ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«MANSOUND» — ЦЕ ШЕСТЕРО УКРАЇНЦІВ, КОТРІ ГЕНІАЛЬНО СПІВАЮТЬ
Ансамбль «ManSound» завжди викликає відчуття дива: співають шестеро красенів-чоловіків, а звучить наче маленький оркестр. Ні, вони не імітують інструментів, але їхнє унікальне багатоголосся так синкоповане й розкладене-спаяне, що виникає «картина» оркестрової самодостатності, цілісності.

З одного боку, чуєш щось неймовірно віртуозне, з іншого — не виникає відчуття еквілібристики, штучності. Однаково органічно звучать у виконанні «Менсаунда» пісні «Бітлз», українські колядки й негритянські спіричуели. Незважаючи на те, що його класифікують як джазовий вокальний секстет, сфера творчості й музична палітра групи значно ширші — ансамбль виконує духовну, народну, класичну й популярну музику у свіжих оригінальних аранжуваннях, роблячи ставку на могутнє, яскраве, ансамблеве чоловіче звучання (тому й назва така — «ManSound»).
Зрозуміло, що дивовижні явища мистецтва не виникають на порожньому місці. «Менсаунд» створила дивовижна людина — Володимир Міхновецький. Це був музикант-філософ, Майстер, який, на превеликий жаль, у 2004 році під час гастролей помер від інфаркту. Але справа його не вмерла, ансамбль живий! Адже потенціал кожного з його учасників напрочуд високий, це висококласні музиканти, кожен — багатогранна особистість. Водночас це скромні, іронічні хлопці.
Я відмовився від традиційного інтерв'ю «про музику й плани», а спробував розібратися, хто є хто. Бліц-портрети учасників ансамблю допомагали «малювати» старожили колективу Рубен Толмачов і Володимир Трач.
Розповідає Рубен Толмачов
Про Юрія Роменського:
— На лівому фланзі в нас імпровізує Юрій Роменський. У «Менсаунд» він прийшов приблизно років п'ять тому. Через низку причин ми розпрощалися з нашим попереднім солістом Костею Поною, Юрієві потрібно було закрити дуже велику «амбразуру» в репертуарі. Але буквально з перших нот, щойно він відкрив рота, все відразу стало ясно — і ми заспокоїлися. Його вокальна техніка не тільки найдосконаліша в нашому колективі — Юра може заткнути за пояс багатьох визнаних вокалістів і в нас у країні, і за кордоном. За освітою Роменський піаніст, закінчив Одеську консерваторію і на будь-які вокальні труднощі реагує так: «Що означає: неможливо заспівати? Якщо це можна зіграти, то можна й заспівати!».
Юрій не тільки приголомшливий музикант, а й гарна людина, гнучкий і добрий у спілкуванні.
Скрізь, де ми буваємо, купує музичні DVD, за будь-якої можливості дивиться, вчиться й «знімає» теми. Як казала моя єврейська бабуся, росте над собою.
Юрко дуже прискіпливий до мовної грамотності. Якщо це українська мова, розмовляй вишукано, якщо російська — не матюкайся. Його коник — гра слів, наголоси, фразеологізми, у нього багатий синонімічний ряд. Він м'яко й делікатно, як властиво його південному характеру, нас виправляє.
Юра примудряється жити в Одесі, а працювати в «Менсаунді» в Києві. Звичайно, ми намагаємося перетягнути його, але Юра в Одесі — популярний вокальний педагог. І взагалі, одесити дуже прив'язані до свого міста, вростають у нього, відірвати — дуже складно.
Про Володимира Трача:
— Володя — це наше національне золото. Якщо Роменський виріс більше на американській музиці, то Володя, навпаки, носій української традиції, українського мелосу, в «Менсаунді» він щосили пропагує цю іпостась.
Володя серед нас один з наймодших, і досі не одружений.
В усіх наших гастрольних поїздках Трач замінює навігаційні прилади, навіть у невідомому місті одразу визначає, куди треба рухатися. Сидить поруч з водієм і дивується: «Невже незрозуміло, що тут потрібно праворуч повернути! Це ж ясно!». У нього є якесь внутрішнє чуття, як у поштового голуба, для нього зовсім очевидно, що потрібно повернути саме праворуч, а не ліворуч.
Володя серйозно вивчає географічні карти, географію й історію. І нас, темних, просвіщає. Останні два-три роки глибоко цікавиться політикою. І коли ми по-дилетантському міркуємо про політичні колізії чи про якесь партійне злоякісне новоутворення, Володя подає повний спектр інформації, щоправда, часом буває надто емоційний. Коли відбувалась Помаранчева революція, ми були на гастролях у Росії й Білорусі. Під час другого туру виборів так вийшло, що всі хлопці мешкали в одному готелі, а я в іншому. Хлопці слухали прогресивне «Эхо Москвы», а я дивився заангажоване «ОРТ». У підсумку вранці я був переконаний, що — все, капут, біло-блакитні перемогли, це вже незаперечний факт, потрібно впокоритися й жити якось далі. А хлопці, навпаки, були налаштовані оптимістично й рвалися їхати в Київ на Майдан боротися.
Усю ніч Володя Трач проводив «серед мене» ідеологічну роботу. Уранці ми заспівали на Майдані перед півмільйонною аудиторією. І революція перемогла. Так що Трач — людина небайдужа й музично-політично «підкована».
Про Сергія Харченка:
— Сергій — наймолодший учасник колективу, завдяки йому середній вік «Менсаунда» знизився, напевно, до двадцяти семи градусів, пардон, років. Сергій закінчив музичну школу-десятирічку імені Лисенка й консерваторію. На конкурсі із заміщення Володимира Міхновецького ми прослухали багато людей і дійшли висновку, що саме Сергієві треба спробувати. З нами він працює майже рік.
Для нього музика, якою ми займаємося, думаю, була великою мірою відкриттям. Це дуже непростий спів, потрібно багато чого в собі поміняти, і, крім наших репетицій, необхідно постійно займатися, одержувати великий обсяг музичної інформації, обробляти її і видавати «на гора» нові уміння.
За ним цікаво спостерігати, тому що Сергій Харченко — інше покоління, інша психологія. У той же час він домашня, наївна людина, і це весело, він до нашого життя-буття додає усмішку.
Про Володимира Сухіна:
— Сухін — велика людина, фізично й духовно. І світла, бо з лисиною. Для нас він ідеал сім'янина. У нього троє дітей, і ми готуємося вітати його з народженням четвертої дитини. Він, як то кажуть, побудував будинок, виростив дерево, народив дітей, а ще — пише музику. У Володимира є те, що дуже важливо для чоловіка — внутрішня сила. Він переконаний християнин, читає відповідну літературу. Мудрий, урівноважений, у нього не буває випадкових, легковажних рішень. Раніше кораблям-вітрильникам у днище вкладали свинцеву балку для того, щоб можна було побільше вітрил навішати. Володимир Сухін на сцені погойдується в центрі колективу, немов фрегат. Ах, який я образ знайшов! (сміється). Сухін для нас — наче остовність корабля.
У Володі цікавий тембр голосу, він практично бездоганний у техніці нашої справи. За своє життя встиг багато чого: п'ять років працював у Німеччині вокалістом, піаністом, ударником, аранжувальником. Був рік художнім керівником чукотсько-ненецького національного ансамблю «Ергерон», торкався, так би мовити, північного сяйва руками. Пройшов, як усі ми, хорову школу в багатьох колективах.
Крім «Менсаунда», Сухін як вокаліст у студіях записує радіорекламні ролики. У Володі є хобі: добре грає на більярді. Дуже любить розбирати й збирати автомобілі. Його перша машина — дуже «прикольна» манюсінька італійська «Лянча». Ми в цьому «жучку» примудрялися їздити всім колективом — ушістьох. У Володі ще є малолітражка «Шкода», яку він без кінця залюбки ремонтує.
Володимир Сухін — наш водій під час європейських турне, ми йому довіряємо свої життя, які він на мікроавтобусі возить дуже швидко, але акуратно.
Про В'ячеслава Рубеля:
— Славу я знаю давно, ми разом училися в музичному училищі в одного педагога — Горбатенко Галини Луківни. Потім разом училися в консерваторії, разом співали в різних хорових колективах. Перемогли на Всеукраїнському національному конкурсі хорових диригентів.
Рубель як баритон «заходив» у «Менсаунд» двічі: з 1998 по 2000-ий, і з 2004 — донині. Слава — мультиінструменталіст, добре грає джаз на фортепіано. Цікавиться біоенергетикою, соціонікою, езотерикою. Має відповідний диплом, веде курси в цій сфері. Він переконаний, що кожен живий організм випромінює певні вібрації і потрібно навчитися ці вібрації сприймати, підсилювати й спрямовувати в потрібне русло.
Пригадую, як одного разу під час гастролей у Росії ми відвідали в готелі сауну. Акустика басейну завжди провокує вокалістів на спів. В'ячеслав мені запропонував: «Ти заспівай усе, що хочеш, а я співатиму з тобою в унісон». Я почав співати спеціально щось алогічне й стрибками — повну абракадабру. Слава співав-повторював шістнадцята в шістнадцяту. Це було щось неймовірне. Єдине, про що він мене перед цим попросив: настроїтися на певну емоційну хвилю — на радість чи сум, на світло чи пітьму... Відповідно до цього настрою він протягом п'яти-семи хвилин все точно за мною повторював. Так що він, дійсно, уміє налаштуватися на вібрацію співрозмовника, а в ансамблі — на вібрацію колеги.
Переглядаючи свої виступи по відео, ми іноді йому кажемо: «Славо, повтори так само імпровізацію на наступному концерті», але він не може цього зробити, тому що йому потрібні всі супутні фактори: щоб ми звучали так само, зал сприймав так само, було таке ж освітлення й така ж температура. От і виходить краще, гірше, але інакше.
З Рубелем завжди цікаво, але часом непросто. Якщо, наприклад, Юру Роменського завжди можна «загнути» в потрібний бік, точніше, він може набути потрібної вокальної форми, що всім буде легко й зручно, то у В'ячеслава є «гострі кути» в певні моменти. Але тим, можливо, він і цікавий.
Рубен Толмачов про себе:
— Я краще скажу про свої вади. Сподіваюся, про переваги скажуть товариші, тим паче, що недоліки — це зворотний бік достоїнств. По-перше, коли мені було 21–22 роки, і Міхновецький запропонував мені співати в складі «Менсаунда», я був геть далекий від джазу, моя освіта була спрямована в інший бік.
Напевно, з погляду колективу, недоліком є те, що я багато чим цікавлюся «на стороні»: викладаю в консерваторії й веду хор «Дзвіночок», у якому я не тільки є худруком, а ще й виконую функції директора, тобто вся організаційна робота на мене покладена. Якби я був моїм товаришем по «Менсаунду», мене б це дуже дратувало.
Мене часто відвідують бачення-мрії, до яких я намагаюся наблизити реальність, і ці візії мені здаються органічними, правильними на цей момент, а в результаті, буває, попадаю пальцем у небо. Напевно, потрібно більше слухати, сприймати те, що діється навколо.
Щодо моїх професійних недоліків... У «Менсаунді» бас — це не тільки, так би мовити, функціональний бас, а ще й метроритм, драйв і багато чого іншого. Мені потрібно в цьому плані удосконалюватися. І, оскільки я нині певною мірою виконую функції аранжувальника-композитора, то мені треба навчитися працювати швидше й більш різнобічно.
У мене є інші «слабкості». Я люблю їздити на таксі, причому з дитинства. Коли мені було років 14-15 і в кишені було зайвих п'ять карбованців, я на метро ніколи не їздив. Ще люблю футбол — грати й дивитися. Люблю читати. Люблю дивитися по телевізору старе радянське кіно, у якому брали участь Басілашвілі, Леонов, Миронов, Смоктуновський, Євстигнєєв... Дуже люблю ходити в оперний театр. Обожнюю смачно поїсти. Не скажу, що добре готую, але готувати люблю. Це, до речі, й про Юрка Роменського можна сказати.
Володимир Трач додає:
— Щира правда! Коли я буваю в Рубена вдома, то смакотою впиваюся. І на гастролях він чаклує! Хтось лежить на дивані й читає газетку, а хтось стоїть біля плити. Іноді нас поселяють у котеджі, де є кухня. Тоді Рубен Толмачов і Юрко Роменський займають бойові позиції біля плит і готують приголомшливі делікатеси.
Але головне, Рубен — це локомотив «Менсаунда». Хоч ми й домовилися, що в колективі керівника взагалі не буде, але на плечі Рубена лягло чимало обов'язків, наприклад репетиції. Він наш акомпаніатор, коли ми розбираємо новий твір — керує «процесом». У цьому плані він — найбільший професіонал серед нас.
Рубен дуже дотепний, іронічний, любить жартувати. Веде наші концерти, у тому числі й за кордоном. Добре володіє англійською мовою, тому взаєморозуміння з публікою завдяки Рубенові — на належному рівні.

