Китайські експерти вважають цю зброю обоюдогострою — втрати Китаю означають також втрати США — питання тільки, хто більше втратить. Відкриття Вашингтоном торговельної війни може зруйнувати всю азіатську економіку, а не тільки Китаю. Тому вважається, що це були пусті обіцянки: навіть якщо Трамп захоче їх реалізувати, економічні еліти йому не дозволять. Президент не має прерогатив на введення такого високого мита і може встановити не більше 15% на обмежений час.
Останніми місяцями спостерігалося кілька періодів посилення напруження у торгівлі між США і Китаєм. Адміністрація Обами гостро реагує, наприклад, на субсидіювання експорту і встановила додаткове мито на певні сорти китайської сталі у розмірі 210%, а Євросоюз установив мито близько 70%. США відверто гальмують надання Китаю статусу вільноринкової економіки в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).
Трамп також оголосив відмову від Транстихоокеанського партнерства (TPP) — багатосторонньої угоди, яка регулює засади торгівлі між країнами обох Америк і Азії, за винятком Китаю. Обама і Клінтон рекламували TPP як інструмент стримування Пекіна. Трамп визнав, що наслідком таких договорів — TPP і трансатлантичного TTIP — став відтік робочих місць із США. Ці договори диктувалися політичними інтересами, а тепер найважливішою має бути економіка. Якщо Трамп відмовиться від них, то це буде на руку Пекіну.
Зі стратегічних питань від кандидата Трампа надходили суперечливі сигнали — про послаблення союзів у регіоні і розбудову американського військового флоту. Але це не мусить бути взаємовиключним. Кілька днів тому у Foreign Policy з’явилася несподівана стаття двох радників нового президента.
Вони критикували pivot (стратегію посиленої активності США в Азії, оголошену урядом Обами) не тому, що це проти інтересів США, а що за деклараціями не пішли дії: Америка розчарувала союзників, не посиливши військової присутності в Азії.
Автори статті посилаються на доктрину Рейгана «Мир через силу». Це зовсім змінює картину з виборчої кампанії — остаточно може виявитися, що США ще сильніше ввійдуть в Азію замість того щоб відступити з неї. В цей план вписується і розбудова флоту, і примушення союзників до збільшення витрат на оборону. Трамп хоче змінити відносини з державами, які, користуючись американською присутністю, різко скоротили витрати на військо.
З точки зору Пекіна це має двоякі наслідки. Якщо США перестануть фінансувати оборону Японії і Південної Кореї, то виникне простір для дій Пекіна. З іншого боку, якщо американці дозволять (особливо Японії) мілітаризацію, у тому числі будівництво ядерних арсеналів, це негативно сприйме Китай.
У Кореї політики двох найбільших партій уже говорять про необхідність створення атомної бомби. У Японії консерватори збираються звільнитись завдяки Трампу від пацифістської Конституції. Як відреагує Пекін?
Китай нині перебуває у процесі глибокої реформи армії; нова доктрина передбачає збільшення боєздатності Піднебесної на морі, у повітрі і у кіберпросторі. Як правило, у процесі такої реформи не ведуть агресивної політики. Це добре видно у Південно-Китайському морі, де ведеться політика малих кроків, а не фронтальна атака.
До моменту визначеності американської стратегії у регіоні не слід чекати різких рухів Китаю. Поза тим, якщо мілітаризація Японії негативно сприймається у Пекіні, то у Південної Кореї ситуація інша: росте економічна залежність Сеула від Китаю, а опитування показують, що корейці негативно ставляться до політики США.
Китай може спробувати втягнути Південну Корею в орбіту своїх впливів, хоча досі це був вірний союзник США.
Економічно Корея вже в його орбіті — Китай будує зону впливів, намагаючись поставити сусідні держави в економічну залежність. Це видно на прикладі Тайваню, який ще більше від нього залежний, ніж Корея. Якщо Пекін захоче вдарити по Тайваню, йому не потрібно застосовувати ракети: досить обмежити туризм або підняти ціну на сировину, яку він контролює.
В Азії росте кількість держав, дружніх Пекіну. Уряди Філіппін, Таїланду, Малайзії останнім часом наблизилися до Китаю, одночасно дистанціюючись від США. І через те, що політика Обами і Керрі не відповідала їм, і через якість згаданого pivot.
По-друге, американці, не даючи достатніх військових гарантій, критикували елементи внутрішньої політики цих держав, наприклад антинаркотичну кампанію президента Філіппін.
По-третє, дуже спокусливі китайські економічні пропозиції. Лаос і Камбоджа повністю у китайській сфері впливу, бо Пекін фінансує там величезні інфраструктурні інвестиції.
Протягом найближчих чотирьох років нас чекає, напевно, подальше зменшення впливів Америки у світі, але чи зможе і захоче Китай заповнити це місце?
Китай не бачить себе в ролі глобального гравця, а тільки регіонального: його цікавить Східна, Південно-Східна і частково Південна Азія. Стратегічний горизонт Пекіна визначають два відгалуження Шовкового шляху — сухопутне і морське. Останнє йде через Південно-Східну Азію, обходить Індію, Близький Схід і Африку. Китай присутній там на багатьох рівнях, але найважливішим є економічний.
Приміром, у Пакистані виник китайський економічний коридор, але там нема китайських військ, інвестицію охороняє 13-тисячний корпус пакистанських сил.
На Близькому Сході Китай має тільки гуманітарні місії. Траплялося, що в Сирії гинули китайці, які воювали проти джихадистів, в китайських соціальних мережах це була гаряча тема, націоналісти закликали уряд до інтервенції, але влада швидко гасила подібні тенденції. Пекін не готовий до військової участі в регіонах, покинутих американцями.
За іронією долі серед світових держав Китай нині найбільш передбачуваний і стабільний. Вибори в США китайські медіа зображали з ознаками всіх хвороб демократії: нема захисту від популізму, медіа дуже односторонні, політичні партії тотально протистоять одна одній, бракує консенсусу навіть з фундаментальних для країни проблем, а наслідком є нестабільність, яка негативно впливає на світ.
Китайці не пишуть «у нас краще», а ставлять запитання, чи Америка повинна відігравати вирішальну роль у міжнародних питаннях і мати право на зовнішню інтервенцію, якщо сама продукує нестабільність? Китайська система подається як стабільна, перевірена, довготривала.
Наразі Китай віддає перевагу двостороннім відносинам, але вже прагне інституціалізувати свої впливи. Відкритим залишається питання, наскільки він готовий скористатись існуючими міжнародними структурами: СОТ, МВФ, Світовим Банком та іншими.
Невідомо, як нинішні економічні проблеми вплинуть на закордонну політику Китаю. Ми можемо робити лише проекції на підставі поведінки інших держав, бо від початку економічного зростання у 1978 році Китай ще не потрапляв у таку ситуацію.
Була азіатська криза у 1997 році, але масштаб викликів був зовсім іншим, а Піднебесна тоді була заборгована набагато менше. Можливо, що для відвернення уваги громадськості від економічних проблем уряд «розбудить» націоналізм. Друга можливість — це різкий підйом внутрішнього споживання. Так чи інакше наслідки нинішніх економічних проблем Пекіна відчує весь світ.
Півбіди, якщо Китай вступить у стагнацію, як це було з Японією. Гірше, якщо він потрапить у рецесію, яка викличе політичну нестабільність, бо легітимність Комуністичної партії спирається на підвищення життєвого рівня китайців.
Євген ПЕТРЕНКО