ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КОЗАК З АКАДЕМІЧНОЮ ОСВІТОЮ — ПЕРШИЙ КУБАНСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ
Славний син Запорозької Січі Антон Головатий служив у війську козаком Кущівського куреня. Народився 1744 року в простій козацькій сім'ї. Про його місце народження й дитинство нічого невідомо. Змолоду був хвацьким наїзником. Відомий хоробрістю й кмітливістю, вирізнявся з-поміж інших грамотністю. Під час походів проти татар він завжди був поруч військового судді Січі.

Зважаючи на особливі здібності Головатого, у 1771 році його вибирають писарем земель Запорожжя. (У канцелярію обирали освічених людей). До речі, Головатий навчався в Київській академії. Коли він став військовим писарем, здійснили обряд посвячення його в начальники канцелярії.
Імператорським маніфестом від третього серпня 1775 року було оповіщено про ліквідацію Січі Запорозької, вона доживала свої останні дні. Відчуваючи, що в Петербурзі проти неї замислюється щось недобре, до столиці відправили з України послів: А. Головатого, С. Білого та Л. Мощенського. Їм доручили клопотатися перед царицею про збереження земель і вольностей для запорожців. Посли привезли цариці дорогі подарунки, напрочуд гарних українських коней та гроші. Але все це не допомогло запорожцям. На обіді на честь послів цариця вирішила посміятися з козаків, наказавши подати ложки з такими довгими ручками, що людина аж ніяк не могла донести їжу до рота. Січовики знайшли вихід із становища: почали годувати один одного, уїдливо глузуючи з царської гостинності й підступності столичного панства.

«А Катерина, вража мати, розбила Січ, зруйнувала...»
Тим часом російський уряд взявся до діла й вирішив послати в Україну багатотисячну армію для придушення Січі. Підступність москалів не мала меж. Січ Запорозька — центр вольності козаків — була знищена. Уряд вжив репресивних заходів й жорстоко розправився з незадоволеними та інакодумними ватажками. Як Антону Головатому пощастило уникнути суворої кари царедворців — не відомо. Але меч «правосуддя» ще довго висів над ним. Однак так само, як і деякі старшини Січі, Головатий був зрівняний у правах з російським дворянством і в 1775 році став капітаном російської армії. Підготовка до війни з Туреччиною змусила царський уряд звернутися по допомогу до українського козацтва. Потьомкін доручив Антону Головатому, Захарію Чепізі та іншим старшинам зібрати воєдино всіх охочих вступити до війська. Відгукнулись і ті запорожці, які жили за кордоном.
У 1787 році був сформований «кіш вірних козаків», перейменований згодом у Чорноморське козацьке військо. Отаманом «коша» був призначений Семен Білий.
Усі кінні козаки потрапили під командування 3ахарія Чепіги, а піші загони очолив Антон Головатий. Із піших козаків була створена гребна флотилія.

