ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПРИБОРКУВАЧІ «ЕКОНОМІЧНОГО ТИГРА»
Здається трохи дивним, що люди, яких ще зовсім недавно перестали утримувати батьки, вирішують економічну долю покоління батьків і дідів. У Словаччині ключові реформи, які мають змінити обличчя держави, підготувала група дуже молодих осіб.

Реальна влада в країні належить навіть не сорокарічним (як то колись було з Тоні Блером, не тридцятирічним (як екс-прем'єр Чехії Станіслав Гросс), а людям до тридцяти років. Вони ухвалюють життєво важливі для держави рішення: планують бюджет, пропонують правову реформу, готують економічні зміни.

Міцна молодь
«Духовним батьком» молоді є віце-прем'єр і міністр фінансів Іван Міклош, якого ще називають «словацьким Бальцеровичем». Йому вже 46 років, але посадовець здається набагато молодшим. Люди ж пам'ятають його 30-річним, коли він першим, ще в середині 90-х років, почав говорити про необхідність жорстких перетворень. Міклошу довелось втілювати реформи, необхідні для вступу до Євросоюзу. Тепер поруч з ним — група юнаків, чи то пак чоловіків.
Найчастіше кпинять з Мирослава Беблаві, який народився у 1977-му, а вже через чотири роки після отримання середньої освіти став радником віце-прем'єра Міклоша й розпочав роботу над зміною пенсійної системи. Старшим від нього є Петер Пажитни, 1976 року народження: в уряд він ввійшов 25-річним, щоб змінити систему охорони здоров'я. Раніше Міклош запросив у своє міністерство Владіміра Тварожку. Він був у цій групі найстаршим, у 1999 році йому виповнилось 27 років, і він відразу став заступником міністра. А з чого тут дивуватись, якщо віце-прем'єром і міністром юстиції є Даніель Ліпшиц, 1973 року народження?
Міклош у своїй команді скидається на «діда». Але тільки для певної групи, бо у владі представлено два покоління. Старші — це 65-річний президент і 51-річний прем'єр: люди стримані й обережні в здійсненні радикальних реформ. Це вони здебільшого дивляться в очі словакам з екранів телевізорів і з перших шпальт газет.
Рішення, які ухвалює друга, молодша група, часто проходять непоміченими і рідко викликають дискусії та привертають увагу операторів. Але, власне, саме ця група створює стратегію, як реформувати країну на багато років наперед. Молодих політиків рідко можна побачити на екранах, частіше — на шпальтах газет, але хіба що на економічних сторінках. Прості громадяни ще їх плутають: хто відповідає «за лікарів», а хто «за пенсії». Якщо вони роблять кар'єру, то відразу міжнародну: Пажитни став у Празі головним експертом правиці, яка хоче реформувати чеську систему охорони здоров'я за словацьким зразком. Його колеги часто бувають гостями міжнародних конференцій, виступають як експерти у світових економічних часописах.
Це не випадково, бо реформи останніх років у Словаччині, які втілювала ця група молодих, примусили заговорити про країну. У Братиславі часто повторюють: «Раніше мало хто знав, де взагалі знаходиться Словаччина, нас плутали з Словенією. Тепер про це нема й мови».
Владімір Тварожка, заступник міністра, відповідальний за бюджет, зауважив неочікуваний маркетинговий ефект: після статей у провідних спеціалізованих часописах почали приїжджати люди з-за кордону й розпитувати про словацькі реформи. Так молоді політики прислужились позитивному іміджу країни.
Такого ефекту вдалось досягти, з одного боку, завдяки тому, що втілювані проекти є дуже сучасними, ніби переписаними з найновіших підручників з економіки, а з другого — їх запровадили «в пакеті», тобто одночасно.

