Головна
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
Головні новини
За пенсіями до ПФ звернулося 64 тис.переселенців У зв’язку з переїздом через воєнні дії на ... (12 Жов 2014)
Добра воля Не­що­дав­но бу­ли ... (12 Жов 2014)
Як Москва сама себе висікла 7 сеп­ня уряд Ро­сії на ... (12 Жов 2014)
Турецький Кіссінджер іде вгору Ре­джеп Та­йп Е­до­ган ... (12 Жов 2014)
Союз держав-ізгоїв У Мос­кві дня­ми ... (12 Жов 2014)
Активізація дипломатичних маневрів навколо Ураїни Чергове загострення військово-політичного ... (12 Жов 2014)
План Путіна Пе­зи­дент о­сії ... (12 Жов 2014)
Штайнмаєр вважає Порошенка й Путіна відповідальними за ... Міністр закордонних справ Німеччини ... (12 Жов 2014)
УКРАЇНА – НАТО Учо­ра в Уель­сі ... (12 Жов 2014)
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ЛІКИ ВІД ЗЛОЧИННОСТІ СОЛОДКИМИ НЕ БУВАЮТЬ
Викоренити злочинність так само неможливо, як і викоренити хвороби, але застерегти чи обмежити її негативні наслідки, зокрема в частині жорстоких насильницьких злочинів — таке завдання державі цілком під силу. Для цього, власне, й існують правоохоронні органи. Від них, до речі, залежить лише п'ята частина успіху, решту повинні забезпечити інші суспільні інституції, а головним чином — самі громадяни, від чиєї волі переважно залежить, чи стануть вони жертвами злочинів, чи ні.

Базис вокзальної злочинності постійно звужується
Тривалий час найбільш криміногенно небезпечним місцем у Києві вважався залізничний вокзал та його околиці. Й у цьому немає нічого дивного, оскільки вокзали завше були гарячими точками для міліції будь-якого міста, а тим більше — міста-мільйонника. За радянських часів, коли столиця на ніч завмирала, тільки тут працювали магазини і вирувало активне життя, в тому числі й кримінальне. З початком перебудови це жваве місце окупували повії та спекулянти, але з роками ця хвиля змістилась, бо з'явилося чимало нічних розважальних закладів і супермаркетів з цілодобовим режимом роботи. Жінкам легкої поведінки уже зовсім непотрібно було спацерувати по Привокзальній площі. Відтепер чоловік, якому кортіло «полунички», підходив до когось із таксистів, той дзвонив кому треба по мобільному телефону і потім пояснював клієнту, за яку суму дівчина готова провести з ним ніч і в якому саме барі вона зараз сидить.
Тож базис вокзальної злочинності значно звузився і відтак основну категорію її жертв стали складати заробітчани з провінції. Коли в Києві почався будівельний бум, сюди з усіх кінців почали з'їжджатися бригади сільських фахівців — електриків, мулярів, котрі зазвичай використовували найдешевший вид транспорту — приміські електрички. В понеділок вранці вони прибували до своїх об'єктів, а по п'ятницях увечері роз'їжджалися на вихідні, везучи додому тижневу зарплатню. П'ятниця, вечір — сприятливий час для того, щоб дозволити собі, так би мовити, «зняти стрес», розслабитися, хильнути оковитої, і саме тоді на легковажних заробітчан і чатували грабіжники.
Не кожен трудівник з периферії, звісно, потрапляв у їхні тенета. Хто відкладав «застілля» до того моменту, коли потрапить до родинного кола, почувався у повній безпеці. А от до того гурту, який в очікуванні потяга, розливав чарки вже на приміському вокзалі, немов мухи на мед летіли молоденькі дівчатка. І хоча спостережливій людині вже з їхнього вигляду було зрозуміло, який у них рід занять, до того моменту трудівники-будівельники вже були в такому стані, коли й попелюшка здається принцесою.
Дівчата, хильнувши з їхніх рук дармової горілочки та добре пам'ятаючи про свою роль, поводилися досить грайливо, а чоловіки, очманівши від їхньої доступності, пропускали одну за другою електрички свого напрямку. Чим усе це закінчувалося, неважко здогадатися: юні «чарівниці» відводили дядьків у затишні безлюдні місця (ніби для того, щоб наодинці подарувати їм насолоду), а там їх грабували спільники-хлопці. Практикувався й простіший сценарій: до гурту один за одним підсідали хлопці, котрих дівчатка представляли своїми «братами», потім знічев'я починалася бійка, і результат був той же: заробітчан позбавляли їхнього заробітку.
Потерпілі рідко зверталися до управління вокзальної міліції, але якщо звернулися, то правоохоронці мали не менше проблем. Уявіть себе на місці чергового оперуповноваженого карного розшуку. Коли до нього звертаються пограбовані люди, він зобов'язаний перш за все разом з ними оглянути місце пригоди (на той випадок, якщо зловмисники десь поблизу або загубили там якісь речові докази злочину), потім прийняти заяву і зареєструвати її, а після цього показати заявникові фотоальбоми з особами, раніше затриманими за пограбування чи дрібні хуліганства, де у більшості випадків знаходяться фотографії й анкетні дані кривдників, котрі, як правило, є «постійними клієнтами» місцевої міліції.
Схема нібито й проста, але в житті все виходило не так легко. По-перше, оглянути з потерпілим місце події було вельми проблематично, оскільки й він сам ледь тримався на ногах. По-друге заявник часто був неспроможний не те що написати заяву, а хоча б підписати її. А по-третє, пред'являти йому фотоальбом взагалі було безглуздо, оскільки він перебував у такому стані, що й рідної мами там не впізнав би.
Зате ледь протверезівши, неборака не хотів нічого, окрім як сісти в електричку і швидше потрапити додому. Були випадки, коли недосвідчені ще оперативники реєстрували заяви і відпускали заявників, поклавшись на їхнє чесне слово, що в понеділок вранці вони прийдуть в управління. Але в понеділок вранці ті, забувши про все, поспішали заробляти нову копійку на будівництві, а оперуповноважений змушений був шукати не грабіжників, а самого пограбованого, аби провести з ним необхідні слідчі дії. Так нескладний злочин перетворювався на невирішувану проблему, тож не дивно, що деколи міліціонери просто проганяють з чергової частини нетверезих дядьків, котрі скаржаться, що їх пограбували.
Нині, на щастя, на столичному вокзалі ви більше не зустрінете ні чоловічих гуртів, що бенкетують прямо на торбах, ні неохайних дівчат, ні гультіпак, що шукають пригод — усю цю публіку немов корова язиком злизала. Дива не сталося, просто адміністрація залізничного вокзалу перестала займати позицію стороннього спостерігача і уклала договір про охорону громадського порядку на території вокзалу з однією сумлінною фірмою. Ми не станемо вказувати її назву, щоб не робити цій суто комерційній структурі реклами, але зазначимо, що діє вона на цілком законних підставах. Адже у правилах поведінки на залізничному транспорті чорним по білому написано, що на вокзалі «забороняється розпивати спиртні напої, окрім як у закладах громадського харчування, знаходитися у стані алкогольного сп'яніння, а також перебувати в одязі, котрий забруднює приміщення вокзалу та інших пасажирів». Виконувати ці правила обов'язково усім і вимагати їх виконання від інших має право кожен громадянин, а тим більше співробітник охоронної фірми, який отримує за це гроші.
Таким чином базис вокзальної злочинності звузився ще більше. Звикають до порядку і заробітчани — вони поводяться тверезо і розумно, до них ніхто не залицяється, ніхто не зваблює, і кількість пограбувань стрімко знизилась. Столичний вокзал став чистим і охайним, тут не соромно зустрічати гостей. Адже відомо: найдовше пам'ятаються перше і останнє враження, і це часто буває саме те місце, де відбуваються зустрічі-прощання.

