ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ЛІКАР У ВІЙСЬКОВІЙ ШИНЕЛІ
Українська військово-медична академія (УВМА) — один з перших навчальних і наукових військових закладів, заснованих за роки після здобуття незалежності. Створення академії було зумовлене необхідністю побудувати в молодій державі національну систему підготовки кадрів та освітньо-наукового забезпечення діяльності вітчизняної військової медицини. Як за короткий час вдалося військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті перетворити в провідний самостійний навчальний заклад? Саме з цього питання розпочалася наша розмова з першим заступником начальника Української військово-медичної академії, кандидатом наук з державного управління, доцентом, полковником Федором Левченком.

— За тринадцять років існування академії ми підготували та випустили 1130 офіцерів медичної служби,— зазначив Федір Миколайович.— До речі, військові формування України охоче беруть наших випускників.
У вищому військово-медичному навчальному закладі слухач усвідомлює положення військово-медичної доктрини, у нього формується єдине розуміння основних положень медичних дисциплін, незалежно від місця здобуття додипломної освіти, чого не відбувається при підготовці військових лікарів у цивільних вищих медичних і фармацевтичному навчальних закладах.
— Але ж організм у військовослужбовця, який навіть прослужив десятки років, та цивільної людини, власне, мало чим відрізняються один від одного? Тож і принципи та методи лікування мають бути схожими.
— З цим погоджуюсь. Проте є проблема в налагодженні системи медичного забезпечення за екстремальних умов.
У програмах підготовки медичних спеціалістів у системі Міністерства охорони здоров'я немає специфічних для військового лікаря знань і навичок. Підготовка в них військових лікарів, а тим більше післядипломна підготовка, призведе до неузгодженості в розумінні кардинальних положень медичної науки, що неприпустимо для військово-медичної служби. Наслідки подібного кроку можуть негативно позначитися на результатах діяльності останньої, а головне — кількості збережених життів захисників Вітчизни. У зв'язку з цим доцільним є проходження офіцерами медичної служби післядипломної підготовки в системі військово-медичної освіти й науки.
— Чи правильно я Вас зрозумів, що під час навчання майбутній військовий лікар має адаптуватися до служби в Збройних силах?
— Так, це можливо тільки у військово-медичному навчальному закладі. У загальному бюджеті часу для підготовки військового лікаря-спеціаліста в інтернатурі частка військових, військово-медичних і військово-спеціальних дисциплін становить не менше 25 відсотків. І тільки у військово-медичному навчальному закладі в слухача формуються моральна й психологічна готовність до захисту Вітчизни, вірність конституційному і військовому обов'язку, дисциплінованість і відчуття відповідальності та належності до Збройних сил України, а також готовність виконувати обов'язки. Військовими не народжуються — ними стають.
— Звучить переконливо. Проте існують і інші думки щодо підготовки кадрів для військових медичних установ та закладів.
— Вважаю, що перекласти на плечі Міністерства охорони здоров'я справу підготовки медиків для Збройних сил України недоцільно. Сама система підготовки військових лікарів дозволяє на всіх етапах, від добору кандидатів для навчання в Українській військово-медичній академії до випуску, прищепити їм необхідні риси. Ну і, звичайно, це — військова «школа життя». Усе це сприяє вихованню відповідальності, службового обов'язку й милосердя. Особи, не здатні самовіддано виконувати свій обов'язок перед Батьківщиною, пацієнтами вибувають — ще в процесі навчання. Військовий медик не тільки дає клятву Гіппократа, а й засвоює кодекс честі офіцера Збройних сил України.
Незважаючи на досить малу ймовірність широкомасштабних бойових дій, армійські підрозділи України постійно залучають до міжнародних миротворчих операцій. Військовий лікар має здійснювати медичне забезпечення в складних умовах мирного й воєнного часу, в епідемічно небезпечних районах. У цивільних вищих медичних навчальних закладах немає компетентних в питаннях військової медицини науково-педагогічних працівників, які знаються на особливостях роботи військових лікарів.
— До речі, як і де готують військові медичні кадри в інших країнах?
