З посади прем’єра пішов правий політик Маріано Рахой, найбільш непопулярний політик у країні. Протягом кількох років він просто «перечікував» усі проблеми, поки вони самі не вирішувались, але останнім часом удача покинула його.
Його стратегія щодо Каталонії не принесла бажаних результатів — знову там правлять сепаратисти. Одна з найближчих співпрацівниць пішла у відставку після того, як опоненти довели їй купівлю диплома магістра та... крадіжку крему у супермаркеті.
Колишній казначей його партії засуджений на кілька десятків років тюрми за ведення паралельної таємної бухгалтерії партії, в рамках якої крутилися багатомільйонні хабарі.
Цей останній вирок не був несподіванкою, але став приводом для відставки Рахоя. Ще напередодні голосування здавалося, що вотум недовіри не має шансів у винятково неоднорідному парламенті, але за доведення його до кінця висловлювався Педро Санчес, який укотре довів, що для нього немає неможливих речей.
Лідер соціалістів останні кілька років мав у своєму «доробку» лише відчутні і показові поразки й ще більше дивні повернення. Після того як йому не вдалося створити коаліцію, керівництво його партії замінило його колективним правлінням.
Санчес у відповідь відмовився від мандата депутата, блискавично об’їхав усю країну і переконав рядових місцевих діячів, щоб через кілька місяців вони обрали його лідером партії.
Тепер навіть без мандата депутата, всупереч усім прогнозам, йому вдалося переконати парламент, щоб той обрав саме його на посаду прем’єра.
Санчес досяг найбільшого життєвого успіху, але лише зараз його чекає справжній виклик. Від попередника він отримав складний бюджет і вкрай напружену кризу у Каталонії.
Корупція, яка отруює іспанську політику, не зникне разом із Рахоєм: в Андалузії, бастіоні соціалістів, якраз триває судовий процес у справі найбільшої афери, який може завершитися так само неприємними вироками для нового прем’єра, що й недавній процес для екс-прем’єра Рахоя.
Санчес керує кабінетом, який має найменше голосів в історії іспанського парламенту, а партії, які підтримали його, тепер будуть віддалятися від нього — тим далі, чим ближче до виборів, які відбудуться за два роки.
Іспанська політика нагадує скоріше латиноамериканський серіал: є багато дії, багато несподіваних зрад і союзів, драматичних промов та слабкої акторської гри. Шкода, що для простих громадян цієї країни немає з цього стільки задоволення, як від перегляду телесеріалів.