Але це не означає, що проблеми нема, навпаки.
Найсерйозніша проблема, яка може струсонути зону євро, — це проект італійського бюджету: з Рима у Брюссель надійшов проект на наступний рік, який передбачає дефіцит на рівні 2,4% ВВП.
Це втричі більше, ніж пропонував попередній уряд, і у три рази більше, ніж готова підтримати Європейська комісія. І це в ситуації, коли публічний борг Італії сягає рекордного рівня 130% ВВП при дозволеному в ЄС ліміті 60% ВВП.
Європейська комісія з часів фінансової кризи 2008 року має значно більші повноваження по відношенню до держав зони євро. Коли криза в Греції, а також провали в Ірландії, Португалії й Іспанії ледь не привели до розпаду зони євро, лідери зрозуміли, що національна економічна політика повинна контролюватися значно жорсткіше.
Суверенність важлива, але спільна валюта означає, що неконтрольовані витрати однієї країни можуть призвести до кризи в іншій. Тому Брюссель, підтримуваний багатьма державами зони євро, збирається відхилити італійський бюджет.
Теоретично Рим повинен тоді підготувати новий згідно з рекомендаціями Єврокомісії, але вже попередив, що цього не зробить.
«Протягом останніх років ми були щодо Італії милими, лагідними і позитивними. Завдяки цьому могли витратити на 30 мільярдів євро більше, ніж коли б суворо дотримувалися рекомендацій», — нагадав голова ЄК Жан-Клод Юнкер.
У залі нарад, за неофіційними висловлюваннями дипломатів, дискусія на цю тему була стриманою, бо формально треба зачекати рішення Єврокомісії.
З прем’єром Конте раніше двічі зустрілась Ангела Меркель та прем’єр Голландії Марк Рютте. Останній став головним «яструбом» зони євро і передав Італії свої застереження.
«Я висловив наші побоювання стосовно італійського бюджету. Повністю підтримуємо Єврокомісію в питанні застосування рекомендацій пакту стабільності і зростання», — заявив після зустрічі Рютте.
Для держав Півдня Європи, передовсім для Франції, поведінка Італії — це серйозний клопіт. Вона може не тільки дестабілізувати фінансові ринки, але й надати аргументи країнам Півночі, таким як Голландія чи Німеччина, проти поглиблення інтеграції зони євро і створення інструментів фінансової солідарності між ними.
Але йдеться не тільки про економіку, другим спірним питанням є міграція. Італія протягом останніх років викликала співчуття і потребу в солідарності внаслідок напливу мігрантів через Середземне море, але поведінка останнім часом віце-прем’єра Сальвіні, який забороняє приймати кораблі з мігрантами, негативно впливає на інших європейців.
ЄС намагається реформувати систему надання статусу біженця і мусить відповісти на два головних виклики. З одного боку, Центрально-Східна Європа не хоче погоджуватися на обов’язкові квоти біженців. З іншого — Італія не хоче серйозно ставитися до своїх обов’язків першої країни переходу через кордон ЄС.
Італійці вимагають, щоб ЄС рівно ділилась усіма мігрантами. А не тільки біженцями і не тільки під час міграційної кризи, як хотів би Брюссель, підтримуваний Берліном.
Справа реформи статусу біженця тягнеться вже з травня 2016 року і жодного поступу там нема. Тільки тому, що нині проблема під контролем, а наплив іммігрантів на 95% менший, ніж під час кризи три роки тому, лідери можуть собі дозволити відкладати її в часі.
Також треба було подолати опір Італії щодо нового задуму підготовки санкцій на випадок кібернетичного нападу. «Ніде у цьому проекті не говориться про Росію. Але відомо, що йдеться про боротьбу із загрозою з цього напрямку. І саме це не сподобалось італійцям», — говорить дипломат однієї з країн Євросоюзу.
Врешті, вони поступилися, бо складно було відкрито сумніватись у потребі захисту від нових нестандартних загроз. Особливо в контексті запланованих на травень 2019 року виборів до Європейського парламенту.
Петро ПЕТРІВ