— Показовим є досвід Російської Федерації, коли розформування факультету підготовки військових лікарів для ВПС значно погіршило підготовку відповідних фахівців й медичне забезпечення галузі в цілому. І уже через сім років після ухвалення радикального рішення там були створені два військово-медичних інститути та факультети.
— Тобто й цією тезою Ви обґрунтовуєте те, що військових медиків потрібно навчати і проводити перепідготовку на базі Української військово-медичної академії?
— Висновок очевидний: професійна діяльність військово-медичних фахівців кардинально відрізняється від професійної діяльності цивільних лікарів. Саме тому медичне забезпечення Збройних сил України повинне здійснюватись спеціально підготовленими, професійно досвідченими та тренованими військово-медичними фахівцями. Реалізація зазначених вимог до підготовки таких фахівців можлива тільки за умов концентрації знань, умінь, навичок і досвіду в єдиному військово-медичному закладі, котрим є Українська військово-медична академія. Якщо Україна з якихось причин не зможе готувати військово-медичних фахівців, то це неминуче призведе не тільки до значного зниження укомплектованості медичної служби Збройних сил, а й до руйнування військово-медичної школи, втрати досвіду, накопиченого під час десятків збройних конфліктів та локальних воєн.
— Не можу не спитати про вартість підготовки слухачів в УВМА та відповідних цивільних навчальних закладах.
— Українська військово-медична академія, крім підготовки фахівців за кошти відомчого бюджету, вже має досвід забезпечення власної життєдіяльності з додаткових джерел, а саме: прямих договорів на навчання, пов'язаних з фізичними і юридичними особами, зокрема з інших країн; сертифікації фахівців; лікувально-діагностичної роботи. Лише торік у такий спосіб кафедри УВМА заробили 222 тисячі гривень. Ці кошти використовуються для удосконалення навчальної бази академії та на видавничу діяльність.
У середньому вартість навчання слухача УВМА становить 34,4 тисячі гривень на рік. Отже, вартість підготовки фахівця медичного профілю не відрізняється від вартості підготовки спеціалістів за іншими напрямами.
— Існує точка зору, що військово-медичних фахівців можна готувати у центральних госпіталях.
— Йдеться про так звану підготовку на робочих місцях. Такий спрощений підхід до викладацької діяльності не можна вважати прийнятним. Річ у тому, що завдання госпіталю й вищого навчального закладу значно відрізняються. Також абсолютно різні завдання стоять перед науково-педагогічними працівниками й перед медичними працівниками госпіталю. Крім того, невирішеним залишається й питання — хто видаватиме документ про здобуту освіту. Тому що відповідно до законодавства України перепідготовка з видачею диплома встановленого зразка з присвоєнням кваліфікації здійснюється тільки в закладах післядипломної освіти відповідного рівня акредитації.
— Життя не стоїть на місці, отже, будь ласка, про здобутки та плани на перспективу.
— Життя підтвердило важливість і своєчасність отримання Академією власної клінічної бази. Тільки в умовах клініки можна забезпечити повноцінний навчальний процес, заснувати власні наукові й навчальні школи. Створення власних клінік академії не потребує розгортання нових лікувальних підрозділів і відповідних витрат. Відповідно до положень декларації з медичної освіти Всесвітньої медичної асамблеї, медична освіта є «процесом безперервного навчання, що починається від моменту вступу на медичний факультет і закінчується після припинення лікарської практики». Таким чином, всі лікарі «засуджені» до довічного навчання.
— Чому немало лікарів потребують перепідготовки?
— Відомо, що у військових госпіталях, особливо гарнізонних, має надаватися кваліфікована медична допомога лікарями-спеціалістами. Як правило, в госпіталі для цього створюють відповідний медичний кабінет, а для стаціонарного лікування виділяють декілька профільних ліжок. Справа за малим — потрібен фахівець, але штатним розписом він не передбачений. Вихід з ситуації — наявний штатний лікар набуває додаткової спеціальності, або навіть спеціальностей. Де? Звичайно, в УВМА. Це називається — вторинна спеціалізація.
Колектив академії усвідомлює, що системі військово-медичної освіти й науки не повинна бути притаманна відомча ізоляція, бо відмова від загальнодержавної політики й вихід з єдиного освітнього простору неминуче призведуть до невідповідності систем підготовки, а найголовніше — до зниження професійного рівня фахівців.

Розмову вів Сергій ЧОРНОУС
також у паперовій версії читайте:

• ВІКНО В ПРИРОДУ
• ВИНАХІДНИКИ З ШКІЛЬНОЇ ЛАВИ

назад »»»