ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
СТАТУС — ГРОМАДСЬКИЙ. ДІЇ — ПРОФЕСІЙНІ...
За часів колишнього Союзу недержавні рятувальні служби існували лише під дахами туристичних, альпіністських, спелеологічних та інших спортивних клубів, заняття в яких пов'язані з ризиком для життя. З наслідками стихійних лих, техногенних катастроф боролися державні структури, зокрема ті, що входили до системи цивільної оборони і вони не дуже опікувались громадськими організаціями.

Та, попри це, під час ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії дії рятувальників, що працювали на громадських засадах, відзначалися грамотністю і чіткістю дій, вони врятували тоді не одне людське життя. Були з-поміж них і представники України, котрі згодом, на початку 90-х років минулого століття об'єдналися — за ініціативи тодішнього начальника штабу Цивільної оборони України генерал-лейтенанта Миколи Бондарчука — в Українську асоціацію рятувальників (УАР). Саме з цієї асоціації почалась «біографія» столичної оперативно-рятувальної служби «SOS», яку очолює Володимир Діденко.
— Ще навчаючись в Київському університеті ім. Тараса Шевченка, я захоплювався екстремальними видами спорту,— говорить Володимир Іванович.— Це водний туризм, спелеологія, що загартовують людину не лише фізично, а й морально, вчать правильно орієнтуватись за складних ситуацій.
Колеги Діденка мають висотно-технічну підготовку, вміють працювати з гідравлічними та пневматичними механізмами, що використовуються під час ліквідації наслідків «НП», є серед них і водолази.
До речі, структура, очолювана радіофізиком Діденком, на шість років «старша» від Міністерства України з надзвичайних ситуацій: вона «народилась» наприкінці 1990 року, а МНС — у 1996-му. Зважаючи на досвід Володимира Івановича, його свого часу включили до урядової комісії з питань техногенно-екологічної безпеки, він брав активну участь в розробленні концепції діяльності МНС.
— Удосконаленню навичок рятувальника немає меж,— вважає пан Діденко.— Більше того, кожен, хто так чи інакше причетний до ліквідації наслідків різних «НП», зобов'язаний дбати про свій професійний рівень.
Переконання мого героя не розходяться з конкретними справами: 1999 року Володимир Іванович отримав сертифікат інструктора авіаційного пожежогасіння й рятувальних робіт, пройшов навчання на курсах НАТО з надзвичайного цивільного планування та готовності до надзвичайних дій. Коли український літак зазнав у небі Греції катастрофи, то разом із такими ж волонтерами брав участь в ліквідації її наслідків.
Упродовж останніх п'яти років силами «SOS» утилізовано понад дві тисячі кілограмів ртуті. Якщо говорити про внесок Володимира Івановича та його колег у справу безпеки життєдіяльності киян і гостей міста, то скажу таке: за останні 12 років вони зробили майже 10 тисяч виїздів для ліквідації різних «НП».
Це були не прогулянки вулицями столиці: вони занурювалися у води Дніпра і шукали утоплеників, визволяли з понівечених авто тих, хто потрапив у ДТП, піднімали затонулі автомобілі й навіть відчиняли двері квартир, господарі яких загубили ключі.
У «аматорів-рятувальників» склались добрі відносини з Міністерством з надзвичайних ситуацій. Зважаючи на їхній професіоналізм, керівництво МНС залучало їх до міжнародних навчань, що проходили під егідою НАТО. Кращим визнанням високої професійної підготовки «SOSу» є те, що керівництво МНС внесло його до сил швидкого реагування, покликаних займатись пошуково-рятувальними роботами як на теренах України, так і за її межами. Кілька років тому члени оперативно-рятувальної служби столиці спільно з фахівцями Міністерства та Української асоціації рятувальників підвищували свою кваліфікацію в США.
Не обходиться і без проблем. Нагадаю, що «SOS» функціонує завдяки самофінансуванню, тобто за принципом: зробив справу — отримав гроші. Щоправда, часто доводиться працювати «просто так». Приміром, коли приходять на допомогу людям похилого віку, котрі, окрім пенсії, не мають інших доходів. Володимир Іванович вважає, що в «таких випадках збитки виправдані». Проте трапляється, що в боржниках перед рятувальниками «ходять» підприємства й організації, господарська діяльність яких приносить їм мільйонні прибутки, райдержадміністрації.
Свого часу заступник голови однієї з них у листі, адресованому Діденку, стверджував, що «смерть людини не є чимось надзвичайним», тому відмовився оплатити роботи, пов'язані зі зніманням тіла жінки, що повісилась на швелері Московського мосту!..
Та, на щастя, не всі органи влади міста так реагують на виконані рятувальниками роботи: у переважній більшості із них посадові особи ідуть на співпрацю із «SOS», укладаючи відповідні угоди.
Налагоджено тісну співпрацю і з багатьма промисловими підприємствами: АТ «Оболонь», ВАТ «Київський холодокомбінат № 3», «Фармак» та іншими. Така співпраця обопільно вигідна, бо забезпечує оперативно-рятувальній службі життєдіяльність, тобто оснащення спецобладнанням, транспортом, паливно-мастильними, іншими матеріалами, зарплатню її членам, а для підприємств вона обходиться набагато дешевше, ніж з аналогічними державними структурами.
...Поки ставлення до рятувальників, які працюють не під егідою держави, у декого насторожене. Якщо ж порівнювати ставлення киян до столичної оперативно-рятувальної служби років 10–12 тому і нині, то воно стало значно кращим. Це й не дивно: своїми справами «SOSівці» довели спроможність працювати на високому професійному рівні, гідно конкурувати з подібними держструктурами.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ПОДБАЛИ ПРО МАЛЕНЬКИХ ІНВАЛІДІВ
• КОЖНІЙ ДИТИНІ — ОЩАДНА КНИЖКА
• ПРИСТАНЬ НАДІЇ
• БЮДЖЕТНА ГОДІВНИЦЯ
• «БЕРКУТУ» — ПРАЛЬНІ МАШИНКИ

назад »»»