Ліс рубають — тріски летять
Цікаво, що далеко не всі правоохоронці у захваті від діяльності цієї охоронної фірми. Так у бесіді з нами начальник Управління МВС України на транспорті В'ячеслав Гарбуз зазначив, що її співробітники поводяться з людьми по-хамськи і грубо виганяють пасажирів із залів очікування, у зв'язку з чим до його відомства надходять численні скарги громадян.
Що тут заперечити? Якщо такі факти є, їх слід з'ясовувати й усувати. Для того й існують нагля-
дові органи, щоб розбирати скарги громадян і притягати винних до відповідальності. Але ми поцікавились, хто ж саме скаржиться у даному випадку — навряд чи бомжі або заробітчани: перші, напевне, вже й розучилися писати, другим же просто ніколи цим займатися.
Пошуки привели нас до одного такого скаржника, прізвища якого не називатимемо на прохання його родичів. Цьому чоловікові шістдесят років, вигляд має охайний — колишній військовослужбовець, офіцер-відставник, людина освічена. Отже, заяви писати вміє, у чому сам зізнався. За його словами, якось він очікував свого потяга і нікого, як-то кажуть, не зачіпав. А тут, мовляв, підійшли охоронці в уніформі й стусанами виштовхали з приміщення вокзалу на вулицю під дощ. А коли намагався повернутися, то вдарили так сильно, що аж упав. Згідно з висновками перевірки, викладені факти підтвердилися, але в порушенні кримінальної справи йому було відмовлено за малозначністю випадку.
Отже, на перший погляд, ситуація обурлива, проте син та невістка заявника висвітлили дещо інший бік справи. Цей чоловік одинокий, мешкає неподалік вокзалу. Непогана він людина, але має слабкість до алкоголю. У день отримання пенсії діти спеціально возять його до супермаркету, аби він скупив усе необхідне і бажано на місяць вперед. Але заначка у пенсіонера все одно залишається і, коли природа бере своє, він іде на вокзал шукати веселу компанію. Ніякого потяга чоловік, звичайно, не чекає, бо нікуди йому їхати, зате узявся водити до себе з вокзалу «квартирантів», гуртом пиячили і зчиняли такий погром, що навіть дітям того чоловіка телефонували сусіди і казали: «Рятуйте свого батька!» Одного разу він загубив десь свого паспорта (можливо, його вкрали на замовлення шахраїв), і після того син забрав до себе додому усі документи на його квартиру — подалі, як кажуть, від гріха.
Тож подумки, напевне, можна подякувати хлопцям з приватної охоронної фірми, котрі мимоволі рятували чоловіка від біди, проганяючи з вокзалу, де він шукав пригод на свою голову, додому.

