Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Листопад 14, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 22 Сiчень 2016 11:20

Ізраїль проявляє незадоволення

Rate this item
(0 votes)

Ко­лиш­ній ке­рів­ник ар­мій­ської роз­від­ки Із­ра­їлю Йо­сеф Ку­пер­вас­сер вва­жає Іран на­ба­га­то не­без­печ­ні­шим від «Іс­лам­ської дер­жа­ви».

Страта саудитами шиїтського шейха Німра ан-Німра стала іскрою, яка розпалила стару пожежу. Суперництво між сунітами і шиїтами триває з VІІ століття. Нині воно набрало зовсім іншого виміру. Саудівська Аравія очолює табір прагматичних країн Близького Сходу, до складу якого входять також інші монархії Перської затоки, Єгипет, Йорданія.
Іран очолив табір радикалів. Серед 47 осіб, страчених саудитами, були люди, які діяли на користь цих радикалів. Так, саудівці керуються фундаментальною інтерпретацією ісламу, але не прагнуть перебудовувати світ.

Саме вони є стабілізуючим чинником нинішнього порядку. Іран — навпаки: прагне до світової ісламської революції.
Хоча Саудівська Аравія витрачає на оборону набагато більше, ніж Іран, вона програє йому в Іраку, Сирії, Ємені. Це значною мірою вина Америки і Західної Європи, які поставили на Близькому Сході на радикалів не тільки шиїтських, але й сунітських. Саме у цьому сенс договору про скасування санкцій взамін за припинення атомної програми, який Обама підписав з Іраном.
Очевидно, президент США вважає, що, співпрацюючи з ними, ефективно подолає ультрарадикалів, тобто «Ісламську державу» (ІД). Йому здається, що, поставивши в Ірані на поміркованого президента Хасана Рухані, він маргіналізує радикала — найвищого лідера Алі Хаменеї. Ймовірно, він дійшов висновку, що підтримки Туреччини, Катару та інших поміркованих сунітських монархій замало для перемоги над ІД.
Але у такій стратегії міститься одна фундаментальна помилка. Хоча саме «Даеш» організує замахи в західних містах, Іран набагато грізніший від ісламістів, бо інтелігентніший. Йому не тільки вдалося на цьому етапі уникнути конфронтації із Заходом, але й здобути підтримку багатьох західних держав, серед яких побутує почуття вини за гріхи минулого, переважно колоніалізму, а по-друге, Захід хоче за будь-яку ціну уникнути безпосередньої участі у боях в Сирії.
Тому Захід надав іранцям досить широке поле для маневру, які використовують його для встановлення гегемонії на Близькому Сході. Натомість ІД створила ситуацію, при якій кожний із нею бореться, принаймні, до якоїсь міри. Поза тим Іран — це реальна держава, а не лише назва, як ІД. Він може ефективно оперувати поза своїми кордонами, а не тільки здійснювати окремі акти терору.
Не виключено, що у майбутньому Іран буде прагнути до розпаду Саудівської Аравії, використовуючи де тільки можна шиїтів для збурення повстань і руйнування існуючого ладу і порядку. Це видно в Ємені, в Лівані, а також у Сирії, де Тегеран використовує алавітів. Іран ефективно співпрацює із сунітськими радикалами, в Ізраїлі підтримує «ХАМАС» — палестинський джихад.
Ось чому, поставивши на Іран, Обама у певному сенсі зробив ту саму помилку, що його попередник Джордж Буш, здійснивши інтервенцію в Ірак у 2003 році. 13 років тому значно більшою загрозою для Заходу також був Іран, а не шалений диктатор Саддам Хусейн. Можливо, таким чином Буш хотів уникнути встановлення контролю Ірану над Іраком і значною частиною Сирії, але ефект інтервенції США став протилежним.
Співпрацюючи з Іраном, Путін не є наївним. Він дуже чітко заявив іранцям: навіть на мить не думати про втручання у російській зоні впливу, тобто на території колишнього СРСР. Жодної присутності Ірану не видно у Центральній Азії, Чечні чи на Кавказі. Для Путіна головним ворогом нині є Захід — це він підтвердив у найновішій військовій доктрині Росії. Але подібною є і стратегія Ірану. А якщо так, то Москва і Тегеран взаємно підтримують один одного у боротьбі із Заходом, маючи тотожні інтереси. Однак Путін мислить тактично, не враховуючи, що у певний момент Іран, набравши потуги, спрямує свій погляд у бік Росії.