* * *
Ось такі вони, «менсаундівці» — доброзичливі, делікатні, іронічні, трохи несерйозні й водночас надзвичайно вдумливі, скрупульозні й ретельні і — знову нагадаю — все це помножене
на найвищий технічний рівень музикантів-віртуозів.
Шість голосів-характерів — ніби різнобарвна мозаїка, але освячена щирістю і любов'ю, вона перетворюється в диво цілісної мальовничої картини, де живими є всі півтуни й деталі. Все органічно, бо майстерно.
Музика «Менсаунду» спонукає нас красномовно мислити, бо викликає з глибин душі найкращі почуття, і тоді не ми вже слухаємо музику, а музика слухає нас...

Володимир КОСКІН

ManSound — вокальний секстет
Заснований: у 1994 р.; фундатор і музичний керівник — Володимир Міхновецький.
Гастролі: у Росії, Голландії, США, Італії, Естонії, Австрії, Швейцарії.
Брав участь у понад 50 джазових фестивалях, тричі виступав на фестивалі Лайонелла Хемптона в США як почесний гість.
Нагороди: у 2001 р. «All American Entertaiment Awards» номінувала «ManSound» на звання найкращої вокальної групи. У 2002 р. ансамбль завоював гран-прі на міжнародному конкурсі акапельних груп «Vokal Total». У 2004 р. Всесвітня акапельна асоціація (CASA) визнала відомий джазовий стандарт «Nature boy» в аранжуванні Володимира Міхновецького найкращим у світі вокальним виконанням у стилі джаз.
також у паперовій версії читайте:

• БЕЗСЛАВНІ ЗАРОБІТКИ
• РОЗПЛАТА
• ДОПОМІГ ІНСТРУКТОР... ЗЛОДІЇВ
• ПРОТИДІЯ ХАБАРНИЦТВУ

назад »»»