ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
АКТОР АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ
«Мій Костя» — так просто й безпафосно назвала свою книгу народна артистка СРСР Ада Роговцева. Кому вона присвячена — здогадатись нескладно: безперечно, Йому — чоловікові, другу, порадникові, колезі й також народному артистові СРСР Костянтинові Степанкову. Хоч Ада Миколаївна та інші учасники презентації видання в столичному Будинку кіно не сумніваються, що цими двома словами своє ставлення до Костя Петровича висловили б ще й безліч людей, які особисто його не знали — лише бачили на сцені, екрані, чули у виставах радіотеатру.

До аналізу змісту нової книжки не вдаватимусь, адже за недоброю традицією, подарункових примірників для журналістів організатори не передбачили, та й взагалі кількість книжок, що продавалися, була доволі обмеженою. Ціна — 35 гривень — теж не кожному по кишені... Тож краще розповім про сумний, ліричний і водночас оптимістичний вечір спогадів, на який перетворилася презентація.
Поєднання цих трьох тональностей, мабуть, не випадкове: усі вони були і в житті Костя Петровича. Син священика, протоієрея Петра Волощука (таким є справжнє прізвище артиста), він змушений був приховувати своє походження. Голод, що охопив Україну в 1947 році, змусив юного Степанкова полишити театральну мрію й піти вчитись до Уманського сільськогосподарського інституту, який, на його думку, був ближче до харчів. Його чудова гра в студентському театрі так би й залишилась ніким не поміченою, якби самодіяльного актора не побачив корифей української сцени Амвросій Бучма.
І все ж талант Костянтина Степанкова найповніше розкрився не в театрі, а в кінематографі й на педагогічній ниві. Актор зважився на досить сміливий і ризикований учинок: пропрацювавши 13 років у столичному Театрі імені І. Франка, пішов з уславленої сцени на кіностудію імені
О. Довженка. «Його звільнення з театру мені здавалося катастрофою,— згадує Ада Миколаївна,— але почалася успішна кінокар’єра».
Він знайшов себе в кіно, де зіграв понад сто ролей. «У час, коли було так багато неправди, Костянтин Петрович залишався актором абсолютної істини незалежно від того, ким були його герої — комуністами, націоналістами, плебеями, аристократами»,— сказав на вечорі доктор мистецтвознавства, культуролог Вадим Скуратівський, дуже точно визначивши квінтесенцію творчої й людської сутності Степанкова.
— Того унікального акторського братства, яке єднало Івана Миколайчука, Костянтина Степанкова, Борислава Брондукова,— у нас немає. А вони вміли сприймати життя таким, яким воно є, і співати всупереч негараздам,— поділилася спогадом Ніна Матвієнко.
Справді, рідкісною стає елементарна взаємоповага майстрів акторського цеху. Не кажучи вже про взаємодопомогу. Для Костя Петровича ці риси були природними. Якщо дух митця витав того вечора в Будинку кіно, він почув утішні слова подяки від послідовників, котрим митець передав мудру творчу спадщину. Приміром, Ольгу Сумську навчив своєї улюбленої народної пісні «Голуб на черешні» — її вона проспівала в дуеті з чоловіком, актором Віталієм Борисюком. До речі, ця мелодія стала лейтмотивом фільму «Роксолана», у якому Степанков зіграв Селіма, батька султана Сулеймана.
Богдан Ступка з притаманним йому артистизмом відтворив події часів своєї молодості. Зокрема, розповів, як він, іще не досвідчений у кіно театральний актор, дебютував у картині Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою».
— Коли знімали дубль, я форсував голос — і він летів кудись вдалину,— говорить актор. — Я кричав: «Це мої гори — я їх нікому не віддам!» І раптом чую голос Костя Петровича, який умостився біля прожектора й шепоче: «Пацан, не кричи так, говори немовби в себе на кухні». І я спробував промовити слова з іншою інтонацією. Режисер одразу відзначив: «Цей дубль вдалий».
Було що згадати й учениці Костянтина Степанкова, яка розділила з ним долю — Аді Миколаївні Роговцевій. Найдорожчою «реліквією» став для неї останній монолог Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки, підготовлений разом з викладачем на третьому, випускному для здібної студентки, курсі Київського театрального інституту. Актриса знову прочитала його, і в цей час, здавалося, не могло не завмерти серце, якщо воно б’ється в грудях.
«Гадаю, найбільшим щастям була його зустріч з Адою,— зауважив на вечорі кінооператор Сергій Лисецький,— інакше Степанков би зламався.» Однак важко зміряти, кому поталанило більше — мабуть, щастя було спільним. Хоча в їхньому подружньому житті не всі сторінки — рожеві, вони здолали дорогу, якою йшли 46 років. Бути пліч-о-пліч, незважаючи ні на що, допомагала перш за все незнищенна взаємоповага двох особистостей. «А покохала я його таким, яким побачите на екрані» — за мить після цих слів Ади Миколаївни з’явився знайомий епізод зі стрічки Миколи Мащенка «Як гартувалася сталь», у якому матрос-більшовик Жухрай (Степанков) співає: «Там вдали за рекой».
Воскресити в пам’яті гарне й мужнє обличчя Костянтина Степанкова, його неповторно органічні гру і спів народних пісень допомогли аудіозаписи і кадри з фільмів «Гадюка», «Анничка», «Високий перевал», «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Дума про Ковпака», «Вавилон ХХ», «Ашик-Кериб».

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• СВІТЛАНА ДОБРОНРАВОВА:«НАВЧАЮ СТУДЕНТІВ ЛЮБОВІ ДО ЖИТТЯ»
• «ЕТЮДНІ ЕКСПРОМТИ»

назад »»»