Злочин на безлюдній станції
Відомо: переважної більшості злочинів можна уникнути за порядної поведінки громадян та пильності її адміністративних органів. Але бувають ситуації, коли біди не можна ні передбачити, ні застерегти, і тоді єдине, що можуть зробити правоохоронці — це оперативно розкрити злочин і належно покарати винних. Саме такий випадок, теж пов'язаний із залізничним вокзалом, нещодавно стався у Києві.
Їхала якось в електричці «Конотоп—Київ» компанія безпритульних хлопчаків, котрі свого часу покинули рідні домівки або втекли з дитячих будинків і тепер вели бродячий спосіб життя. На столичному вокзалі їм нічого було робити, оскільки звідти б їх швидко прогнали, не давши ні пожебракувати, ні переночувати, тож вони систематично мандрували приміськими поїздами, щоб принаймні погрітися, за можливості обікрасти п'яного, а якщо пощастить, то й зустріти добру душу, котра б їх пригріла. «Укрзалізниця», на жаль, не має змоги перекрити доступ до електричок таким от безквитковим пасажирам, а транспортна міліція супроводжує своїми нарядами лише кожний четвертий приміський потяг, тож компанії юних безпритульних «зайців» ще не скоро зникнуть з наших залізниць.
І от сталася несподіванка: з технічних причин на одному з перегонів електричка змінила маршрут і замість «Києва-Пасажирського» попрямувала об'їзним шляхом до станції «Борщагівка». Частина хлопчаків вийшла на зупинці «Київ-Петрівка» — підлітки сподівалися чимось розжитися на Оболоні, а двоє 16-літніх юнаків поїхали до кінцевої зупинки. Там гілки залізниці утворюють своєрідний трикутник, котрий місцеві мешканці неспроста називають Бермудським. Ця безлюдна, покрита кущами й бур'янами місцевість справляє моторошнувате враження, однак різноманітні волоцюги почувають себе там як удома.
У цій же електричці їхала 22-літня дівчина родом з Чернігівщини, котра працювала в одній з комерційних фірм Києва і мешкала на квартирі у родичів. Вона не належала до категорії легковажних і ніяких пригод у дорозі не шукала. Везла з дому великі сумки з продуктами, з якими родичі чекали її на залізничному вокзалі. Коли ж сталася така пертурбація, вона подзвонила родичам по мобільному телефону, аби вони мерщій прямували з «Києва-Пасажирського» на Борщагівку. Але ті, на жаль, трохи не встигли.
Після того, як усі інші пасажири розійшлися, підлітки угледіли дівчину, котра самотньо стояла із сумками на платформі. Зловмисники не могли пройти повз таку беззахисну жертву, а тому затягли бідолашну в лісосмугу і там по черзі зґвалтували її, а потім забрали мобільний телефон, гроші та речі і, залишивши саму, зникли у заростях.
Коли потерпіла дісталася додому й розповіла про свою пригоду по спецлінії «02», міліція відреагувала миттєво, і слідчо-оперативна група лінійного відділу внутрішніх справ, забравши дівчину, негайно прибула з нею на місце події. Була вже друга година ночі, але розшуковці правильно припустили, що нападники, заволодівши грошима, найшвидше пішли «окропити удачу» до найближчого генделика. В першу чергу було перевірено розташований неподалік ринок «Колібріс», де вистачало закладів подібного призначення. І хоча злодіїв там уже не було, офіціантки одного з барів повідомили, що хлопців з такими прикметами вони знають, оскільки ті часто до них заходять. Ці ж дівчата і назвали місця, де вони постійно вештаються.
А затримали ґвалтівників у Святошинському районі, в дитячому садочку, де розмістився центр благодійної допомоги «Левіт», працівники якого безкоштовно годували осіб без певного місця проживання. Підлітки частенько заходили туди у перервах між мандрами, коли не вдавалося що-небудь нажебракувати чи кого-небудь пограбувати. Завітали вони туди за «соціально-психологічною допомогою» наступного ранку, коли, програвши в ігрових автоматах усе награбоване, залишились без копійки грошей. Нині ґвалтівники заарештовані й по завершенні слідства будуть віддані до суду.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
  • ЛЬВІВСЬКІЙ ФЕМІДІ СЛУЖИВ ХАБАРНИК

назад »»»


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».