ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
У КНИЗІ РЕКОРДІВ ГІННЕССА ТАКОГО ЩЕ НЕ БУЛО
Над букетом квітів пролітає сонечко («божа корівка»). «Ну той що тут дивного?»— спитаєте ви. Звісно, нічого, якщо не брати до уваги, що й квіти, і комаха... вишиті. Вишиті багатьма кольорами на клаптику тканини 1,8 х 4 сантиметри, а розміри сонечка не перевищують 0,7 сантиметра! Ще більше, мабуть, здивує той факт, що автором цієї роботи та ще 155 вишивок є не жінка, а чоловік. Це 34-річний Валерій Іванович Малиновський — аспірант кафедри художнього моделювання костюма й асистент кафедри графіки й нарисної геометрії Київського національного університету технології та дизайну.
Вишивка — один з найпоширеніших видів декоративно-прикладного мистецтва, корені якого сягають глибини віків.

Зразки найдавнішої вишивки в музеях Європи належать до V століття нашої ери, а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.
Результати археологічних розкопок, свідчення мандрівників минулого дають змогу припустити, що мотиви української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими декорували посуд племена трипільської культури (V— III тисячоліття до нашої ери), що жили колись на території сучасної України. Вишивкою був оздоблений одяг скіфів, жителів причорноморських степів, про що пише давньогрецький історик Геродот. Є докази щодо давності й поширення звичаю прикрашати одяг вишивкою і в давніх слов'ян. Арабський мандрівник Ібн Фадлан (X століття), розповідаючи про русів, зазначає, що вони носили вишитий одяг.
У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки високо цінувалося. Сестра князя Володимира Мономаха Анна-Янка заснувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата навчались вишивання золотом і сріблом. З літописів відомо, що вишивала також і княгиня Анна, дружина київського князя Рюрика Ростиславовича. У Софійському соборі під час археологічних розкопок 1936 року знайшли рештки вишивки, що зображувала композицію «Оранта (Богородиця, яка благословляє) з двома ангелами». Як з'ясували фахівці, образ виконали у XII столітті місцеві майстри.
В Іпатіївському літопису (1252 року) розповідається, що князь Данило Галицький під час зустрічі з угорським королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками. Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував на території України (XV ст.), згадував, що рукавиці й шапки руські оздоблено вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі.
На зламі XVI–XVII століть починається відродження української культури, розвиток різних видів мистецтва, у тому числі й гаптування — шитва золотими і срібними нитками. Починаючи з середньовіччя, ікона не лише заохочувала до молитви, а й викликала любов до прекрасного. У музеях збереглися зразки сюжетного гаптування XVI–XVIII століть: предмети церковного побуту (фелони, плащаниці, єпитрахилі), на яких зображено святих та сцени з Біблії. Зразків вишивки світського й духовного змісту XIX століття найбільше в музеях України — в Києві, Львові, Чернігові.
Традиція художнього вишивання на релігійну тематику не переривається й нині. Головним напрямом творчості нашого майстра-вишивальника є вишивання ікон, а темою його кандидатської дисертації — конструювання церковного одягу.
Валерій Малиновський народився в селі Черганівка Косівського району Івано-Франківської області. Вишивати почав з семи років. Потім було медичне училище, служба у війську. Повернувшись до рідного села, знову взявся до вишивання. Його сорочки-вишиванки подобались людям. Якось Валерій дізнався, що в місцевій церкві були вишиті ікони, і захопився ідеєю відновити це забуте мистецтво. Першою такою роботою, яку він виконав у 1988 році, стала ікона «Ісус Христос у терновому вінці». Згодом з'явилися й інші. Усі ці роботи були досить великими, до 1 метра заввишки. Ще більшим було зображення архангела Михаїла, архістратига небесного війська,— 130 х 64 сантиметри.
