ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
ВІЧ-НА-ВІЧ З МОЦАРТОМ
Краса, гармонія, надзвичайно висока концентрація сонячного світла, довершеність та наповненість духом форми, чистота і прозорість музичної техніки — з цих рис складається феномен Вольфганга-Амадея Моцарта, який століттями вражає людство. Ніжний геній світла і любові — так охарактеризував Моцарта Ріхард Вагнер.

Ще одним тріумфом вічно живої й молодої моцартівської музики став музичний фестиваль Моц Арт Фест «Аве Верум», присвячений 250-річчю композитора. Концерти відбулися у Національній філармонії України.
У рамках фестивалю шанувальники мистецтва побачили прем'єру вистави «Віч-на-віч з Моцартом» за однойменним
художньо-історичним есе Едварда Радзинського (автор прибув на київську прем'єру — він прочитав вступ і завершення власного твору). Синтез музичної й театральної мови є ознакою багатьох літературно-музичних вистав, що в різний час ставилися на сцені Національної філармонії України. Згадаймо, зокрема, «Гайдамаки», «Марусю Чурай», «Заметіль», «Пер Гюнт». І от — ще одне талановите поєднання слова й музики. Його здійснила режисер-постановник Ірина Нестеренко.
Відсутність головного героя на сцені й розкриття його характеру через ставлення до нього оточення — художній прийом, що нерідко (й ефективно) використовується в літературі, особливо драматургії. З розмов про Моцарта, що їх ведуть герої — барон Готфрід ван Світен (за його щоденниковими записами Едвард Радзинський створив своє есе), Леопольд і Констанція Моцарт — батько й дружина композитора, а також брат по цеху Антоніо Сальєрі, вимальовується рельєфний образ сонцесяйної людини, що покинула земний світ кілька годин тому.
«Здається, цей маленький, енергійний чоловік з водянистими очима ось-ось підведеться з ліжка й сяде за клавесин»,— говорить барон. Однак це лише витвори уяви. Про Музиканта нагадують лише предмети — перука, камзол, посмертна маска на чорному атласі. І порожня клітка — Моцарт за два дні до смерті випустив на волю канарку. Та набагато суттєвішими є спогади живих людей. Коли вони стихають, починає лунати музика. У ній — весь Моцарт.
«Від нього залишиться те, що й має залишитися,— звуки»,— владно проголошує барон Готфрід ван Світен (заслужений артист України Олег Треповський). Ця багата й амбітна людина, яка була покровителем Амадея за життя, розуміє, що тепер її влада скінчилася, адже геній сягнув Безсмертя. Тому й поспішає звести останній рахунок з цим непокірним, насмішкуватим бідняком, який колись наважився назвати симфонії барона накрохмаленими. І ось остання помста барона — він наказує поховати Моцарта за третім розрядом, тобто у спільній могилі для бідних (подібні могили вичищують зазвичай раз на сім років).
Чуємо схвильовані розповіді Леопольда Моцарта (народний артист України Микола Рушковський) — у них лунають батьківська любов, захоплення, гнів і відчай через несправедливості життя. З батькових вуст дізнаємося про приголомшливі успіхи сина ще у дитячі та юнацькі роки. Так, першу оперу, на замовлення імператора юний музикант написав у 12-річному (!) віці.
Затьмарена буденними негараздами, та все ж незрадлива любов воскресає у душі дружини класика — Констанції (артистка Наталія Шевченко).
І зовсім парадоксальна постать у виставі — улюбленець австрійського імператора, італійський композитор Антоніо Сальєрі (заслужений артист України Олексій Богданович). Цей самозакоханий завойовник жіночих сердець і автор «солоденьких» мелодій справді не вельми симпатизував талановитому австрійському колезі. Проте Сальєрі просто скаженіє, доводячи брехливість звинувачень в отруєнні Моцарта. Власне, із спростування вини Сальєрі й починає автор своє есе. Він цитує лист піаніста К.— сучасника тих подій: «Сальєрі отруїв Моцарта? Яка нісенітниця. Завищена самооцінка».
На прес-конференції Едвард Радзинський знову сказав про те, що як історик вважає версію підступного вбивства Моцарта, тобто отруєння його Антоніо Сальєрі, абсолютно вигаданою. Вона виникла внаслідок того, що через 25 років по смерті Моцарта у приступах безумства Сальєрі нібито сам визнавав свою провину.
Але, окрім емоцій і художнього вимислу письменників, жодних інших доказів злочину не існує.
Хоча ні, тут маємо справу з колективним злочином — не кримінальним, а моральним. Про це твердить наприкінці вистави барон Готфрід ван Світен: «Його знищили всі ми. Люди люблять вбити, а потім славити, але вони ніколи не зізнаються, що це вони вбили». Тему трагізму смерті композитора посилює його геніальний Реквієм. У виставі звучать також — фрагменти 40-ї симфонії, музики до опер «Дон-Жуан», «Весілля Фігаро» та інші у блискучому виконанні симфонічного оркестру Національної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Миколи Дядюри.
Музиканти і драматичні актори вдало спрацювалися. І народився оригінальний спектакль. Художній керівник Національної філармонії України та фестивалю «Аве Верум», народний артист України Володимир Лукашев повідомив, що вистава «Віч-на-віч з Моцартом» увійде до постійного репертуару філармонії. А отже, ті, хто не подивився її у дні святкування ювілею великого австрійського композитора, ще матимуть такий шанс.

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• МЕТЕЛИК ЩАСТЯ
• «ФРАКЦІЯ» ТЕАТРУ «КИЇВ»
• АНГЕЛИ, КВІТИ І ЗАМКИ ПОДРУЖЖЯ КОЛЕЧКІВ

назад »»»