Ще декілька років тому Хашкаджі вважався особисто близьким до наслідного саудівського принца Мохаммада ібн Салмана аль-Сауда, який є фактичним керівником королівства. Але між журналістом і принцом щось трапилося, що перетворило Хашкаджі на опозиціонера.
Зважаючи на великий обсяг і ймовірну достовірність інформації, яка стосується міжкланових протиріч у владній верхівці однієї з найбільш закритих держав світу, саудівські спецслужби вирішили незручного свідка прибрати.
Він з’явився до консульства з питанням нотаріального засвідчення розлучення, аби взяти шлюб із громадянкою Туреччини. Але з консульства Хашкаджі вже не вийшов. Причому турецькі спецслужби заявили, що мають відеодокази його вбивства та розчленування трупа за участю «фахівців» саудівських спецслужб.
Інформація виявилася настільки гарячою, що на неї відразу відреагували правозахисники, які звернулися до Євросоюзу і США з вимогою розслідування зникнення журналіста.
Дров у вогонь скандалу незграбними заявами підкинув особисто Мохаммад ібн Салман аль-Сауд. Він заявив, що не толеруватиме тиску на королівство, та відмовився співпрацювати у процесі розслідування зникнення журналіста.
Саудівські власті розуміють своє стратегічне значення для Заходу, тому можуть собі дозволити брутальні акції за кордоном. Адже будь-яка дестабілізація внутрішньополітичного становища у Саудівській Аравії означатиме черговий стрибок цін на нафту.
У свою чергу, президент США Дональд Трамп за два тижні до проміжних виборів у Конгрес бумерангом також відчув віддачу від удару саудівським скандалом. Сенатори-республіканці зажадали від нього введення санкцій проти Саудівської Аравії.
Але Трамп відверто відповів, що його стратегічним завданням є залучення до американської економіки саудівських капіталів, бо лише озброєнь саудівська влада купує у США на понад 100 мільярдів доларів. Тому у разі запровадження американських санкцій, попередив Трамп, Саудівське королівство співпрацюватиме з Китаєм та Росією.
Отже, вкотре політичні інтереси жорстко конфліктують із політичними цінностями захисту прав людини по всьому світу. Можна допустити, що саудівська влада зробить «кульбіт» та оголосить, що вбивство журналіста сталося не за наказом принца, а за волею «зрадників у спецслужбах», когось із них доведеться принести у жертву.
Натомість Мохаммад ібн Салман аль-Сауд отримає вигідну нагоду позбутися більшості незручних для процесу проведення реформ діячів. Зрештою, так і працює політика доби постмодерну і постправди.