Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Квiтень 23, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Червень 2014 03:00

Історія німецького русофільства

Rate this item
(0 votes)

На тлі анек­сії Кри­му і аг­ре­сії Ро­сії на пів­ден­но­му схо­ді Ук­раї­ни у Ні­меч­чи­ні ожи­ва­ють ста­рі про­ро­сій­ські сим­па­тії.

Німецьких політиків і публіцистів, прихильників стратегічного партнерства з Росією, у Німеччині називають Russland-Versteher (ті, що розуміють Росію). Це іронічна калька поблажливого звертання Frauenversteher до чоловіків, які люблять перебувати у товаристві жінок, але не дуже можуть їх зрозуміти і осягнути.
Найбільш високопоставлений Russland-Versteher — це Герхард Шредер, колишній соціал-демократичний канцлер, промоутер Північного газопроводу. Німецька Вікіпедія під цим гаслом називає німецько-російського політолога Олександра Рара, а також багатьох ветеранів німецької східної політики. Усі вони у нинішніх тектонічних зрушеннях в Україні звинувачують, передовсім, Захід.
Прагнення зрозуміти загадкову російську душу у нинішній Німеччині часто є зворотнім боком неприйняття Америки. Представником такого типу є Шредер, який у 1999 році вперше долучив Німеччину до військової акції НАТО — у Косові, а після 11 вересня 2001 року переконував американців у «необмеженій солідарності». Але коли Шредер відмовив у підтримці Джорджу Бушу у війні з Іраком і відразу потому відкрив «споріднену душу» у Путіна, він абсолютно втратив моральний авторитет для своїх стратегічних оцінок.


Відповідь дає доктрина його тодішнього радника — Штайнмайєра — «зміна через зв’язки»: взаємна економічна залежність має полегшити Росії прийняття західних стандартів економіки і політики.
Під цим підписався б, напевно, найбільш знаний у Німеччині Russland-Versteher і пропагандист політики Путіна Олександр Рар.
Після перемоги Віктора Януковича у 2010 році Рар дуже тішився, що тепер Україна не вступить ні в НАТО, ні до військових структур СНД, зате стане мостом між ЄС і Євразійським Союзом, який вибудовує Путін.
У січні Рар радив у «Ді Вельт», щоб зрозуміти поведінку Путіна щодо Євромайдану, читати шовіністичну публіцистику Олександра Солженіцина. Він вважає, що Путін через Німеччину хоче налагодити співпрацю із Західною Європою.
На думку Рара, Євразійський Союз не є антагоністом Євросоюзу, і певного дня між ними станеться об’єднання — якщо Євросоюз не створить на той час єдину зону вільної торгівлі зі США.
Путін не хоче і не може загрожувати Європі, вважає Рар. ЄС має постачати машини, технології і капітал, але не йдеться про трансфер демократії. Діалог про цінності Путін вважає дискримінацією Росії у міжнародній конкуренції.
Рік тому Рар викликав обурення німецьких «зелених», порівнявши у розмові з журналісткою «Комсомольской правды» політику Євросоюзу в галузі прав людини з нав’язуванням Радянським Союзом сусіднім країнам ленінізму.
Багато німецьких мислителів вважали Росію віддзеркаленням Німеччини, її культурним доповненням. У 1889 році Фрідріх Ніцше писав, що Росія — це «протилежність жалісно подрібненій на малі держави і нервовій Європі».
Росія, подібно до Америки, приваблювала необмеженим простором і авторитарним ладом, начебто більш справним і моральним, ніж західноєвропейська демократія. Слова Федора Тютчева, що Росію неможливо осягнути розумом, можна також застосувати і до Німеччини. Ще у 1918 році Томас Манн протиставляв глибину німецької культури французькому верхоглядству, вказуючи на духовну спорідненість німців і росіян, яких не в змозі зрозуміти зарозумілий західний імперіалізм.
Російська революція 1917 року викликала захоплення не тільки німецьких комуністів, а й прусських «національних більшовиків», які мріяли про союз із Росією проти Заходу. Ернст Нікіш у 1932 році говорив навіть про поєднання свастики з серпом і молотом. У 1939 році цей союз став фактом, хоча геополітична конкуренція двох людиноненависницьких імперій призвела до Другої світової війни.
Напевно, через це під час подій на Євромайдані не тільки від читачів колишніх комуністичних газет, таких, як «Нойєс Дойчлянд», чи від прихильників постсоціалістичної Партії лівиці, а й від пересічних німців можна було почути: Росія є, яка є, але це лад, тоді як Україна — це невідомо що...
Класичне німецьке розуміння Росії ігнорувало не тільки Україну, а навіть Польщу як предмет історії. Два великі актори на сцені історії, а вся дрібнота за ними могла бути лише за кулісами. Цю перспективу скоригувала нова східна політика СДПН із 60-х років. Її гаслом було «зміна через зближення». Її метою — пом’якшення наслідків поділу Німеччини.
«Головним партнером Бонна є не Варшава, не східний Берлін, а Кремль», — пояснював півстоліття тому головний стратег східної політики (оstpolitik) Егон Бар.
Ця логіка виховала ціле західнонімецьке покоління «тих, хто розуміє Росію». Але політику розрядки зруйнував СРСР, встановивши у НДР нові атомні ракети і вторгнувшись в Афганістан, проте це були передбачувані дії супердержави, тоді як вибух у Польщі, пояснювали, порушив рівновагу на континенті.
Нині, під впливом кримської кризи і подій на українському сході на німецьких порталах аж роїться від дрібних «ферштеєрів» Росії, які дослівно повторюють аргументи російської пропаганди. Якщо її формулюють ветерани східної політики 70-х років, то це можна пояснити їхнім віком. Але коли молоді люди щодо Путіна використовують кліше про фашистських забіяк з Майдану, то це викликає щонайменше нерозуміння, несмак і тривогу.
Russland-Versteher — це явище настільки притаманне німецькій поличній ментальності, що перед однобічним поглядом на Росію їх застерігав навіть президент Німеччини Йоахім Гаук. Одначе до порозуміння з Росією закликають не тільки маргінали зліва і справа, а й промисловці, фінансисти і менеджери. І мають міцні аргументи.
Німецько-російський торговельний обіг сягає 77 мільярдів на рік, а його баланс — на користь Німеччини — чотири мільярди євро. Тим більшою є повага до Ангели Меркель, яка, незважаючи на економічні і політичні впливи тих, які «розуміють Росію», залишається реалісткою.

Пет­ро ПЕТ­РІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».