ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЦЕНТР ЄВРОПИ — В УКРАЇНІ
Цьогоріч фестиваль зібрав рекордну кількість учасників: 27 країн (чинні члени ЄС і кандидати на вступ плюс Україна) представили у столиці й мають нагоду показати у Запоріжжі (26 травня) та Харкові (28 травня) свої національні й культурні традиції.

Святкування Дня Європи в Києві стало справжньою подією для всіх охочих взяти у ньому участь. Євромістечко було розподілено на кілька кварталів — європейських кухонь, музики і мистецтв. Утім, межа між ними була умовною. Намет кожної з країн потребував окремої уваги. Приміром, намет Фінляндії було прикрашено ілюстраціями до відомої книжки Тувве Янсон «Пригоди Муммі-троля». Німеччина запропонувала широкий спектр інформації про свою державу і про те, де в Україні можна вивчити німецьку мову. Швейцарці пригощали шоколадом свого виробництва. У маленькому наметі Австрії музичні гурмани розкошували творами геніального Моцарта — грав невеликий оркестр. На презентації ж виставки картин пропонували проголосувати за мистецьку роботу, що найбільше сподобалася.
Закономірно, що Франція найбільше приваблювала представниць прекрасної статі. Компанія «L'Oreal» розмістила на «своїй території» павільйон краси, де професійні візажисти робили макіяж усім охочим, розкриваючи секрети своєї майстерності.
Гостинна Україна порадувала гостей бойовим гопаком, народними танцями і грою бандуриста.
У містечку працювала Школа європейських мов, де можна було опанувати основи (для початку — кілька слів чи поширених звернень) англійської, німецької, французької й іспанської та екзотичних для нас скандинавських мов.
Для аматорів полеміки діяв павільйон суспільних дебатів, де представники європейських країн, депутати Верховної Ради та інші відомі особистості України дискутували на теми європейської культури, суспільства й економіки, планів нашої країни щодо вступу в ЄС, питань міжнародної торгівлі та інвестицій.
Проте чи не найграндіознішим нововведенням цьогорічного Дня Європи став турнір з міні-футболу, присвячений Чемпіонату світу-2006 у Німеччині. Змагання було розподілено на кілька турнірів: дитячий, молодіжний, жіночий і VIP-турнір, де грали політики і дипломати. В перервах між матчами влаштовувалися конкурси та вікторини для глядачів, які повеселилися від душі. Кульмінацією свята був концерт за участю таких відомих гуртів як Cardigans, ТНМК і ВВ. Тим часом група чоловіків-бізнесменів мирно протестувала на Майдані Незалежності проти надто високого мита, періодично закликаючи дівчат, які гуляли центром міста, отримати каски і взяти участь у акції...
Представники європейських країн відзначили, що впадає в око щира гостинність українців. Молодій незалежній державі гості побажали якнайшвидше досягти того рівня економічного і соціального розвитку, який би дав змогу їй стати членом Європейського Союзу. А основні ознаки того, що Україна прямує до цього,— наявні.

Євгенія МАЗУР


ПАРЛАМЕНТ-2006: ВІД ПЕЧАЛІ ДО РАДОСТІ?
Якщо колись, за радянських часів, інтерес до політики могло підігріти лише повідомлення про смерть генерального секретаря ЦК КПРС, то нині цікавість до процесів, які відбуваються в державі, є високою. Здається, першого засідання новообраної Верховної Ради дехто очікує більше, ніж фіналу Ліги чемпіонів або чергової серії улюбленого телесеріалу.