І що було б з Росією, якби не козаки?
Розпочалася друга російсько-турецька війна 1787–1791 рр. Турки використовували острів Березань, що неподалік Бузького і Дніпровського лиманів, у боротьбі з росіянами. Турецький флот був на той час одним з найкращих і найсильніших у світі. Правителі Османської імперії не шкодували грошей на його зміцнення. Це була плавуча армада з командами з відбірних головорізів. І все ж у 1788 році острів Березань був захоплений гребною флотилією Головатого.
У період боїв сюди на миршавій конячці прибув О. В. Суворов. Його зустріли Білий, Головатий, Чепіга. Полководець Олександр Суворов привітав козаків з перемогою, похвалив їх, був задоволений тим, як вони били турків.
Під Очаковом 17 червня 1788 року знову відзначились запорожці. Галери Головатого оточили турецькі судна, взяли в полон два кораблі, блокували підступи до фортеці з моря й атакували її. Війська з суходолу штурмом завершили цю битву. Дивно, але під час облоги Очакова Потьомкін навіть скасував тілесні покарання солдатів.
У морській битві біля Тендри козаки на своїх суднах врізалися між кораблями противника й били його одразу з двох боків. Козаки билися хоробро й гідно, брали кораблі на абордаж. Турки кидалися в море, як миші з хат, що горіли. Важко повірити, але на потонулому турецькому флагмані була скарбниця флоту. Копудан-паша Саїд-бей ганебно втік із залишками своїх кораблів. У цій битві знову відзначився А. Головатий.
За наказом князя Потьомкіна після богослужіння корпус генерала Гудовича відрядили взяти Хаджибей. Начальником авангарду був Де-Рібас, а козацькими полками командували Головатий і Чепіга. Захоплення Хаджибея сталося непомітно, ніби в темноті комара роздавили. Штурм фортеці вдався на славу, відбувся раптово й успішно. Ні пограбувань, ні різанини не було. 14 вересня 1789 року Хаджибей здався на ласку переможця.
У рапорті Йосип Де-Рібас доповідав: «...на закінчення всього мушу визнати, що протягом цієї експедиції... велику підмогу я мав від армії підполковника й кавалера Головатого...» Імператриця Катерина II була задоволена. Загиблих за віру й вітчизну, за російську імператрицю чорноморських козаків поховали в Кривій балці з почестями. Давно це було, але й тепер на колишньому цвинтарі трапляються сліди старовинних козацьких могил. Пізніше на цьому місці в урочистій обстановці з молебнем було закладене місто, яке дістало назву Одеса.
Облога Ізмаїла тривала довго. Генерал-аншеф Суворов вирішив брати фортецю приступом і негайно. Військові колони рушили вперед, сповнені рішучості померти або перемогти, як Бог дасть. Атакували з усіх сторін майже одночасно. Почалася знаменита історична битва. Флотилія Головатого опинилася якраз під жерлами турецьких гармат. Козаки палили з гармат і рушниць, підійшли до фортеці й кинулися на стіни. Штурм був тривалий і кровопролитний, справжня різанина. Трупи солдатів і козаків лежали поруч з яничарами... Увечері все скінчилося, навіть стогону не було чути. 11 грудня 1790 року фортеця була взята. Європа була шокована, коли дізналася про падіння Ізмаїла. Катерина II відзначила цю подію пишними балами у своєму палаці.
За виявлену відвагу та хоробрість Антон Головатий заслужив у цьому бою срібну медаль. Турки поспішили укласти Ясський договір. До Ясс Потьомкін повернувся уже хворим. Розповідали, що в Петербурзі Зубов «пригостив» його вином з отрутою. Князь наказав їхати до Миколаєва. Отамана Головатого він попросив нахилитися й поцілував, попросивши супроводжувати його у дорозі. Потьомкіна винесли з дому, уклали в карету. Антон Головатий віддав наказ: «Риссю... на шенкелях... арш!» Екіпажі рушили, супроводжувані козаками.
Князь помер у дорозі в обіймах своєї любої графині Браницької. Тіло Потьомкіна перевезли до Херсона, де відбулися пишні поховання.
Після закінчення війни козаки зажадали повернутися до обжитих місць. Деякі осіли в Хаджибеї, Херсоні взялися за землеробство, торгували, візникували.

«Наш завзятий Головатий не вмре, не загине...»
У 1792–1793 рр. козаки, відповідно до царського указу, переселилися на Кубань і там заснували кіш, як і на Запорожжі. Утворилася Нова Січ, організатором якої був Антон Головатий.
Т. Г. Шевченко добре розумів значення діяльності Антона Головатого для України. Мало хто нині знає, що в посланні «До Основ'яненка» у двох перших виданнях «Кобзаря» стояло:
Наш завзятий Головатий
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України.
Образ Антона Головатого не раз відображено у творчості великого Кобзаря. Поет писав: «...дуже хочу кликнути на світ Головатого». Згадує він отамана в поемі «Гайдамаки», «Слепой», у повісті «Близнецы».
Доля Чорноморського козацтва описана в українській літературі, оспівана в народних піснях. Нашого героя також навідувала поетична муза. 1792 року була надрукована пісня, автором якої є засновник Кубанського війська Антон Головатий. Він був першим кобзарем, которий ступив на кубанську землю. Це був не єдиний його твір, він написав й інші пісні. І сьогодні на Кубані знають і співають пісні Головатого про те, як «ворожого черкеса, як того зайця, по скелях ганяли», і про те, як обживали цю землю — «кавказьку Україну».
У 1796 році російські війська здійснили похід в Іран. Імператриця Катерина II закликала під свої знамена й козаків Нової Січі, з Кубані. По суті, вона зважилася на цей похід, щоб прославити фаворита Платона Зубова. У нього навіть був фантастичний план, розроблений в роздягальні государині.
Смерть Катерини II поклала край цій авантюрній кампанії. Павло І, який зійшов на престол, віддав наказ про припинення військових дій і повернення армії до Росії. У цей період радою старшин Нової Січі Головатого вибрали кошовим отаманом. Павло І затвердив це рішення. Але звістка про це до Антона Головатого не дійшла, бо він перебував у поході на Іран. Там він раптово захворів і помер 12 січня 1797 року. Де його могила — не відомо.
Відтоді чорноморські козаки не мали своїх кошових — замість них призначався наказний отаман з російських генералів, пізніше, 1860 року, їх усіх передали Кубанському війську.
З метою увічнення пам'яті Антона Головатого в Одесі йому спорудили пам'ятник.

Лев КУДРЯВЦЕВ, письменник, журналіст
також у паперовій версії читайте:

• ЗЦІЛЕННЯ ПАМ'ЯТТЮ
• ЗОЛОТІ СЛОВА

назад »»»