Атомну бомбу, на думку ізраїльських спецслужб, Іран може отримати не скоро, хоча необхідну кількість збагаченого урану може здобути за шість місяців. Обама стверджує, що іранці потребують для цього півроку. Щоб збудувати атомну бомбу, Ірану необхідно більше часу, але скільки точно, невідомо, бо договір, підписаний з іранцями, не дозволяє американцям це перевірити. Проте рік-півтора потрібно, якщо в Тегерані буде прийнято рішення якнайшвидше завершити роботи зі створення атомної бомби.
З цього питання серед іранських лідерів триває дискусія. Ультрарадикали на чолі з аятолою Алі Хаменеї вірять, що Захід є вже настільки слабким, що належить будувати бомбу відразу. Президент Хасан Рухані і його попередник Алі Рафсанджані визнають, що з кожним днем Захід усе слабше, але нині краще його не провокувати і трохи почекати з бомбою. Ця стратегія ефективна, бо хоча Захід незрівнянно сильніший від Ірану, дозволяє, щоб іранці диктували йому умови.
Нинішнє бомбардування Сирії росіянами може дозволити Асаду вижити. По-перше, всі сторони конфлікту вичерпані п’ятирічною війною, що дає росіянам свободу дій, тим більше що вони мають набагато потужнішу зброю від інших. По-друге, Путін вирішив здійснити інтервенцію, коли на Близькому Сході зрозуміли, що Америка і ширше Захід не буде безпосередньо брати участь у боях. Це стало зрозуміло після підписання Обамою договору з Іраном.
Росія перейняла від Америки роль лідера на Близькому Сході, і це погана новина для Ізраїлю, бо Росія прийшла разом з Іраном. А це означає збільшення загрози для євреїв з боку Сирії, більше зброї для Хезболли, терористичні напади з баз на Голанських висотах. Новий порядок, який сформується внаслідок російської інтервенції, означатиме владу радикалів на більшій частині Іраку і Сирії — як шиїтів, так і сунітів.
Це стало можливим тому, що серед мусульман віддавна триває спір про ставлення до західної цивілізації: одні наслідують її, інші засуджують. Однак коли стало зрозуміло, що Захід не готовий захистити тих, хто пропонує зближення і тісніші зв’язки з Америкою і Європою, їх відсунули набік. Це видно хоча б з падіння Мубарака в Єгипті і поразки «Вільної сирійської армії». Негативний іракський досвід повністю стриножив Захід манією не дати себе втягнути у цей конфлікт.
Утім, на практиці можна було б діяти ефективно без повторення помилок, вчинених в Іраку. Хоча б створивши безпольотну зону в Сирії вздовж кордону з Туреччиною.
Коли вибухнула арабська весна, із самого початку було зрозуміло, що після падіння авторитарних режимів з вулкана близькосхідної політики виросте радикалізм. Треба було підтримувати поступові зміни, контролювати весь процес. А ставка була зроблена на різкі перевороти, що привело до хаосу. Нині всюди маємо держави, що не відбулись, а радикали це використовують.
Зараз складно говорити про якісь конкретні сценарії, але Захід має бути готовим заплатити ціну за зупинку глобальної ісламської революції. До цього часу в Америці і Європі існувала думка, що безкоштовний обід можливий: дамо трохи свободи цим радикалам, і вони про нас забудуть. Але це виявилось ілюзією.
Саме тому Захід підтримує в Єгипті маршала Сісі, незважаючи на криваве переслідування опозиції. Там почали поціновувати боротьбу маршала з ультрарадикалами, які хочуть перетворити Єгипет на державу, яка впала. І можна сподіватися, що Сісі переможе.
На Близькому Сході кожний має кров на руках, йде війна на життя і смерть між прагматиками і радикалами. Тільки дехто має на руках кров, яка була пролита непотрібно, а інші пролили кров, щоб захистити власну спільноту. Асад є катом сирійського народу, тоді як Сісі захищає свою державу.
Також прямують до нуля сподівання на мир із палестинцями. Палестинську спільноту охопила ненависть до євреїв, вона не визнає їхнього права на власну державу, навіть у рамках концепції двох держав для двох народів. Ізраїль виграє цю війну за всіма аспектами, починаючи з військового, але ціна, яку доведеться заплатити, збільшується. Атаки терористів вимагають величезної мобілізації сил правопорядку.
Нині ключі від вирішення перебувають у руках Європи. Вона мусить зрозуміти, що джерелом усіх конфліктів у світі не є спір між ізраїльтянами і палестинцями. Проблему цю не вдасться вирішити, поки палестинці не визнають права на існування Єврейської Держави.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».