Та в цьому немає нічого дивного. Адже виборці не для того ходили на дільниці (дехто навіть довжелезну чергу вистоював) 26 березня, щоб нині просто зачинитися на власній кухні й не думати про політику.
Отже, скільки б «не варили воду» учасники майбутньої парламентської коаліції, громадяни усе-таки сподіваються на ефективну роботу Верховної Ради. Показово, що Комітет виборців України нещодавно спрогнозував обрання керівництва парламенту і створення коаліції саме у перший день роботи нового парламенту. Хоча керівник цієї структури Ігор Попов зазначає: торги за провідні посади в парламенті триватимуть до останнього. Сама ж коаліція матиме ситуативний характер. Ще експерти КВУ прогнозують: керівники фракцій ніяк не зможуть проконтролювати голосування народних обранців.
Вочевидь, у цьому припущенні — своя логіка. Адже імперативний мандат, на який покладали надії ті, кого дратують постійні переходи нардепів із фракції у фракцію, вдалося узаконити лише у надзвичайно викривленому варіанті. Нагадаємо, депутат позбавлятиметься свого мандата лише тоді, коли сам забажає вийти з фракції. Якщо ж його буде виключено, він спокійнісінько може пристати до будь-кого іншого.
Давайте поглянемо, що це означатиме на практиці. Припустимо, депутатові Іваненку (Петренку, Сидоренку) представники фракції-конкурента запропонують добрий куш. Припустимо, що цей депутат не має аж надто стійких політичних переконань і погоджується. Що він робить? Перебуваючи у своїй фракції, голосує, як хоче. Та ще й відвідує засідання фракції, де його колеги обговорюють важливі (часто стратегічні) питання. Він усе це чує, а потім переповідає конкурентам, тим самим стимулюючи керівників своєї фракції його якнайшвидше виключити.
До речі, варто пригадати одну заяву Юлії Тимошенко, зроблену ще до виборів. Під час одного з інтерв'ю вона визнала, що 50 відсотків голосів її блоку не вдасться отримати. І тут-таки спрогнозувала, що бажану більшість вона формуватиме з частиною (!) депутатів «Нашої України». Цікавий натяк, чи не так? Щоправда, за нинішнього розкладу, коли потенційна коаліція трьох політичних сил загалом матиме 243 голоси, ця ідея видається несерйозною. Надто великою мала б бути потенційно відколота частина. А в «Нашій Україні», як не як, поділ між прибічниками і супротивниками прем'єрства Юлії Володимирівни — приблизно 50 на 50.
Для збереження єдності у потенційній парламентській більшості «трійця» мусить постійно бути монолітною. Цього якраз «помаранчевим» і не вистачає. І не вистачає набагато більше, ніж їхнім опонентам. Наразі 186 голосів Партії регіонів набагато зібраніші, ніж 243 «багнети» потенційних провладних союзників.
Щоправда, і тут є один нюанс. Якби «регіонали» мали достатній досвід роботи в опозиції, нині вони були б ще потужнішою силою. Та представники ПР не можуть без влади. Звідси й заклики до «Нашої України» щодо створення так званої «широкої коаліції».
Можна припустити, що в надрах своїх штабів «регіонали» розмірковують зовсім не так. Фактично, «широка коаліція» потрібна їм лише для ще більшої дискредитації «Нашої України». Наразі тільки ледар не веде мову про можливість дострокових парламентських виборів. І про те, що після нинішнього процесу формування коаліції «Наша Україна» ризикує отримати ще гірший результат. Усе це справді так. Однак чимало експертів припускають: якщо «помаранчева» коаліція не буде міцною, приблизно така сама картина спостерігатиметься і на нових парламентських виборах.
Теоретично ж Україна житиме без виборів цілих 3,5 роки. Довше на виборчі дільниці ми не ходили тільки раз — з липня 1994 (коли главою держави став Леонід Кучма) до березня 1998-го (коли було обрано Верховну Раду третього скликання). Треба сказати, ті майже чотири роки не минули безслідно. Попри постійні суперечки між президентом та народними обранцями на чолі зі спікером Олександром Морозом, було прийнято чимало важливих рішень на всіх напрямах: ухвалено Конституцію, дано старт потужним приватизаційним процесам, підписано Хартію про партнерство з НАТО, укладено великий договір з Росією... Цей перелік можна продовжувати.
Якщо діяльність гілок влади нині буде результативною, конфігурація прихильників певних політичних сил може змінитися. Але не настільки кардинально, щоб, скажімо, мешканці Донбасу стали у своїй більшості підтримувати Віктора Ющенка, Олександра Мороза чи Юлію Тимошенко. Просто наша держава поділена на прибічників євроінтеграції й тих, хто тяжіє до Росії. Але поступово кількість перших зростає, а останніх зменшується. Щоб довести це, достатньо пригадати результати президентських виборів 1991-го і 1994 років. На зорі незалежності Леонід Кравчук сприймався, як недавній партійний функціонер, а його основний суперник Вячеслав Чорновіл асоціювався із рухом на Захід. Переміг Кравчук, здобувши 60 відсотків. Через 2,5 роки на дострокових виборах глави держави вже його конкурент Леонід Кучма більше тяжів до Росії. І знову перемога була за проросійським політиком.
І нарешті у 2004 році ситуація змінилась. Проте перевага тих, хто підтримує євроінтеграційність України, ще надто хитка. Щоб її посилити, «трійці» конче потрібно створювати міцну коаліцію. Тому, можливо, не варто перейматися, почувши про чергові поправки до поправок у «енному» за рахунком проекті угоди. Можливо, це й справді те, що називається «домовитися на березі»?
Що ж, поживемо — побачимо. Найближчі голосування у Верховній Раді дадуть відповідь на більшість запитань. Хоча поки не можна упевнено сказати, коли саме будуть ці голосування. Законодавство дозволяє депутатам «розкачуватися» ще цілих два місяці. Фактично перший рубікон вони подолали. Себто домовитися про проведення засідання не пізніше, ніж за місяць після офіційного оголошення результатів виборів, нардепи змогли. Якби цього не сталося, розпустити їх можна було б уже 27 травня.
Післязавтра, після підписання депутатської присяги, розпочнеться другий відлік часу — за 60 днів сформувати коаліцію і обрати главу Кабміну. Та якщо обранці знову намагатимуться вкластися саме в цей термін, а не прискорять процес, це виглядатиме комічно. Втім, з дня на день може відбутися анонсована зустріч лідерів «Нашої України», соціалістів і БЮТівців з Президентом Віктором Ющенком. Глава держави чітко заявив: більше зустрічатися «просто так» він наміру не має. Отже, слідкуймо: як тільки до приміщення на Банковій вирушать відомі особи,— значить угода справді готова до підписання. А там побачимо, чи зможуть шановні політики виконати усі записані в ній домовленості.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• 27-е МІСЦЕ ІЗ 27-и ПОЧЕСНИМ НЕ НАЗВЕШ
• І ЗНОВУ «ГАЗОВА АТАКА»?

назад »»»