ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
«Я ВІЗЬМУ ТОЙ РУШНИК, РОЗСТЕЛЮ, НАЧЕ ДОЛЮ...»
Вишивання з незапам'ятних часів притаманне нашому народу і належить до жанру образотворчого вжиткового мистецтва (як і писанкарство, килимарство, художнє ткацтво тощо). Про нашу сучасницю, яка натхненно реалізує себе у творчості як майстерна вишивальниця, йдеться у цій розповіді.
Життя цієї чарівної киянки цікаве й насичене: трудилася Ганна Леонова в друкарській майстерні, в хімчистці, у сфері торгівлі. А працюючи буфетницею в студентському гуртожитку, за сумлінне обслуговування навіть була премійована безплатною путівкою до санаторію в Сочі. Саме там сусідка в палаті, що гарно вишивала, подарувала Ганні Тимофіївні клаптик тканини.

Було це років тридцять тому. Тоді наша героїня й захопилася вишиванням. Свою першу серветку назвала «Вінок Дунаю».

Життя цієї чарівної киянки цікаве й насичене: трудилася Ганна Леонова в друкарській майстерні, в хімчистці, у сфері торгівлі. А працюючи буфетницею в студентському гуртожитку, за сумлінне обслуговування навіть була премійована безплатною путівкою до санаторію в Сочі. Саме там сусідка в палаті, що гарно вишивала, подарувала Ганні Тимофіївні клаптик тканини. Було це років тридцять тому. Тоді наша героїня й захопилася вишиванням. Свою першу серветку назвала «Вінок Дунаю».
Проте, життя слалося не так легко й швидко, як нитка на полотні. Рідко коли випадала хвилина для улюбленої справи. Працювала диспетчером в транспортному відділі на заводі гумових виробів, інженером по транспорту. Будь-яку роботу, за яку бралася, виконувала дуже сумлінно. А ще — виховувала дітей. Отже, по-справжньому змогла віддатися вишиванню тільки років десять тому, вийшовши на пенсію. З того часу за всіх негараздів — перше й надійне спасіння, за словами Ганни Тимофіївни, це взяти голку в руки та абстрагуватися від проблем, рахуючи численні хрестики. Це заняття її заспокоює, гармонізує і сили додає.
Вишиває вона все: весільні рушники, сорочки, фартушки, побутові серветки. Багато виробів дарує людям. Майстриня мудро пояснила, звідки в багатьох жінок з'являється ота закоханість у «хрестики»: ми — слов'яни, отже — хрестимося. Скільки жінка вишиває хрестиків — стільки разів вона сама хреститься й перехрещує людину, котрій призначений виріб. Усе, що зроблене власними руками, з душею — тепле та щиросердне.
Кожен візерунок вишивки Ганни Тимофіївни має своє призначення. Наприклад, символіка винограду розкриває радість та красу створення сім'ї. Сад, виноград — це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка — ростить і плекає дерево спільного роду. Мак на вишивці має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Зображення хмелю — це весільна символіка. Квітнуть по всій Україні любисток та м'ята, чорнобривці та нагідки. Милують наше око, лікують тіло, самі просяться на біле поле рушника або сорочки. Чорнобривцями завжди вишивали сорочки хлопчикам-підліткам, а парубкам перед одруженням — дубові жолуді, щоб сильними були, мов дуби. Полунички вишивали маленьким дівчаткам. Вишита лілія — знак любові та парування. У цій ніжній квітці закладено народження, розвиток та безперервність життя. Вишиті над квіткою краплі роси означають запліднення. Саме лілія є жіночим символом вологої енергії. Це підтверджує стародавня назва лілії — крин, яка має однокореневе слово — криниця.
Рушники особливо багаті на символіку птахів. Різні птахи «виспівують» на полотні незалежно від того, з якої нагоди вишитий рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники та дуже сумують, якщо їх вишили непарно. Найчастіше за все птахів вишивають на гілці калини, що символізує продовження українського роду.
Ось такими секретами національної вишивки поділилася з нами майстриня Ганна Леонова. Проте вишиває вона не заради самої вишивки. Настає день, коли урочисто одягає усе, вишите власноруч, та поспішає... на концерт. Бо Ганна Тимофіївна — художній керівник фольклорного творчого колективу «Доброта» при будинку ветеранів Голосіївського району. Потрапила до цього славетного колективу близько десяти років тому завдяки організаторським здібностям та чудовим вокальним даним. Нині в хорі шість пенсіонерок-жінок. Дисципліновані, активні, всі вони прийшли в колектив не заради якоїсь винагороди, а за покликом душі. За будь-якої погоди приїжджають на репетиції.
Колектив «Доброта» пропагує народну творчість, звичаї українського народу. У репертуарі творчого колективу — ліричні та жартівливі українські народні пісні, щедрівки, колядки, веснянки, байки, гуморески. Хор бере активну участь у святкових міських заходах, державних святах, таких як Новий рік та Різдво, День захисника Вітчизни, 8 Березня, День матері, 9 Травня, День Києва та ін. Тільки впродовж минулого року відбулося двадцять сім концертів. Щоб здивувати та порадувати слухачів, доводиться певний час проводити в бібліотеках, купувати на книжкових розкладках спеціальну пісенну літературу. Мандрує Ганна Тимофіївна країною завжди з магнітофоном: а ну як випаде в якомусь селі почути нову пісню. Запише, вивчить з подругами — і продовжить тій пісні життя...
Аудиторія — дуже різна. Хор виступає на відкритих майданчиках, у школах-інтернатах, санаторіях, будинках-інтернатах для інвалідів. Колектив вирізняється своїм ексклюзивним національним убранням — від нитки до ґудзика все зроблено власними руками співачок — двох однакових костюмів не знайдеш. Ансамбль має чимало почесних дипломів за участь в оглядах народної творчості, високий рівень виконання та значний внесок у популяризацію національних традицій. Вона сама робить «рушничок своєї долі» барвистим, красивим, багатим на почуття й емоції, які передає через узори та кольори заполочі, й кожна хвилина для неї дорога.
Якось стався в житті Ганни Тимофіївни кумедний випадок. Під час відпочинку в одному прикарпатському санаторії підійшла до культорганізатора й запропонувала влаштували концерти для відпочивальників своїми силами. Масовик був упевнений, що з цієї витівки нічого доброго не вийде, проте погодився зробити оголошення в їдальні. Знайшлося десятеро охочих, котрих Ганна Тимофіївна швиденько зорганізувала в гурток самодіяльності. Упродовж всього терміну перебування в санаторії вони співали, танцювали, читали вірші й гуморески, їздили зі своєю самодіяльною концертною програмою по санаторіях майже всього Прикарпаття. Були нагороджені пам'ятною грамотою та сувенірами. Проте найвища нагорода для артистів — усмішки та оплески зачарованих слухачів.
А життя снується, наче пісня, наче нитка на полотні, й так хочеться, щоб не було їм ні кінця, ні краю...

Леся ТУРОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• «ПЕРЕД УСІМ СВІТОМ ЦЕЙ АНСАМБЛЬ ПОСТАЄ ЯК ЯВИЩЕ УНІКАЛЬНЕ...»
• ПОВЕРНЕННЯ ДО ДЖЕРЕЛ

назад »»»