕГРУПОВУЄ СИЛИ
В одностайному досі демократичному фронті Білорусі з’являється все більше тріщин. Причина — програмні розбіжності й зачеплені амбіції політиків.

Ще донедавна здавалось, що навколо Александра Мілінкєвича об’єднується майже вся білоруська опозиція. Окремо стояв хіба що лідер соціал-демократів Александр Казулін.
Він не погодився з тодішнім рішенням Конгресу демократичних сил, який обрав єдиним кандидатом у президенти Александра Мілінкєвича. Тепер посилюються суперечки між Мілінкєвичем й іншим лідером опозиції, керівником Об’єднаної громадянської партії Анатолієм Лебедько.
Після з’їзду ОГП Лебедько закликав до повторного скликання Конгресу демократичних сил. Раніше він висловив жаль, що протягом кількох тижнів не міг зустрітись з Мілінкєвичем. Можливо, це натяк на необхідність змінити лідера опозиції? Під час осіннього Конгресу Анатолій Лебедько програв Мілінкєвичу дуже незначну кількість голосів.
Володимир Червоненко, заступник голови ОГП, ситуацію пояснює таким чином: «Анатолій Лебедько підписав коаліційну угоду з двома застереженнями. Перше стосується того, що після виборів буде створений рух задля демократизації країни. Друге застереження — це вимога перетворити Конгрес демократичних сил на постійний орган об’єднаної опозиції. Це друге застереження повністю ігнорується іншими членами коаліції». Він додає, що Лебедько не хоче змінювати Мілінкєвича, але в його партії половина членів вважає: компроміс не буде досягнутий, з коаліції потрібно вийти.
Відповідь інших членів коаліції була твердою: немає жодних підстав навіть говорити про реалізацію вимог ОГП. «Крім Анатолія Лебедька, всі демократичні угруповання вважають скликання чергового Конгресу недоцільним» — сказав голова опозиційної партії «Білоруський народний фронт» Вінцук Вячорка. Перебільшена увага до Конгресу означає втрату часу на організаційні справи, замість того, щоб використати його на роботу з суспільством. Тому політична рада об’єднаної опозиції ухвалила стратегію дій, якою передбачено посилення вимог до проведення нових президентських виборів.
Наразі важко передбачити, чи Мілінкєвичу й Лебедьку вдасться порозумітись. Але одно є зрозумілим: якщо цього не станеться, білоруська опозиція стане значно слабшою, бо найбільшими угрупованнями насправді є Об’єднана громадянська партія, партія БНФ та Партія білоруських комуністів. Решта — невеликі й не мають структур у регіонах.
Проте Валерій Карбалевич, незалежний білоруський політолог, заспокоює: «Розбіжності в лавах опозиції стосуються насамперед стратегії й плану дій та їхнього затвердження Конгресом демократичних сил, тому не варто їх розглядати як привід до розколу».
Але без відповіді залишається запитання: йдеться про програмні питання чи про амбіції лідерів? Казулін, хоча в його партії дуже слабкі структури, вимагає, щоб до нього ставились як до кандидата в президенти, який досяг непоганого результату, тобто так само, як до Мілінкєвича. А Лебедько, як дуже амбіційний політик, не хоче залишатися в ролі «заступника лідера опозиції», тим більше, що в нього чи не найсильніші структури.
З огляду на ситуацію в опозиції та розуміючи, що він має підтримку, набагато меншу від декларованої, президент Лукашенко здійснює певні кроки, спрямовані на створення структур квазігромадянського суспільства. Так, якщо буде ініціатива знизу (а хто в тому сумнівається?), президент вважає за можливе створення партії, у якій, за його словами, буде «еліта нашого суспільства, найбільш тямущі люди, котрі керуватимуть суспільними й іншими процесами в нашому житті».
Президент Білорусі пообіцяв також сприяння провладній молодіжній організації, якщо вона залучить у свої лави «абсолютну більшість молодих людей», особливо студентство. А хто переріс білоруський комсомол і не потрапив у потрібну партію, тому місце в профспілках, які повинні охоплювати всіх працюючих.
Але всі ці псевдодемократичні інституції — не більше, ніж антураж авторитарної влади. І поки не буде справжніх реальних структур громадянського суспільства, а перш за все — політичних партій, сподіватись на суспільно-соціальний розвиток у більшості країн світу, і не тільки Білорусі — неможливо. Це аксіома.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• РАКЕТНО-ЯДЕРНІ ПРОБЛЕМИ ЗАГОСТРЮЮТЬСЯ
• ДРУЗІ Й ВОРОГИ РОСІЇ

назад »»»