Видатною подією в житті Валерія стала зустріч з професором з Рима — отцем Дмитром Блажейовським, який вишивав ікони і привіз свої роботи на виставку до Івано-Франківська. Валерій Малиновський показав йому свої вишивки, вони сподобалися отцю Дмитру. Окрилений похвалою відомого майстра, Валерій почав працювати ще з більшим натхненням. Потім була його перша експозиція в Косівському музеї декоративно-прикладного мистецтва, а в 1994 році він взяв участь у виставці «Мистецтво Гуцульщини», що відбувалася в Києві в Будинку художника. Роботи Валерія були високо оцінені фахівцями, проте їх здивувало, що такий майстер не має спеціальної освіти. Доцент Олександр Богушко порадив навчатися далі.
Валерій спочатку відвідував приватну академію моделювання одягу в Києві, а згодом, коли цей заклад закрили, перейшов до академії легкої промисловості. Ректору настільки сподобалися роботи Малиновського, що його взяли одразу на другий курс. Тут він і залишився працювати.
Протягом усього цього часу Малиновський не переставав вишивати. Спочатку це були роботи традиційних розмірів, але якось Валерій дістав незвичайне замовлення. Михайло Ковтун, єпископ Сокальський, замовив йому вишити панагію — нагрудну іконку, відзнаку священика високого рангу. Майстер охоче взявся до роботи й успішно її виконав. Розміри панагії — 7 х 9 сантиметрів, на одному квадратному сантиметрі вмістилося 496 стібків. Потім Валерій вишив медальйони для єпископської митри та сакос (парадний верхній одяг священика).
Так він помітив у собі хист до мініатюрної вишивки. Йому вдавалося вмістити на маленькому клаптику тканини величезну кількість стібків, не вдаючись до будь-яких збільшувальних пристроїв. Про унікальність зору Валерія свідчить той факт, що якось, їдучи у поїзді й розглядаючи залізничний квиток, він помітив, що риски на ньому складаються з мініатюрних літер. Крім нього цей напис побачити й прочитати не зміг ніхто. Валерій вишиває муліне — яскравими шовковими нитками, користуючись звичайними, але дуже тонкими голками.
Найменшою абстрактною роботою Валерія Малиновського є композиція 5 х 7 сантиметрів, на одному квадратному сантиметрі якої вміщено 1476 стібків! З 2002 року в Україні втілюється проект — Книга рекордів України. Роботи Валерія Малиновського мають усі шанси потрапити до неї. Авторові була видана довідка про пріоритетний розгляд його робіт як рекордних у жанрі мініатюрної вишивки. В українській Книзі рекордів цей розділ є одним з найголовніших. Проте в Книзі рекордів Гіннесса такого розділу взагалі немає. На світовий рекорд претендує, зокрема, вишивка ікони Богородиці Елеуса, більш відомої як «Замилування» (7,4 х 8,4 сантиметра), на якій Валерій умістив по 1024 стібка на квадратному сантиметрі (довжина кожного — 0,34 міліметра). Ця ікона вміщена у зроблений власноруч, майстерно вирізаний, дерев'яний кіот.
Вишивки-ікони Валерія Малиновського є в Покровській церкві на Подолі, у церкві рідного села Черганівка, є вони й у приватних колекціях. Потрапили його роботи й до Санкт-Петербурга й Страсбурга. Його руками вишиті церковне вбрання й окремі речі для митрополитів греко-католицької церкви в Україні, Канаді, США, Австралії, папського нунція (представника Ватикану) в Америці.
Валерій мріє налагодити в України виробництво високоякісного церковного одягу, зручного в користуванні й зробленого з використанням сучасних технологічних можливостей.
У планах Валерія Малиновського — виготовити повний комплект архієрейського парадного вбрання й вишити його вручну. А ще він хоче вишити домашній іконостас — мініатюрну копію великого церковного, що складається принаймні з трьох ярусів ікон. Його розміри: завдовжки не більше 60, а заввишки — 45 сантиметрів. Іконостас має бути оздоблений власноручним різьбленням по дереву.

Лариса ТЕРПІЛОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• 7 КВІТНЯ — БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
• НА КРУТІЙ ІВАНОВІЙ ГОРІ

назад »»»