«Перероблена» країна
Схоже на те, що задумані теоретиками сміливі реформи можна реалізовувати в «лабораторних» умовах невеликих країн. Відомо, що у світових дискусіях щодо пенсійної системи згадуються не Німеччина чи Велика Британія, а Чилі, хоча це не найбільша й не найбагатша країна. У подібній ситуації нині перебуває Словаччина. Наприклад, під час дискусії на чеському телебаченні між лідерами опозиції і панівної коаліції слово Словаччина пролунало 22 рази.
Такий міжнародний резонанс збігається з духом реформ. Експерти самі визнають, що «струс» першого січня 2004 року, коли розпочались реформи, був не тільки виходом з комунізму, а й радикальною відповіддю на глобалізацію і явища, які її супроводжують. Наприклад, охорона здоров'я потерпала не лише від традиційних «хвороб» посткомуністичного світу. Справа була й у тім, що все більше громадян, завдяки легкості пересування, працювали за кордоном і соціальні внески платили на Заході, а лікуватись повертались додому, бо тут було дешевше. І це тільки один з прикладів сучасних соціальних проблем.
Нововведення «перевернули» п'ять напрямів: податки, охорону здоров'я, пенсійну систему, соціальне забезпечення й освіту. Найспокійніше відбулась реформа системи освіти, подібна до тої, що вже кілька років триває в Польщі. Більше емоцій і зацікавленості викликали податки. Нині у всій країні діє один 19-відсотковий податок. Ліквідовано більшість пільг, яких налічувалося сотні. Систему настільки спростили, що малі фірми дедалі частіше відмовляються від послуг бухгалтерів, до цього часу незамінних. З іншого боку, дехто нарікає, що спрощення призвело до збільшення податків, а отже, й цін на деякі товари і послуги, наприклад товари повсякденного вжитку і книжкову продукцію.
Пенсійна реформа ґрунтується на індивідуальних рахунках і викликає певну тривогу. Але вона не стосувалась нинішніх пенсіонерів, її наслідки відчують лише наступні покоління.
Радикальнішою і відчутнішою стала реформа соціального забезпечення. Тут більшість змін означала просто скорочення витрат: підтримку для безробітних зменшено, до того ж для отримання допомоги з безробіття потрібно виконувати визначені громадські роботи. Усе спрямоване на те, щоб власна активність була вигіднішою, ніж пасивне очікування на державну допомогу. Ця зміна розпочиналася болісно, бо в Словаччині живе кілька тисяч ромів, яким притаманна своєрідна культура безробіття, де стиль життя залежить від соціальної допомоги. На сході країни з початком реформ багато сімей залишилось без засобів до існування, що викликало кількаденні заворушення. Через те швидко була зроблена корекція реформ і відтоді протести не повторювались.
Обтяжливими для громадян стали зміни в системі охорони здоров'я. Щоправда, введено невисоку плату за відвідування лікаря — 20 крон, тобто три гривні, і 50 крон, або приблизно вісім гривень, за день перебування в шпиталі. Але для пенсіонерів це чимала платня, кожен з них тепер задумається перед тим, як йти до лікаря. Така сама справа і з лікарняним: коротші, до 10 днів, працівнику виплачують тепер не страхувальники, а працедавці. У малих фірмах і невеликих населених пунктах це спричинило зниження короткотермінових захворювань (у масштабі держави на третину), бо власнику, наприклад автомайстерні, легше перевірити, чи його механік насправді лежить з грипом удома, чи вдає хворого, аби зайнятися власними справами.
Новий закон передбачив ще радикальніший крок: у разі звичайних захворювань, як, наприклад, грип чи застуда, кожен мусить платити з власної кишені. Заощаджені таким чином гроші держава призначатиме на лікування важких випадків, за які ніхто не в змозі заплатити сам. Проте ця новація поки що залишається на папері. Навіть молоді радикали з Братислави не наважилися впровадити їх, бо розуміють, що до червневих виборів не можна ризикувати, пропонуючи непопулярні кроки, що негативно сприймаються в суспільстві.

Бо це Батьківщина
Беблаві вважає, що реформи справді непопулярні, але одночасно існує вірогідність повернення до попереднього стану є дуже невеликою. Усе вказує на те, що словаки розуміють необхідність змін, хоча погоджуються на це з важким серцем. Дивуватися з цього не доводиться: люди нарікають, що несподівано отримують менше грошей або мусять більше працювати за ті самі гроші.
Проте Владімір Тварожка рекомендує обережно оцінювати наслідки й суспільне сприйняття перетворення, бо вони тривають лише два роки, тож немає об'єктивного аналізу, який грунтувався б на кількарічних показниках. Безумовно, молодий вік реформаторів має свої плюси і мінуси. Частина суспільства вважає, що серйозні справи опинились в руках невідповідальних осіб без необхідного життєвого досвіду. Але інші, навпаки, цінують те, що в молодих більше енергії й менше упереджень.
Беблаві дуже не подобається питання, чи 23-річний студент може розумітися на проблемах пенсіонерів. Він відповідає: «А що людина після п'ятдесяти може знати про проблеми молодих сімей, які не мають грошей, життєвого досвіду й знайомств?».
Він також відкидає поширену думку, що держава потрапила в руки радикальних технократів, сповнених ультраліберальних ідей. Напевно, віце-прем'єр Міклош хотів би закликати до цієї праці фахівців з подібною освітою, але досвідченіших, проте таких людей не було. Кожна молода людина спілкується з батьками й знайомими з більшим життєвим досвідом, і це дозволяє їй дослухатися до проблем інших поколінь.
Беблаві вчився і працював у Великій Британії і США, він має багато пропозицій з-за кордону, але його цікавить лише його країна. Він розуміє, що реформування пенсійної системи у Британії набагато цікавіше, але душею не сприймає цього, бо, як він каже, «Батьківщина — це Батьківщина».

За матеріалами закордонних джерел підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ПАТРІОТИЗМ КОНСОЛІДУВАВ КОНГРЕС

назад »»»