Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 30 Травень 2014 03:00

Держава-примара

Rate this item
(0 votes)

Бідність, руїни, корови на вулицях — протягом шести років після відділення від Грузії Абхазія стала нині напівзабутим протекторатом Москви. 
Ненависть вросла тут у серця давно. Конфлікт загострився ще у 30-х роках минулого століття, коли Абхазія ввійшла до складу Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки як автономний суб’єкт. Ця дрібна обставина — неістотна в колишній імперії — у 1991 році принесла колосальні наслідки. Коли СРСР розвалився, тільки союзні республіки, а не автономні, мали право на незалежність.
У Грузії якраз тривала громадянська війна. Грузини виграли першу фазу конфлікту з абхазами, було підписано навіть договір про перемир’я, який передбачав подальше перебування Абхазії у складі Грузії. Однак мир тривав не більше місяця: несподіваний наступ абхазів, підтримуваних росіянами, застав грузинів зненацька. Абхазія стала незалежною від Тбілісі і все більше залежною від Москви. Фінал цього процесу припав на серпень 2008 року, коли Грузія програла коротку війну з Росією.


У незалежній Абхазії в обігу, зрозуміло, знаходяться російські рублі, а російська мова має статус державної. Росіяни будують або вже збудували вісім військових баз. На кордонах стоять російські солдати, служба безпеки, митники. Москва дала паспорти, виплачує пенсії, утримує уряд і державні установи.
Війна з Грузією у 1992–1993 роках нині залишається єдиним елементом об’єднання суспільства і причиною гордості. Але це фальшивий привід, адже Абхазія начисто програла цю війну. Грузинські танки зайняли Сухумі протягом кількох днів. Якби не підтримка росіян, мрії про незалежність чи навіть автономію треба було б відкласти.
Утім, це — деталі, про які ніхто не хоче пам’ятати. Остаточний результат є передовсім переможним, що видно на сотнях білбордів. Молоді, усміхнені хлопці на танках, чоловіки на колінах цілують абхазький прапор, озброєні солдати притуляють дітей — проте це тільки гола пропаганда.
У часи СРСР Абхазія була одним великим курортом: потужні санаторії й будинки відпочинку приймали гостей протягом цілого року. Нині зруйновані заклади страшать вибитими шибками і зарослими автостоянками. Пам’ятник тому, що було і що ніколи не повернеться. Як будинок парламенту у Сухумі, розбомблений грузинами більше 20 років тому. Він дотепер стоїть у центрі міста, символізуючи — згідно з місцевим трактуванням — варварство грузинів і героїзм захисників.
Ці руїни справляють найбільш гнітюче враження. У Чарчі, відразу при дорозі, декілька покинутих, спалених блоків. Перша хвиля втеч і виселень почалася відразу після війни 1993 року. Друга — у 1998-му після чергового загострення конфлікту. Наступна — у 2008 році. Господарі втікали у чому були. Кількість біженців оцінюється більш ніж у 170 тисяч. Розграбовані будинки залишились, а з плином років зникли у зелені. Лише надписи на дорогах, як у воєнних фільмах: «мін нема» — нагадують трагічну історію цього регіону.
Нужда жахлива. Нічого не будується, крім військових баз і житла для російських солдатів. Красиві кольорові блоки, оточені засіками і кількаметрової висоти мурами, виглядають ніби з іншого світу. У Галі, першому більшому містечку з боку грузинського Зугдіді, свині і корови бігають по вулицях.
На грузинсько-абхазькому кордоні за 8 кілометрів від Зугдіді стоїть особливий монумент: пістолет із зав’язаним стволом. Він повернений у бік Абхазії, але символізує мирні наміри грузинів. На всяк випадок ці мирні наміри підкріплено бетонними блоками і бункером з озброєними до зубів солдатами. За мостом на річці Інгурі починається «незалежна» Абхазія, в якій абхази виконують лише роль декорації. Прикордонний контроль у виконанні функціонерів російської Федеральної служби безпеки триває майже 40 хвилин.
Росія залишається єдиним місцем співвіднесення, віра в Москву має всі ознаки міфічної. Абхази не хочуть пам’ятати: коли щось було в інтересах Москви, вона озброювала грузинів проти них. Не намагаються навіть зрозуміти, що і у 2008-му персональний конфлікт Путін — Саакашвілі, а не прагнення до самовизначення народів, приніс Абхазії «свободу». Коли зміниться настрій у Москві і Тбілісі, а розмови будуть результативними, у абхазів ніхто не буде питати їхню думку.
Дуже нелегко бути в Абхазії грузином. Вважається, що тут нині проживають приблизно 300 тисяч осіб, втекли майже 200 тисяч грузинів. Коли б вони повернулись, то цілковито змінили б національну структуру республіки і, що важливо, на виборах обрали б кандидатів, що підтримують союз із Грузією. Сухумі не може на це погодитись.
Грузини тепер стали пропагандистською п’ятою колоною Абхазії. Їх усе ще багато — за місцевою статистикою, 25% мешканців регіону мають грузинські паспорти. Мешкають переважно на півдні в околицях Галі.
Повертаючись до спогадів, місцеві грузини випромінюють ненависть: до Горбачова, що допустив розпад СРСР; до Саакашвілі, що втратив Абхазію; до абхазів, які вигнали інших грузинів; до долі, що це все дозволила.
Національний конфлікт посилює відсутність роботи. Важко знайти когось, хто дасть гроші на такий непевний бізнес, як в Абхазії. У 2009 році Benetton хотів відкрити свій магазин в Абхазії, але після різкого, рішучого протесту Тбілісі і дипломатичного тиску з інших столиць відмовився. Цей урок запам’ятали інші світові гравці.
Зрештою, навіть сам Сухумі не дуже переймається заохоченням інвесторів. Тут нема жодних інвестиційних пільг, зрозумілого і стабільного законодавства, а передовсім відсутнє артикульоване бажання змінити існуючий стан. Усе тут непевне і тимчасове. Політична квадратура кола: абхази не хочуть бути частиною Росії, вимагають незалежності, але тільки Росія може їм її гарантувати. В разі відходу російського війська Грузія може зайняти Абхазію протягом кількох годин.
Президент Абхазії Олександр Анкваб дуже слабкий, без жодної харизми і уяви про майбутнє Абхазії, яке хотів би реалізувати. На камеру переконливо говорить, якою суверенною країною є Абхазія, а фактично і кроку не зробить без дозволу Москви. «Абхазія, нині формально незалежна, нічим не відрізняється від інших республік Російської Федерації, є чимось подібним до Татарстану», — пояснює Володимир Кобакхія, місцевий політолог.
Чи колись Абхазія повернеться до Грузії? «Ніколи», — говорять тут одноголосно і пояснюють, що останній шанс був у 1993 році. Якби тоді замість танків Тбілісі прислав переговірників, напевно, Абхазія мала б нині значну автономію. Тепер, коли тут нема жодної родини, у якій хтось би не загинув, не був поранений, не мусив втікати від грузинів, порозуміння вже неможливе.

Євген ПЕТРЕНКО 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».