ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
КОЛИ СЛУЖАТЬ ЗАЛЮБКИ...
Коли я вперше потрапив до 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних сил України, одразу зрозумів, що живуть і служать тут так, як велить військовий статут, і командир, як то кажуть в подібних випадках, на своєму місці. Приміщення, прилегла до нього територія вирізнялися ідеальною чистотою, солдати вдягнені в добре випрасувані однострої, ввічливі й добре знають свої обов'язки.— А інакше й бути не може,— посміхнувся командир 101-ої полковник Олексій Таран, коли я поділився з ним враженнями від побаченого.— Ми ж не просто військові, а ще й виконуємо важливі завдання.

Специфіка служби вимагає від нас дотримання статутних вимог скрізь і в усьому.
Особовий склад бригади, про яку йдеться, охороняє не лише Генштаб, а й інші важливі об'єкти Міністерства оборони. Тому випадкових людей тут немає: призову до цього з'єднання передує ретельне вивчення морально-ділових рис юнака, поведінки в побуті. І все ж офіцери частини чимало уваги приділяють вихованню воїнів.
— Щоразу проводимо соціологічні дослідження, аби з'ясувати, хто є хто з молодого поповнення,— розповідає заступник командира з гуманітарних питань підполковник Сергій Частюк.— А ще нас цікавить, що найбільше хвилює новобранців. Як правило, це так звана дідівщина. Тож командири підрозділів, їхні заступники всі свої зусилля спрямовують на те, щоб запобігти негативним явищам. Для нас головне — здоров'я, життя воїнів. Несемо за них не лише юридичну, а й моральну відповідальність.
Я, відверто кажучи, до почутого поставився трохи скептично й вирішив з цього приводу поцікавитись думкою солдатів.
— Я прослужив уже півроку, і за весь цей час мене ніхто й пальцем не зачепив,— каже рядовий Олександр Матвійчук.— І в нарядах у їдальні, на різних господарських роботах не доводилось за когось виконувати роботу.
— Ідучи до війська, хвилювався,— зізнається рядовий Микола Харитончук.— Сусід таке розповідав про армію... Але на власному досвіді переконався, що не все так у ній погано, як дехто вважає.
Подібні відповіді почув практично від усіх вояків, з якими спілкувався.
Утім, службою в бригаді задоволені не лише тому, що немає позастатутних стосунків, а й тому, що тут створені всі умови для нормальної життєдіяльності. У кожному підрозділі є кольорові телевізори, відеомагнітофони з широким асортиментом фільмів, добре обладнані народознавчі світлиці з підшивками періодичних видань, зокрема газет «Демократична Україна», «Урядовий кур'єр», «День». До послуг воїнів — спортивні майданчики.
— У вихідні, святкові дні ми організовуємо для наших солдатів культпоходи до музеїв, історичних місць столиці,— розповідає підполковник Сергій Частюк.— Вони, наприклад, у цьому році побували в музеї Тараса Шевченка, Національному меморіальному комплексі Великої Вітчизняної війни, художньому музеї, музеї історії Києва, у кількох історичних храмах. Ми дбаємо про духовний й інтелектуальний розвиток підлеглих.
А щодо харчування, розв'язання інших, так би мовити, земних проблем, то хлопці задоволені. Адже тилова служба, яку очолює підполковник Микола Куклюк, докладає зусиль для того, аби вояки були вчасно й ситно нагодовані.
— У багатьох юнаків харчування до призову було гіршим, ніж тут, в армії,— говорить Микола Миколайович,— особливо у вихідців з багатодітних сімей, у тих, кого виховувала сама тільки мати. Принаймні так вони запевняють. У добовому раціоні солдата — 400 грамів білого хліба і 350 грамів житнього, 200 грамів м'яса, 150 грамів риби, 900 грамів картоплі та різних овочів, 30 грамів вершкового масла тощо.
Полковник Олексій Таран задоволений службою практично всіх офіцерів з'єднання.
— Життя є життя, всіляке трапляється: дехто за недоліки в службі і стягнення має,— відверто говорить він.— Але загалом всі мої колеги — від лейтенанта до підполковника — сумлінно виконують свої обов'язки.
Останнім часом з ініціативи Олексія Валерійовича командні висоти, як тут жартують, «захоплюють» молоді офіцери.
— За нинішніми лейтенантами — майбутнє нашого війська,— продовжує полковник Таран,— тому і висуваємо їх на вищі посади. При цьому, звісно, зважаємо на їхні моральні, ділові, професійні риси. Натомість кожен випускник військового інституту, що прибуває до нас для подальшої служби, знає: його кар'єра в його власних руках і лише від нього самого залежить просування щаблями службової драбини.
Старші лейтенанти Олександр Ясюк, Віктор Осадчук, Юрій Ярмолюк прийшли в частину кілька років тому, а нині вже командують ротами. Олексій Соколов ще третьої зірочки на погони не встиг отримати, а вже командує підрозділом. Микола Швець та Костянтин Міщенко — капітани. Це звання відповідає посаді командира роти. Проте ці офіцери командують батальйонами, тобто обіймають підполковничі посади.
— Призначаючи їх на ці досить відповідальні посади, я, чесно кажучи, дещо хвилювався,— каже Олексій Валерійович.— Час показав, що даремно: ці офіцери довели, що вміють керувати колективами. У їхніх підлеглих, зокрема, немає позастатутних відносин, інших грубих порушень військової дисципліни. Солдатів не раз відзначали за успіхи у вартовій службі, виконання інших важливих завдань.
Першими помічниками офіцерів є молодші командири, адже саме вони цілодобово залишаються із солдатами, як ніхто інший знають їхні настрої, уподобання, мають відповідний вплив на підлеглих. Тому в бригаді приділяють багато уваги становленню молодших командирів.
— Кандидатури на ці посади пропонують командири рот,— розповідає начальник штабу частини підполковник Олексій Гайтанжи.— Їх розглядає атестаційна комісія бригади. А перед цим влаштовують тестування претендентів, за результатами яких визначають їхні організаторські здібності, уміння знаходити спільну мову з підлеглими. До речі, не всі витримують іспити. Натомість ті, хто їх пройшов, як правило, довіру виправдовують.
— Ми часто нарікаємо на падіння серед молоді престижу військової служби. Дехто з міноборонівських чиновників пропонує знімати якомога більше фільмів про армію, друкувати книжки військово-патріотичного змісту тощо. Чи потрібно все це? Безумовно. Проте, як на мене, лише ці заходи бажаних результатів не дадуть. Вони можливі за умови, що для всіх вояків-строковиків будуть створені нормальні умови життєдіяльності, командири зважатимуть на їхні інтереси. І прикладом в цьому може слугувати з'єднання, очолюване полковником Олексієм Тараном. Так, тут є недоліки, недопрацювання. Але де, скажіть, їх немає? Проте в цій частині про них і говорять відверто, і намагаються їх позбутись.
— Головне наше багатство — солдати,— часто повторює на службових нарадах командир 101-ї.— Ми маємо завжди й скрізь пам'ятати, що на них удома чекають.
Упевнений: коли б подібні принципи сповідували всі офіцери нашого війська, то й проблем з його престижем не було б.
також у паперовій версії читайте:

• КОМП'ЮТЕРНІ «ВІДДІЛИ КАДРІВ»
• АБИ ЗМОВКЛО ВІДЛУННЯ ВІЙНИ
• МЕЧІ — НА ОРАЛА

назад »»»